Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття про психогігієну як науку





Лекція 1.

План: 1. Поняття "психогігієна" 2. Коротка історія розвитку психогігієнічних знань 3. Предмет і завдання психогігієни 4. Розділи психогігієни 5. Методи психогігієни 6. Міждисциплінарні зв’язки 7.Рівні практичної психогігієни

Перш, ніж дати визначення психогігієні як науці, важливо розібратися в етимології слова, а точніше двох слів, з яких складається її назва.

Слово "гігієна" – грецького походження: ύγιεινός – здоровий, цілющий. Гігеєю називали елінську богиню здоров’я і хорошого самопочуття.

У сучасній системі знань гігієна – наука, що вивчає вплив різних чинників оточуючого середовища і трудової діяльності на здоров’я людини, її працездатність, тривалість життя, і розробляє практичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов життя і праці людини.

Слово "психо" – також грецького походження: ψιλός– душа. Психея – молода грецька дівчина, яка палко покохала бога кохання Ерота. Однак боги були проти такого союзу. Та після довгих страждань і поневірянь закоханих Зевс дозволив їм бути разом. Психея у грецькій міфології уособлює людську душу. Вона часто зображається з крилами чи з метеликом у руках, що вказує на здатність душі до польоту та переродження.

Отож, психогігієна – це галузь психологічних знань, яка вивчає вплив умов життя та праці на психічне (душевне) здоров’я людини і розробляє заходи профілактики психічних розладів. Її ще визначають як науку про забезпечення, збереження і підтримку психічного здоров’я.

Психогігієна постає як фундаментальна та прикладна наука. У першому випадку йдеться про загальні питання збереження та зміцнення психічного здоров’я, формулювання принципів оздоровлення психіки. У другому – про розробку конкретних заходів, правил та прийомів оздоровлення психіки. Психогігієна як практична галузь постає у вигляді реалізації оздоровчих заходів, створення умов для якомога повнішого збереження психічного здоров’я як окремої людини, так і всередині великих і малих груп, виконання рекомендацій по підвищенню психологічної стійкості.

Проблема гігієнічного способу життя знайшла своє відображення ще у найстаріших писемних пам'ятках людської цивілізації. За VI ст. до н.е., в індійських Ведах були сформу-льовані його основні принципи і дані розумні поради щодо збереження здоров'я. Саме тут потрібно шукати корені української автохтонної медицини. Численні дослідження вчених довели, що такі відомі мислителі і лікарі як Агастій (VI тис. до н.е.) та Царака (?) народилися і деякий час працювали на Україні, емігрувавши пізніше до Індії. Агастій проповідував високу культуру особистого життя, гармонійне єднання з природою, елементи медичних знань та лікарювання, а також триєдність світу. Царака написав ряд трактатів, окремі з яких відомі і до сьогодні. Так у трактаті “Яюр-веді” ми заходимо початки анатомії людського тіла, слушні поради догляду та збереження здоров’я немовляти, доведення шкоди абортів, зокрема для душевного благополуччя, описи окремих спадкових недуг і застереження до відвернення репродуктивної функції у таких родинах.

У Давній Греції проблема здоров'я набуває аксіологічного характеру, тобто підкреслюється його загальнолюдська цінність. Культ здорового тіла опирається на державні закони. Кожен громадянин повинен мати свій певний спосіб дій самоперетворення: "пізнай самого себе" і "турбуйся про самого себе". Загартування тіла сприяє загартуванню волі та духу і, навпаки, "хороший душевний стан своїми добрими якостями зумовлює найкращий стан тіла" (Платон). Тож психологічним чинникам здоров’я греки надавали великого значення. Зокрема, Демокріт підкреслював важливість для людини "хорошого врівноваженого життя", Епікур називав це "атараксією" – спокоєм мудрої людини.

Основні завдання психогігієни були сформульовані також Галеном у праці "Гігієна пристрастей чи моральна гігієна", яка належить до ІІ ст. Його основна ідея полягає у тому, що душевне благополуччя, моральне і психічне здоров’я кожної окремої людини і суспільства в цілому знаходяться в прямій залежності від устрою життя.

