Джерела ресурсів та їх використання по рахунках, що управляються фондом і департаментом рахунків СПЗ

Більша частина угод здійснюється через Рахунок загальних ресурсів (РЗР): внески в Фонд згідно з встановленими квотами, покупка і викуп валюти державами—членами МВФ. Рахунок спеціальних виплат (РСВ) був започаткований у червні 1981 р. для отримання коштів з Трастового фонду. В 1986 р. з використанням РСВ був створений механізм фінансування структурних перетворень (МФСП) для надання допомоги по платіжному балансу членам Фонду з низькими доходами. Проміжні рахунки позичених ресурсів (ПРПР) створені для розміщення, перерахування, обміну та інвестування валютних коштів, позичених Фондом, перед їх перерахуванням на РЗР для використання і валютних коштів, отриманих Фондом під час викупів валюти, попередньо позиченої.

Основним рахунком, що управляється Фондом, є траст-фонд розширеного механізму фінансування структурної перебудови (МРФСП), заснований у грудні 1987 р. з метою надання пільгових кредитів відповідним країнам—членам МВФ, що проводять програми структурної перебудови.

Фінансові ресурси МВФ утворюються з членських внесків країн. У разі виникнення потреби, значне тимчасове розширення кредитів МВФ здійснюється за рахунок позик у країн, (утому числі тих, що не входять у МВФ), і у приватних організацій, за умови згоди держави-члена, яка є емітентом даної валюти.

У МВФ з 1982 р. введені обмеження на суму позик: максимальна сума всіх запозичених коштів і невикористаних кредитних ліній не повинна перевищувати 50— 60 % загальної суми квот МВФ. У 1991 р. це положення було відкориговане таким чином: перед кожним новим запозиченням (за винятком позик по ГУЗ) Виконавча рада з урахуванням існуючих обставин визначає ліміти, які виражаються відносно загальної суми квот у МВФ, вище яких не повинна підніматися загальна сума непогашених зобов'язань Фонду і невикористаних кредитних ліній.

Дохід МВФ складається із зборів за використання ресурсів Фонду, які стягуються з його членів, відсотків на авуари Фонду в СПЗ і комісійних зборів на купівлю валюти у Фонду.

За сучасних умов діяльність Фонду складається з:

§ інспектування (нагляд за ціновою політикою),

§ консультування (включаєщорічні консультації, додаткові консультації для країн, які опинились у складній економічній ситуації та спеціальні консультації з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки).

§ надання послугкраїнам—членам МВФ (підвищення кваліфікації національних кадрів; технічна допомога, що її надають експерти зі складу службовців Фонду; інформаційне обслуговування (публікація щорічних та щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

· фінансування. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у межах різноманітних механізмів фінансування, що розрізняються в основному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнутості програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів, висування яких повинно гарантувати, що: а) політика, яку проводить член Фонду, в прийнятні строки приведе до досягнення сталого платіжного балансу і стабільного економічного розвитку країни; б) за необхідності будуть вжиті заходи із структурної перебудови; в) у розв'язанні структурних проблем та оздоровленні платіжного балансу фінансування і стабілізаційні заходи доповнюватимуть один одного. Ці умови, спрямовані на зменшення дефіциту платіжного балансу держави-члена до керованої величини, повинні сприяти економічному зростанню, підвищенню зайнятості та фінансової стабільності, а також ліквідації обмежень у сфері зовнішньої торгівлі й платежів.

Правила, що регулюють доступ до використання загальних ресурсів МВФ, поширюються на всіх членів Фонду однаковою мірою. Фінансова допомога МВФ будь-якому своєму членові здійснюється продажем йому СПЗ або валюти інших країн—членів Фонду в обмін на власну валюту цієї країни. Під час купівлі член Фонду передає йому еквівалентну суму в своїй власній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни, даючи зобов'язання викупити її через певний проміжок часу. При цьому вживаються терміни «купівля валюти» і «викуп» (національної валюти), а не «позика» та «погашення позики». Після закінчення встановленого терміну країна-член зобов'язана викупити свою національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в іноземній валюті або СПЗ. Допомога Фонду своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СПЗ та різних валютах, а лише змінює їхню структуру. Залежно від конкретної ситуації, що склалася в країні, МВФ може використовувати різні механізми.

