Матеріальна та духовна культура передслов’янського населення України

А) У добу ПАЛЕОЛІТУ з’явилася перша форма організації суспільства – стадо. Прадавні люди (пітекантропи) навчилися не тільки користувалися вогнем, а й видобувати його. Основними заняттями людини до кінця мезоліту були мисливство та збиральництво.

- В Україні у багатьох стоянках періоду палеоліту знаходили кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями або орнаментовані зиґзаґом, меандром, кутами, «ялинками», стилізованими фігурами. Поряд з простим ор­наментом зустрічаються і композиційні зображення тварин. Для виконання цих малюнків, орнаментів, композицій вико­ристовувалася червона вохра.

- Крім нанесення цих ліній, первісна людина вже вміла виготовляти так звані «ювелірні вироби». Як правило, ма­теріалом для виготовлення браслетів різної форми слугува­ли кістки. Первісна людина, знаючи техніку різьби по кістках, спроможна була виготов­ляти й статуетки Зображення жінки, пташки, тварини – перші скульптурні вироби.

- Деякі знахідки із поселень у Мізині, Молдові можуть вказувати на наявність у палеолітичної людини музики та музичних інструментів.

- У Гроті Мамонта (Кам'яна Могила) знайдені пофарбовані зображення групи турів у позиції кругової оборони і групи турів, розташованих вздовж карнизу

- Віросповідання людей палеоліту виявляються і в культу­рі поховань. Як правило, поховання здійснювалися на міс­цях проживання людей у межах жител. Ці факти можна розцінювати і як віру палеолітичних людей у душі помер­лих, котрі, на їх думку, захищали живих на цьому світі, і як своєрідне жертвоприношення.

- До палеолітичної доби відноситься поява системи лічби, яка дійшла до нашого часу у формі рисок та ямок, розташо­ваних у певній послідовності на виробах з каменю, кісток, рогу.

- 3 розвитком землеробства та скотарства у людини пер­вісного суспільства з'являються астрономічні уявлення. Про це свідчать: фігура Бика, яка відповідає розташуванню ямок (зір сузір'я Тільця), накладених на неї (Кам'яна Могила.); позитивно-негативне зображення астрономічного символу сузір'я Близнят з буго-дністровської культури, виконане на керамічному посуді; зображення кола. Мабуть, тоді повністю утвердилися уявлення про богів, які змінили уявлення про духів (епоха мезоліту).

Мезоліт, або середній кам'яний вік, датується порізному: мезоліт Європи - 10-7 тис. років, Південної Америки - 6-5 тис. років, Близького Сходу - 12-9 тис. років тому. Обробка каменю, дерева і кісток вдосконалюється. Винайдено нові знаряддя праці. Можна говорити про прогрес у полюванні через використання лука і стріл, що почали застосовувати саме в цей час. Людьми приручено собаку, яка стає тепер свійською твариною, у поселеннях зустрічаються й інші тварини, які згодом стають атрибутом господарської діяльності людини-скотаря - корова, вівця, свиня, коза. Малюнки на скелях набувають більш символічних форм і певної умовності, що свідчить про ускладнення і поглиблення інтелектуально-духовного життя людей (рефлексії).

У кінці мезоліту в межах плем'я формуються елементи самоуправління: племінна рада, військові і громадські вожді, старійшини та ін. Як і у родовій, так і у племінній організації громадський устрій базується на засадах матріархату, для якого характерним є домінуюче становище жінки, успадковування по лінії матері, керівна роль жінки і матері у шлюбних стосунках. У духовній сфері це відображається в культах родючості, вшануванні богинь, в мистецтві - у виготовленні культових статуеток з яскраво вираженими жіночими статевими ознаками.Наступний етап у духовному розвитку первісного суспільства пов'язаний з «неолітичною революцією», і передусім з виготовленням керамічного посуду, який став одним з найважливіших символів Сонця, Неба, Всесвіту. Форма та орнамент посуду різних неолітичних культур відбили зображення та антропоморфні персонажі, рослини та космічні символи. До епохи неоліту слід віднести появу усної народної творчості – розвинутої міфології.

На цей час припадає й подальше удосконалення мистецтв, новими рисами якого з'являються скульптурні зображення чоловіків, що пов'яза­не із зростанням їх ролі у відтворюючому виробництві.

У період енеоліту людство опанувало обробку перших металів – міді, золота, виникли нові ремесла. З’явилося орне землеробство з використанням тяглової сили. Відбувалася спеціалізація скотарства.

Енеоліт – період формування великих міжплемінних об’єднань. Епоха енеоліту яскраво подана культурою трипільських поселень. (Можливо саме тоді виникла писемність).

Б) ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА (поч. ІV – кінець /середина/ ІІІ тис. до н.е.). Наприкінці ХІХ ст. (1896 р.) український археолог Вікентій Хвойка відкрив та дослідив пам’ятки цієї культури (рештки життєдіяльності давніх хліборобів) біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура (назва умовна) – одна з найдавніших археологічних культур епохи енеоліту, племен землеробів та скотарів, які займали територію від Дніпра до Дністра та від Карпат до Північного Причорномор’я. Вона проіснувала на наших землях майже півтори (дві) тисячі років. Головне заняття – землеробство. Було розвинуте тваринництво, розводили волів, кіз, свиней тощо. Велику роль відігравало полювання, рибальство, збиральництво, садівництво (в деяких районах). Високого рівня у трипільців досягло гончарство, іноді цю культуру називають культурою мальованої кераміки. Трипільці виготовляли глиняний посуд у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. В оздоблювальні орнаменти трипільські гончарі вплітали зображення фігур людей, тварин і птахів. Трапляються там і схематичні знаки, подібні до піктографічних. Це дає підстави припускати, що трипільці впритул наблизилися до винайдення письма. З трипільцями пов’язують виникнення на наших землях металургії.