Значення соціальної справедливості, гармонії у стосунках між людьми і вміння справлятися із пристрастями підкреслювалося багатьма філософами та лікарями. Філософський світогляд практично завжди був пов’язаний з пошуком способів досягнення гармонії внутрішнього світу людини.

У Середньовіччі фактором, стабілізуючим і певною мірою гармонізуючим психічне, внутрішнє життя людини, стала релігія. Релігійний світогляд декларував систему організації внутрішнього світу людини. Через прийняття й оволодіння цією системою можливо було досягти гармонії людського духу і тіла чи збереження рівноваги внутрішнього світу із середовищем.

У ранньому середньовіччі надзвичайно популярною на Сході і Заході була енциклопедія медицини - "Канон лікарської науки" Абу Алі Ібн Сіни (980 - 1037 рр.). Основним критерієм здорового способу життя, на думку його автора, повинна бути врівноваженість: "Основне в мистецтві збереження здоров'я - це … врівноваженість натури; вибір їжі; очищення тіла, збереження правильної будови тіла, пристосування одягу; врівноваженість фізичного і душевного руху".

На початку XIV ст. виходить ще один всесвітньо відомий твір – керівництво з питань здоров’я – “Салернський кодекс здоров’я”, написаний філософом і лікарем Арнольдом з Вілланови у віршованій формі. У першому розділі “Кодексу...” подаються приписи Салернської школи англійському королю: “…тягар турбот віджени і вважай негідним гніватися, скромно обідай, про вина забудь…”, “...хай будуть лікарями твоїми троє: веселий характер, спокій і помірність у їжі”.

Якщо ми звернемося до традиційних для нас джерел мудрої думки Нового часу, то й тут знайдемо багато праць відомих подвижників науки, присвячених проблемам збереження психічного здоров’я. Відомий німецький мислитель Х.В.Хуфеланд у своїй книзі “Мистецтво продовжувати життя, або Макробіотика” пише, що слід підходити до фізичної природи людини з позицій моралі, уявити людину в цілому, в т. ч. і її фізичну сторону, як істоту, що керується моральними спонуками. І.Кант, висловлюючи своє враження від книги Хуфеланда і підтримуючи його погляди, зазначає, що “…моральна, практична філософія є універсальною медициною, яка, щоправда, не виліковує всіх від усього, але необхідно повинна бути присутня у кожному лікуванні”.

І.Кант створив власну систему зміцнення здоров’я, наріжним каменем якої вважав виховання сильного духу і відповідальне ставлення до себе. У своєму метафізичному вченні про чесноти він говорить про певні обов’язки людини стосовно себе самої, які спрямовані на збереження її фізичного і духовного здоров’я. Серед цих обов’язків філософ виділяє обов’язки перед собою як перед живою істотою (про самогубство, про пристрасне самоосквернення, про надмірність засобів задоволення і харчування) і як істотою моральною (про неправду, про скупість), а також про обов’язок перед самим собою у розвитку та примноженні власної природної і моральної досконалості.

В українській національній культурі уявлення про здоровий спосіб життя вибудовується з глибин тисячоліть – ще з язичницької цивілізації. Воно відображається у яскравих сонячних ритуалах, пошануванні красот світу та чеснот людей, а також у звичаєвому праві – традиційному порядкові, виплеканому тисячоліттями для відзначення окремих подій, свят, звичайного перебігу повсякденного життя, яке пов’язане з виконанням певних дій і використанням відповідних численних правил (що вберігали від “нездорових” дій), атрибутів, замовлянь, лікарських та їстівних рослин, лікувальної магії тощо. Національний ідеал здоров’я формувався системою обрядів, повір’їв, приказок.

Термін “здоров’я” зустрічається вже у древніх писемних пам’ятках, що свідчить про його велику поширеність. Наприклад, руські княжичі зичили здоров’я половецькому ханові Боняку (1140), а посли половецького хана – князеві Святославу (1147), що зафіксовано у знайдених на півночі Київської Русі берестяних грамотах.