Характеристика кредитів МВФ

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів: резервний транш, кредитні транші.

Резервним траншем (першою порцією іноземної валюти) країни-члена називають перевищення її квоти в МВФ над «скоригованою» сумою її національної валюти, що знаходиться у Фонді на рахунку загальних ресурсів. Якщо Фонд використовує частину внесеної національної валюти країни-члена для надання коштів іншим країнам, то розмір резервної частки відповідно збільшується. Водночас частина запасу національної валюти, яка утворилася в результаті купівлі країною іноземної валюти у Фонду в межах інших заходів і механізмів кредитування, не впливає на розмір резервної частки. Резервна частка і сума позик, наданих країною—членом фонду в межах додаткових кредитних угод, складають резервну позицію цієї країни у Фонді. Резервний транш може надаватися країні в рамках її резервної позиції у Фонді Країна-член резервний транш може вважати своїм резервним активом, який можна мобілізувати в найкоротші строки.

Кредитні транші Згідно з принципами своєї «основної» кредитної політики МВФ надає кредити у вигляді 4 траншів, кожний з яких дорівнює 25 % квоти. Купівля кредитних траншів дозволяється країнам-членам тільки для фінансування економічних заходів, спрямованих на подолання труднощів з платіжним балансом. За надзвичайних обставин фінансування може здійснюватись і в більших розмірах. МВФ зобов'язує країну яка бере кредит, виконувати певні політико-економічні умови При цьому ступінь жорсткості цих умов зростає під час переходу від більш низьких до більш високих кредитних часток траншів). Обов'язки країни-позичальника, які передбачають проведення відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в так званому «листі про наміри». Країна що звернулася до Фонду по кредитні транші, може також використовувати повністю або частково і резервну частку.

Використання першої кредитної частки може бути здійснене у 2 формах: пряма купівля валюти, коли країна отримує всю зазначену суму одразу після схвалення Фондом її запиту або поетапна купівля, яка здійснюється на основі укладення з МВФ «угоди про резервний кредит».

Якщо МВФ вважатиме, що країна використовує кредит з метою, що не відповідає цілям Фонду або не виконує його умов, він може обмежити або повністю позбавити її права користуватися ресурсами МВФ.

Поетапне фінансування. Наступні купівлі країною-учасницею валюти у МВФ розглядаються як використання нею так званих «граничних кредитних часток». Таке фінансування може здійснюватись двома шляхами: з використанням механізму резервних кредитів — кредитів «стенд-бай» або в межах механізму розширеного фінансування — розширені кредити.

Угоди по «резервних кредитах», або угоди «стенд-бай», як і угоди по «розширених кредитах», забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну до вичерпання обумовленої угодою суми в будь-який час протягом терміну дії угоди, але за умови дотримання положень, зазначених в угоді.

Такі угоди почали використовувати з 1952 р. Починаючи з 1977 р., термін дії угод про резервні кредити подовжено з одного до трьох років. Головною метою цього механізму є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм. Нині на долю резервних кредитів припадає приблизно половина всіх кредитних операцій МВФ.

Механізм резервних кредитів передбачає, що валюта видається порціями (траншами) через встановлені періоди протягом терміну дії угоди. Порядок надання чергового траншу обумовлюється в тексті угоди. Хід виконання цієї угоди країною— отримувачем кредиту контролюється за допомогою спеціальних цільових критеріїв, які визначаються з урахуванням особливостей економічного механізму й інституціональних структур країни, а також наявності релевантної статистичної інформації. Такі критерії охоплюють передусім сферу кредитно-грошової політики, державних фінансів, державного боргу і політики торговельних і платіжних обмежень.

Країна не може отримати наступну порцію валюти, поки не зафіксовано досягнення цільових критеріїв. Якщо Фонд робить висновок, що намічені критерії не досягнуті, він припиняє надання країні валютних резервів. Проте сторони можуть домовитися про перегляд програми дій, яка реалізується, і зміну критеріїв, що дає країні можливість продовжувати отримувати кошти у МВФ.

