Роль мови у процесі пізнання

Розмірковуючи над природою мови, людина спо­чатку розкривала в ній категорії мислення, тобто встановлювала вплив мислення на мову. Однак уже у XVIII ст. Джеймс Монбоддо і Готфрід Гердер у своїх працях розглядають цю проблему різнобічно. Особ­ливу увагу ролі мови в процесах пізнання приділив В. фон Гумбольдт. За Гумбольдтом, вивчення нової мови рівнозначне набуттю нового погляду на попе­реднє світосприйняття. Люди, що розмовляють різни­ми мовами, бачать світ по-різному, бо кожна мова членує навколишній світ по-своєму і в кінцевому підсумку вона є своєрідною сіткою, що накидається на пізнаваний світ. Оскільки, за Гумбольдтом, мова — це орган, який утворює думку, то сприйняття й діяль­ність людини залежать від мови, зумовлюються мо­вою.

Ще далі в питанні про вирішальну роль мови в процесах пізнання пішли американські вчені Едуард Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої гіпоте­зи лінгвальної відносності. Вивчаючи своєрідність культури і мов американських індіанців, вони дійш­ли висновку про глибокий вплив мови на становлен­ня світоглядних категорій. На думку Сепіра, мова є не стільки засобом передачі суспільного досвіду, скільки способом визначення цього досвіду для всіх, хто роз­мовляє тією мовою. Вона «нагадує математичну систе­му, яка відображає досвід у справжньому значенні цього слова тільки в найелементарніших своїх почат-ках, але з плином часу перетворюється на систему по­нять, яка дає змогу передбачити всі можливі елементи досвіду відповідно до певних прийнятих формальних правил».

Б. Уорф твердить, що мова «не просто передаваль­ний інструмент для озвучених ідей, а скоріше сама тво­рець ідей, програма і керівництво для інтелектуальної

діяльності людських індивідів [...]. Ми досліджуємо природу за тими напрямками, які вказує наша рідна мова». За Уорфом, мова визначає мислення; людина в своєму мисленні і в поведінці йде за мовою. Відкриття Ньютона, на думку Уорфа, не є результатом його дос­ліджень чи інтуїції, а взяті з мови. Якби Ньютон гово­рив мовою хопі, то його поняття простору, часу й мате­рії були б іншими.

Висновки авторів теорії лінгвальної відносності та їх послідовників (Лео Вайсгербера та інших представ­ників неогумбольдтіанства) про перетворювальну силу мови не є правомірними. Різні мови справді представ­ляють далеко не однакові картини світу, але цю обста­вину правильніше формулювати в зворотному поряд­ку: дійсна й об'єктивна картина світу відображена в мовах неоднаково. Мова не має тієї керівної сили, яку їй приписують згадані вище вчені. Різні мови неоднако­во членують реальний світ (структура лексико-семантич-них полів різних мов не збігається) з огляду на нетотожні умови матеріального і суспільного життя людей, але зміст мовлення не є простою сумою мовних одиниць. Крім того, одне й те ж можна виразити не тільки словом, а й слово­сполученням (укр. залізниця, рос. железная дорога) і опи­сово цілим реченням. Через те перехід з однієї мовної системи на іншу доречно порівняти з переходом від однієї системи мір до іншої (з кілометрів на милі, з футів на метри, з термометра Фаренгейта на термометр Цельсія).

Отже, без мови неможлива сама пізнавальна діяль­ність, але мові в жодному разі не можна приписувати властивість змінювати дійсність. Розглядаючи цю проблему, обов'язково слід враховувати три феномени в їх взаємозв'язках і впливах (між мовою й об'єктив­ною дійсністю знаходиться мислення):

дійснтгггт ^> миглтттття <>> МОВА

Не можна реальні предмети, явища і їх співвідно­шення проектувати безпосередньо в мові, оминувши мислення. Потрібно також розрізняти зміст мислення і техніку мислення. Мова впливає на техніку мислен­ня, а не на його зміст.

Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що: 1) мова закріплює результати пізнавальної діяль­ності. О. О. Потебня справедливо зауважував, що «мова відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й основне» [Потебня 1976: 211];

Мова є основним інструментом пізнання. Засвоюю­чи мову, людина оволодіває й основними формами та законами мислення. Водночас мова дала змогу людині вийти за межі безпосередніх чуттєвих сприймань, які для тварин є основним джерелом інформації про зов­нішню дійсність. Не всі, наприклад, бачили айсберг чи ліани, але знають, що це таке, на основі того, що прочи­тали у словниках чи інших книжках.

За допомогою мови людина не тільки отримує уза­гальнені знання, а й членує явища дійсності на складо­ві елементи, класифікує їх. Членування явищ дійснос­ті відбувається за допомогою дискретних одиниць — слів, а класифікація — як за допомогою слів (родо­би дові відношення та ін.), так і за допомогою грама­тичних форм (частини мови, суфікси тощо).

Якщо процес пізнання здійснюється, як правило, від конкретного спостереження до абстрактного мис­лення, то мова дає можливість спочатку ознайомитися з абстрактними поняттями, а потім переходити до їх конкретизації, що прискорює процес пізнання й розу­мовий розвиток людини загалом.

Проблему мови і мовлення вважають однією з най­важливіших і найскладніших у сучасному теоретич­ному мовознавстві. Дихотомія «мова — мовлення» є чи не найважливішим досягненням лінгвістики XX ст. Хоча нині необхідність розрізнення мови і мовлення визнає переважна більшість мовознавців, однак трак­тування цих понять і критеріїв їх розмежування вче­ними різне.