Заняття стародавніх слов’ян

Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Людина в ті часи ототожнював життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зернових культур "жито", що збереглося до наших днів. Південні землі слов'ян обганяли у своєму розвитку північні. Це пояснювалося і більше родючими грунтами на півдні, і стародавніми землеробськими традиціями, що йшли ще від скіфської пори, давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я.

З природно-кліматичними умовами тісно пов'язані основні системи землеробства східних слов'ян. На півночі, в районі тайгових лісів (залишком яких є Біловезька пуща), панівною системою землеробства була підсічно-вогнева.

Основними знаряддями праці були сокира, мотика, соха, борона-суковатка і заступ, якими скородили грунт. Серпами збирали врожай. Молотили ціпами. Розмелювали зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами,

У південних районах провідною системою землеробства був "переліг". Там родючих земель було багато, і ділянки землі засівали протягом двох-трьох і більше років. З виснаженням грунту переходили на нові ділянки. В якості основних знарядь праці тут використовували соху, рало, дерев'яний плуг із залізним лемешем, тобто знаряддя, пристосовані для горизонтальної оранки.

З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни розводили свиней, корів, дрібна рогата худоба. В якості робочої худоби використовували на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занять слов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво, що мали велику питому вагу в північних регіонах. Вирощувалися і технічні культури (льон, коноплі).

17,2 Культура України в ХІІІ ст.

У IX столітті у Східній Європі постала монархічна держава Русь, центром якої став Київ. Основою культури Русі стала самобутня культура східнослов'янських племен. На момент її виникнення у господарському укладі слов'ян давно вже переважало землеробство, важливими промислами стали скотарство, полювання, рибальство ібортництво. Досить високого рівня досягло до Х століття і ремесло — виготовлялися вироби з заліза і кольорових металів, розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинкай обробка шкіри, різьблення на камені й дереві.

Рубіжною подією стало проникнення християнства, що приходило на зміну язичницьким віруванням руських племен і було офіційно прийнято Володимиром Великим988 року. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності (певний час співіснували кирилиця та глаголиця), а також літератури, давні пам'ятки якої написані церковнослов'янською мовою. Важливими стали впливи Візантійської культури, зокрема поширився візантійський стиль в архітектурі, в духовній музиці поширився знаменний розспів.

Татаро-монгольська навала середини XIII століття стала причиною затяжного економічного занепаду. У ряді виробництв спостерігалося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість. На тривалий час було припинено будівництво. Центром духовної культури залишалися однак православна церква, яка залишалася володарями Орди недоторканою.

Із занепадом Київського і Чернігівського князівств головним осередком розвитку української культури було Галицько-Волинське князівство, що перебувало у сприятливішому геополітичному становищі. Ситуація стала поступово змінюватися із входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського. В культурі стає помітним західноєвропейський вплив. Його поєднання з місцевими традиціями визначило культурний зміст епохи. Значних висот досягли наукові знання в гуманітарних галузях: філософії, історії. Розвивалися світські мотиви в літературі. Архітектура храмів набуває рис готичного стилю, поширеного в міському будівництві Європи. Продовжувався розвиток різних жанрів народного мистецтва: декоративно-прикладного, музичного, театрального. Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.