Іншою формою поетапного фінансування, яка використовується МВФ з 1974 р., є надання «розширених кредитів». її призначення — надання валютних коштів країнам-членам з метою фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів на більш тривалий час і в більших розмірах, ніж це передбачено статутом МВФ у межах політики звичайних кредитних часток (траншів).

Розширене фінансування надається країнам, які мають труднощі з платіжним балансом, зумовлені структурною незбалансованістю виробництва, торгівлі та цін, або країнам, які не мають можливості активно проводити політику економічного розвитку у зв'язку із незадовільним станом платіжного балансу.

Звертаючись до МВФ з проханням про розширене фінансування, країна повинна подати загальну програму діяльності на весь період дії угоди, а також щорічно — перелік заходів, намічених до реалізації протягом наступних 12 місяців. Придбання іноземної валюти у Фонду здійснюється частинами (траншами). Для отримання чергового траншу необхідно подати Фонду обґрунтовані результати виконання програми, раніше узгодженої з МВФ. Кредити розширеного фінансування надаються за рахунок звичайних(власних) коштів Фонду. Покриття використаних валютних коштів повинне здійснюватись дванадцятьма внесками протягом терміну від 4,5 до 10 років з дня кожної купівлі валюти.

Механізм додаткового фінансування — МДФ було запроваджено в 1977 р. для країн, що мали хронічний дефіцит платіжного балансу і вичерпали ліміти отримання звичайних кредитів за рахунок звичайних позикових ресурсів. Він використовувався для реалізації країнами-членами масштабних стабілізаційних економічних програм і передбачав також згоду країни-позичальника з умовами Фонду. Країни-члени можуть використовувати додаткове фінансування тільки у вигляді резервних кредитів, які передбачають використання верхніх кредитних часток або розширених кредитів. Тривалість кредитування — один-три роки. Для надання таких кредитів Фонд використовував кошти, позичені у вигляді позик у різних валютах тринадцятьма країнами-членами, Швейцарським національним банком, а також п'ятьма країнами—експортерами нафти.

Пільгове фінансування. Цей термін об'єднує два механізми фінансування МВФ, спрямовані на порівняно довгострокову допомогу країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам: механізм фінансування структурної перебудови (МФСП), створений у 1986 р., та механізм розширеного фінансування структурної перебудови (МРФСП), створений у 1987 році.

Позики по МФСП складаються з ресурсів РСВ, які виникли завдяки поверненню кредитів Трастового фонду на суму 2,7 млрд СПЗ. Трастовий фонд, утворений у 1976 р. призначався для надання допомоги найбіднішим країнам на пільгових умовах. Його діяльність була призупинена в 1981 р., а виплата заборгованості закінчена в 1991 р. Позики по МФСП призначені на підтримку середньострокових програм макроекономічної стабілізації і структурної перебудови. Право на укладання угоди по МФСП ґрунтується головним чином на показнику доходу на душу населення. Тому механізмом фінансування структурної перебудови може користуватися тільки 61 країна з найнижчим доходом. Дві з них з найвищими квотами (Китай та Індія) в 1987р. повідомили про свій намір не використовувати даний механізм. Для отримання кредиту в межах МФСП країна подає середньострокову програму дій у вигляді доповіді про принципи політики, яка готується спільно зі співробітниками МВФ та Світового банку. У доповіді треба визначити структурні заходи та макроекономічну політику, необхідні Для нормалізації стану платіжного балансу. Після утвердження Домовленостей по МФСП відповідні виплати здійснюються Виконавчою радою один раз на рік. Кредити надаються під 0,5% річних і підлягають поверненню за 10 рівних внесків, що здійснюються один раз на півроку, починаючи через 5,5 років і закінчуючи через 10 років після фактичного надання коштів.

Механізм розширеного фінансування структурної перебудови створено з метою надання додаткових коштів найбіднішим країнам-членам, які здійснюють трирічні макроекономічні програми. За своїми завданнями, методами і фінансовими умовами МРФСП аналогічна МФСП. Різниця між ними в основному стосується доступу, контролю та фінансування цих механізмів. Кошти для МРФСП надходять з ресурсів МФСП, що знаходяться на Рахунку спеціальних виплат (РСВ) і від позик і безоплатних позичок, які перебувають у розпорядженні траст-фонду МРФСП. Країни, що мають право користуватися МФСП, можуть також отримувати кошти по МРФСП. У квітні 1992 р. таке право було надано ще 11 державам-членам, які повідомили Фонд про те, що не позичатимуть кошти по МФСП. Умови погашення кредитів по МРФСП такі самі, як і у випадку з МФСП.