Основною ланкою суспільства була сім’я, кілька сімей об’єднувалися в рід, кілька родів становило плем’я, на чолі якого стояв старійшина. Причини загибелі культури до кінця не з’ясовані. Існує декілька гіпотез: погіршення кліматичних умов, примітивні знаряддя праці призводили до низьких врожаїв, напади кочових племен. Трипільська культура мала виняткове значення у формуванні багатьох етнічних рис українського народу.

В) Ранньозалізний вік (XII ст. до н. е.) приніс на територію сучасної України суттєві зміни, пов'язані з процесами магічної міграції народів. Саме в цей час на історичну арену виходять народи, які принесли в Україну дуже важливі ку­льтурні елементи: в соціальній сфері — патріархат, в духов­ній – культ Сонця та флективну мову. До цих народів, по-перше, слід віднести кіммерійців, скіфів і сарматів.

Від кіммерійської культури, яка частково пізніше розчи­нилася у скіфській, майже нічого, крім місць поховань, не залишилось. Однак, за археологічними знахідками, ми мо­жемо вважати, що їм були відомі різноманітні ремесла: юве­лірні, гончарні, шкіряні, збройні та ремесла з виготовлення зброї для коней. Матеріалом для виготовлення виробів бу­ли, як правило, залізо та золото. Культура поховань дає підстави для ствердження думки про віру у загробне життя: вони ховали померлих у ямах з дерев'яним дахом, поставленим на стовпи; клали у могилу все, що треба було людині для продовження життя в іншо­му світі; збрую, посуд, їжу, ювелірні прикраси. Важливою рисою культури кіммерійців були стели, причому, останнім, часом обґрунтовується думка про їх близькість до стел брон­зового віку.

Значний внесок у розвиток культур наступних народів, що мешкали в Україні, був зроблений скіфами і сарматами. Скіфи і сармати мали розвинуті ремесла, в яких використовували, як і кіммерійці, залізо та золото. З ювелірних виробів у них були розповсюджені підвіски з коштовним та напівкоштовним камінням, низки намиста, браслети, персні. Яскравим прикладом сплаву місцевої ку­льтурної традиції та складників античної цивілізації служить пектораль з Товстої Могили, гребінь з Солохи. Скіфські керамічні вироби, прикрашені орнаментом, дивують вишуканістю форм сучасну людину. Ці народи знали мистецтво, яке під впливом постійної боротьби з ворогами, подано у так званому скіфському та сарматському «звіриному стилі».

Скіфська культура дійшла до нашого часу і в одязі скіфів українці мають знамениті білі штани, сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, перкачі, сагайдаки, клепи. У скіфів і сарматів під впливом давньогрецької міфології розвинулася своя культура. Відомі міфи про походження скіфів, культури божеств. Пантеон скіфських божеств очолювали Табіті, Папай, Апі. У сарматів головним божеством була богиня родючості Астарта, пов'язана з культом Сонця і Коня. Іншим їх відомим богом був Танаїс.

Поховальні обряди скіфів і сарматів пов'язані з класово-становим суспільством. Вони свідчать про віру кочових племен у життя в іншому світі. На це показують не тільки археологічні знахідки зброї, посуду, прикрас; знарядь праці, останків рабів у курганах-могильниках, а й астральна і космічна символіка, антропоморфні скульптури. Поховання скіфів мають аналогію з похованням трипільців та кіммерійців.

Період античності відкриває писемну історію України. Завдяки грекам до нашого часу дійшли описи тогочасної природи та географії нашої батьківщини, звичаїв, побуту, культури народів, що тоді в ній мешкали. Розкопки античних міст Північного Причорномор’я - Ольвії, Херсонесу, Тіри, Пантікапею та ін. показують, що їх мешканці були чудовими архітекторами: будували не тільки особисті будинки прямокутної форми, а й великі громадські споруди: храми, стадіони, театри. Громадські та особисті споруди прикрашалися скульптурою, барельєфами, мозаїкою, фресками. Широкі вулиці і майдани були бруковані, у землі знаходилися великі цистерни для дощової води, були споруджені водогін, каналізаційна мережа. На вулицях сто­яли стели, псефізми — урядові декрети, висічені, на мармуро­вих плитах.

Греки славилися керамічними та ювелірними виробами: червоно- та чорнолаковим посудом з розсипом на міфологіч­ну тематику, керамічними статуетками, світильниками, по­судом для косметичних пахощів та масел, прикрасами із зо­лота, бронзи, срібла. Давньогрецькі міста-держави були значними культур­ними осередками: в них працювали вчені, письменники, ак­тори, музиканти, поети. Безумовно, антична цивілізація мала широкі впливи не тільки на дослов'янські народи, а й на ранніх слов'ян, з яки­ми греки мали взаємовідносини на завершальному етапі своєї колонізації.