Основоположники порівняльно-історичного мовознавства. Основоположниками порівняльно-історичного мово­знавства вважають німецьких учених Ф

Основоположниками порівняльно-історичного мово­знавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грім-ма, датчанина Р. Раска і росіянина О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Франца Боппа (1791—1867) «Про систему дієвідмінювання санскрит­ської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов», яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. У цій праці Бопп до­водить спорідненість санскриту з переліченими мова­ми. Його заслугою є те, що він уперше розробив загаль­ну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висно­вку про систему їх відповідників у різних мовах. Уче­ний вважав, що на основі порівняння фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан. Ви-водячи праформи, він пояснював явища однієї мови за допомогою фактів іншої. Це було новим у методоло­гії лінгвістичних досліджень. Свій метод Бопп апро­бував на матеріалі 45 залучених до дослідження мов. Він увів у лінгвістичний обіг поняття звукового закону і термін індоєвропейські мови (його попередники вжи­вали термін індогерманські мови).

Видатний швейцарський мовознавець Ф. де Соссюр так оцінив внесок Ф. Боппа до скарбниці світової лін­гвістики: «Заслуга Боппа полягає не в тому, що він від­крив спорідненість санскриту з деякими мовами Євро­пи й Азії, а в тому, що він зрозумів можливість побудо­ви самостійної науки, предметом якої є відношення споріднених мов між собою. Аналіз однієї мови на ос­нові іншої, пояснення форм однієї мови формами ін­шої — ось що було нового в роботі Боппа». А французький мовознавець А. Мейє писав: «Бопп відкрив порівняльну граматику в пошуках індо­європейської прамови подібно до Колумба, який від­крив Америку в пошуках шляху до Індії».

У 1818 р. вийшла праця датського мовознавця Рас-муса Раска (1787—1832) «Дослідження в галузі дав-ньопівнічної мови, або Походження ісландської мови». У ній Раск доводить наявність споріднених зв'язків між ісландською, грецькою, латинською і балто-сло-в'янськими мовами та відсутність будь-яких ознак спорідненості між ісландською і такими мовами, як гренландська, баскська, фінська. Що стосується вико­ристання матеріалу для порівняльно-історичних дос­ліджень, то Раск указав на ненадійність лексичних відповідників, тому, на його думку, слід довіряти гра­матиці: у процесі взаємодії мов лексика може запозичуватися, тоді як відмінкові форми і форми дієвідмі­нювання не запозичуються, а втрачаються. Звукові змі­ни в морфемах мають закономірний характер, через що фонетичні відповідники у споріднених мовах є регуляр­ними. Для порівняльно-історичних досліджень можна використовувати лише ту лексику, яка служить для по­значення найнеобхідніших понять. Усі індоєвропейські мови, на думку Раска, походять від мертвої і незафіксованої фракійської мови, сліди якої зберегла давньогрецька мова. її й слід розглядати як реального предка індоєвропейських мов.

У 1819 р. з'явився перший том (із чотирьох) «Німецької граматики» Якоба Грімма (1785—1865). Зміст книжки виходить далеко за межі її назви. На­справді це перша порівняльно-історична граматика гер­манських мов. У ній автор акцентує на історичному під­ході до вивчення споріднених мов і ретельно описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку, починаючи з найдавніших писем­них пам'яток. Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому числі відкрив за­кон пересунення приголосних, за яким система зімкне­них приголосних усіх германських мов змістилась на один ступінь: індоєвропейські [ЬЬ], [сіЬ], [£Іі] змінились у германських мовах у [Ь], [сі], [£]; індоєвропейські [Ь], [<Ч, [б] — в германські [р], [і]_у [к], а індоєвропейські [р], [*]> [к] — в германські [£], [ІЇі], [Ь] (пор. лат. раіег — нім. Уаіег, лат. согпи — нім. Ногп, лат. йио — нім. гюеі (із іюеі; див. англ. іию). Це був перший зразок фонетичних законів, які є загальновизнаними в сучас­ній лінгвістиці. «Німецька граматика» Грімма мала помітний вплив на написання історії окремих індоєв­ропейських мов.

У 1820 р. відомий російський учений Олександр Христофорович Востоков (1781—1864) у «Розвідці про слов'янську мову» виявляє й доводить споріднені зв'язки між слов'янськими мовами. Це фактично пе­рша праця з історичної фонетики слов'янської групи індоєвропейських мов. її значення не тільки в конк­ретних висновках щодо слов'янських мов (історія слов'янських мов, стосунок давньоруської мови до ста­рослов'янської, польської та сербської), а й у визначен­ні методів історичного дослідження споріднених мов. На основі зіставлення слов'янських мов Востокову вда­лося розкрити таємницю юсів — ж і а. Ці букви позначали відповідно носові голосні [^] та [р], які ко­лись були в усіх слов'янських мовах, а згодом зник­ли, замінившись на [а] й [у] в усіх мовах, крім поль­ської (пор. старослов'янське масо, польськ. тірзо, укр. м'ясо; старослов'янське джбт>, польськ. йф, укр. дуб). Так, практично одночасно в різних країнах було «відкрито» порівняльно-історичний метод досліджен­ня мов. Бопп на матеріалі відомих йому індоєвропей­ських мов, Раск на матеріалі ісландської, грецької, ла­тинської та балто-слов'янських мов, Грімм на матері­алі германських, а Востоков — слов'янських мов незалежно один від одного дійшли аналогічних, взає-модоповнювальних висновків щодо порівняльно-істо­ричного методу. За ними пішли інші вчені, які опра­цьовували принципи порівняльно-історичного дослі­дження різних груп індоєвропейської мовної родини. Зокрема, німецький учений Фрідріх-Крістіан Діц (1794—1876) створив порівняльно-історичну грама­тику романських мов. Він реконструював низку форм народної латини, не зафіксованих у писемних па­м'ятках. Згодом його реконструкції було підтвер­джено знайденими під час археологічних розкопок текстами, написаними народною латиною. Німецький мовознавець Йоган-Каспар Цейс (1806—1856) напи­сав порівняльно-історичну граматику кельтських мов, словенський лінгвіст Франко Міклошич (1813— 1891) — першу «Порівняльну граматику слов'янсь­ких мов» у трьох томах, яка вийшла німецькою мовою (перший том «Фонетика» з'явився в 1852 р., другий «Морфологія» — в 1856 р., третій «Синтаксис» — у 1874 р.).