Спеціальне фінансування. За термінологією МВФ, ця форма кредитування об'єднує три механізми: 1) компенсаційного фінансування і фінансування за непередбачених обставин; 2) фінансування буферних запасів; 3) фінансування системних трансформацій.

У 1963 р. в МВФ було створено перший механізм фінансування спеціального призначення — механізм компенсаційного фінансування, а 1988 р. в результаті його об'єднання з механізмом фінансування за зовнішніх непередбачених обставин був утворений МКФФНО (Compensatory and Contingency Financial Facility — ССFF). Згідно з цим механізмом кредити надаються у таких випадках: недоотримання експортних надходжень, за великі витрати на імпорт зерна, інші непередбачені обставини (зовнішні). До переліку послуг, на які можна отримати компенсаційне фінансування, належать також надходження від експлуатації нафтопроводів, плата за транзит суден через канали, доходи від судноплавства, транспортні перевезення, будівництво, страхування тощо. Цей тип кредиту створений для того, щоб надавати країнам-членам, які здійснюють програми перебудови за допомогою МВФ, більш широкий захист від несприятливої зміни зовнішніх економічних умов.

Механізм фінансування буферних запасів створено в 1969 р. Його призначення — надавати допомогу країнам-членам з несприятливим станом платіжного балансу через несприятливу кон'юнктуру на світових товарних ринках Він полягає у фінансуванні внесків у створені міжнародні буферні запаси сировинних товарів відповідно до товарних угод. Такі запаси створюються під егідою ЮНКТАД для пом'якшення коливань цін на експорт і запобігання можливому зниженню обсягів експортних надходжень.

Механізм фінансування системних трансформацій — є новим спеціальним механізмом, який був затверджений Виконавчою радою у квітні 1993 р. Його створено для надання допомоги країнам-членам, які мають ускладнення зі здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибоких порушень традиційних торговельних зв'язків і структури платежів, зумовлених переходом від державної торгівлі за позаринковими цінами до вільної торгівлі за ринковими цінами. До держав-членів, які мають право користуватися даним механізмом, належить більшість колишніх членів Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і республік колишнього Радянського Союзу, а також ряд інших країн, які в минулому мали значний обсяг неринкової торгівлі з країнами—членами РЕВ.

Отримувати допомогу в межах СТФ можуть тільки ті країни, які перебувають на початкових етапах процесу перетворень і поки що не можуть скласти програму, для реалізації якої МВФ міг би використати можливості інших механізмів фінансування.

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов'язкові для виконання. Суть цих рекомендацій полягає в такому:

1. Макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу як головного чинника виплати основної частини боргу і відсотків.

2. Стабілізація внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних витрат.

3. Використання позик на фінансування виробничої сфери;виплата основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку, отриманого у виробничій сфері.

4. Забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдяки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції.

5. Ефективна податкова політика, яка сприятиме розвитку інвестування і підприємництва і забезпечуватиме збір податків для покриття державних витрат.

6. Стабілізація грошового обігу.

7. Забезпечення максимального використання ринкових механізмів і конкуренції як засобів підвищення рівня конкурентоспроможності економіки; відміна контролю над цінами і заробітною платою; вільний допуск на внутрішній ринок і конкуренція збоку імпортних товарів.

8. Структурна перебудова економіки як основа довгострокового розвитку через роздержавлення промислових підприємств і переведення їх з бюджетного на кредитне фінансування; розвиток експортних галузей за рахунок як податкових стимулів, так і девальвації, сприяння припливу прямих іноземних інвестицій завдяки зниженню рівня оподаткування і наданню гарантій на вивезення прибутків.

9. Забезпечення стабільності політичної влади.

Країни-члени повинні надавати МВФ інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Свої рекомендації країнам-членам МВФ базує на монетаристській концепції, яка враховує взаємозалежність між величиною грошової маси в країні, обсягу сукупного попиту, з одного боку, і станом платіжного балансу — з іншого.