Хмельницкий Богдан (1595 - 1657)

Гетьман Війська Запорозького, керівник козацької революції, засновник Козацької держави – таким постає в історії України Богдан Михайлович Хмельницький.

За визнанням більшості дослідників, народився майбутній видатний полководець і державний діяч у 1595 році в родині чигиринського підстарости, сотника чигиринського полку Михайла Хмельницького. Освіту отримав у Київській братській школі та у Львівському єзуїтському колегіумі.

Здобувши освіту, Хмельницький згодом стає козаком і у 1620 році разом з батьком бере участь у поході в Молдавію проти турків. У битві під Цецорою героїчно загинув батько, а Богдан потрапив у турецький полон, де пробув два роки. Повернувшись до України, він невдовзі прибуває на Запорожжя.

Хмельницький бере участь, а потім і сам очолює морські походи, відбиття навали кримчаків. Це підносить його авторитет серед козацтва, допомагає зайняти високі пости. Обіймає посаду військового писаря, а згодом – одного з сотників Чигиринського полку. Саме тоді його помічає французький емісар граф де Брежі, він писав кардиналові Мазаріні: "Серед козаків є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі". І вже за рік Хмельницький з загоном запорожців брав участь у війні Франції проти Іспанії й відзначився у взятті фортеці Дюнкерка.

Як наслідок, перемоги сорокатисячної армії гетьмана Богдана Хмельницького 1648 року у битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями розбурхали всенародне повстання проти польської адміністрації й польської шляхти в Україні. Тоді ж восени його армія захопила Львів, дійшла до Замостя. Урочистим і тріумфальним було повернення Хмельницького як "пресвітлого володаря й князя Руси" до Києва в грудні 1648 року.

Найважливішим історичним наслідком стало народження Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького. Створивши державний апарат, гетьман одночасно виховав цілу плеяду військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти.

Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, за деякими даними, збирався налагодити карбування власних грошей.

Важливим питанням зовнішньополітичної діяльності для нього лишався і союз з московським царем, до якого ще влітку 1648 року він звернувся з проханням прийняти Україну під свою владу і надати їй військову допомогу.

Остаточно засади майбутнього договору між Україною та Росією були узгоджені 18 січня 1654 року на раді у Переяславі. У підписаних в березні цього ж року "Березневих статтях" Україна зберігала свою військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом, але між тим позбавлялася права на самостійні відносини з Польщею та Туреччиною. Наступні роки, зокрема Вільнське перемир'я Росії з поляками, показали, що російський цар розпочав наступ на автономні права України.

Богдан Хмельницький намагався сформувати антипольську коаліцію із Швецією, Семигородським князівством та іншими державами, але тяжко захворів і 6 серпня 1657 року помер у гетьманській резиденції в Чигирині. Його було поховано в Іллінській церкві у Суботові.

10,3 УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1914–1917 рр.)

Одразу після початку Першої світової війни українські землі перетворилися на театр бойових дій або прифронтову зону між російською армією та військами австро-німецького блоку. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт, до якого у 1916 р. додався ще й Румунський. У серпні – вересні 1914 р. російські війська, відбивши наступ австро-угорських армій, спрямували свій удар на Галичину. Ця операція отримала назву Галицька битва. У результаті цієї грандіозної битви російська армія оволоділа Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшла до Карпатських перевалів. Російські війська вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тис. людей, з яких 100 тис. потрапили в полон. Тільки завдяки терміновій допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина уникнула остаточного розгрому.

Наступним успіхом російських військ стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті були взяті в полон ще 120 тис. австрійців і захоплені 400 гармат. На завойованій території російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» у житті населення краю. Так, у Галичині закривались українські школи та інші навчальні заклади, культурні організації, запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Почалось обернення греко-католиків у православ’я. Майже всіх представників української еліти, які залишилися в краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким вивезли вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми.

Російська окупація тривала до весни – літа 1915 р. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня – до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину й Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Наступ австро-німецької армії призупинився на лінії Кам’янець-Подільськ – Тернопіль – Кременець – Дубно.

Відступ російської армії супроводжувався новими погромами українства, депортацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій із боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков охарактеризував російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Брусилова завдали несподіваного удару, який увійшов в історію як Брусиловський прорив. Російські війська розпочали наступ 22 травня 1916 р. і після нетривалої артпідготовки просунулися вздовж всього фронту вглиб на 80 – 120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн убитих і поранених, понад 400 тис. військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною цілий рік. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулася революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом і новими жертвами. Контрудар австро-німецьких військ примусив російські війська залишити Галичину, відійти навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення Берестейського миру (січень 1918 р.).

11,1 Загарбання земель України іноземними державами (ХІІІ-ХIV ст.)