Справжню програму підтримання здоров’я містить в собі “Поучення” Володимира Мономаха (1117 р.). Його система здорового способу життя включала продуктивну трудову діяльність, психічне здоров’я, оптимальну рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну. Найголовнішою рисою людини, що забезпечує успіх, гідність і честь, на думку Володимира Мономаха, є працелюбність. Не останнє місце в “Поученні” займає духовне здоров’я і регламентування суспільних відносин.

Психогігієна як окрема наукова галузь довгий час не могла знайти чіткі організаційні форми. Саме поняття "психічна гігієна" виниклоу ХІХ ст. Початок психогігієнічного руху пов’язують із виступом Карла Бірса, який довгий час був пацієнтом психіатричної лікарні і чи не вперше розібрав недоліки у поведінці лікарів стосовно хворих. Ще раніше фундамент для осмислення цієї проблеми заклав французький лікар Філіп Пінель (1745 - 1846), котрий звільнив психічно хворих від ланцюгів, яким їх прив’язували до стін, і намагався наскільки це було можливо покращити умови їхнього утримання у довіреній йому паризькій психіатричній лікарні.

Лише у 1910 році на конференції психіатрів США і Канади відбулося перше об’єднання спеціалістів у галузі психогігієни у Міжнародну асоціацію. Консолідація лікарів-психогігієністів, яка тоді розпочалася, була порушена першою світовою війною і надалі носила лише регіональний характер.

У 1925 році за ініціативою німецького психіатра Зоммера був зорганізований Німецький союз психогігієністів, головна увага якого була спрямована на питання соціального забезпечення та реабілітації душевно хворих.

До другої світової війни було проведено ще 2 міжнародних конгреси з проблем психогігієни: у 1930 році у Вашингтоні, другий – у 1937 в Парижі. І лише після Другої світової війни, у 1948 році у Лондоні відбувся Міжнародний конгрес з проблем охорони психічного здоров’я людини, на якому була створена Всесвітня федерація психічного здоров’я (ВФПЗ). В її статуті підкреслювалося значення соціальних аспектів психогігієни. У 1949 році в рамках ВООЗ була створена служба психогігієни, яка об’єднала представників 38 країн і взяла на себе координацію роботи в цих країнах в галузі психогігієни, охорони психічного здоров’я населення і профілактики його порушень.

ВООЗ і ВФПЗ проголосили 1969 рік Міжнародним роком психічного здоров’я і закликали світову медичну громадськість сконцентрувати свою увагу на невирішених завданнях психогігієни.

На сьогодні в щорічних конгресах ВФПЗ беруть участь лікарі більше як із 160 країн світу, обговорюючи актуальні медико-соціальні проблеми, серед яких устрій життя і психічне здоров’я постійно залишаються у центрі уваги. Психогігієна викладається у багатьох навчальних закладах світу різного рівня як обов’язкова дисципліна в програмі підготовки лікарів, менеджерів, психологів, педагогів, акторів, соціальних працівників, реабілітологів.

Об’єктом досліджень психогігієни завжди є психіка людини у певному середовищі. Предметом – шляхи та способи збереження психічного та психологічного здоров’я людини у різних умовах та напрямки профілактики психічних розладів.

Л.В.Куліков вважає, що у психогігієні як науковій дисципліні у якості основних можна виділити 3 проблеми:

1 – розробка концепції саногенного потенціалу особистості;

2 – визначення найважливіших напрямків і правил психогігієнічної практики;

3 – профілактика станів, ситуацій та поведінки ризику.

Психогігієна вивчає закономірності зміни психічного здоров’я на основі аналізу пристосувальних механізмів, які здійснюють адаптацію людини до умов життя. Серед найбільш актуальних науково-теоретичних завдань, розв’язанням яких займається психогігієна, можна виділити, зокрема, наукове обґрунтування психічних навантажень, встановлення їхнього оптимуму залежно від віку, статі, конституції та інших психофізіологічних параметрів.

Головними завданнями психофізіологічних досліджень у галузі психогігієни слід вважати встановлення вікових норм розвитку психічних та нейрофізіологічних функцій, визначення якісної своєрідності основних етапів їхнього онтогенезу, розкриття механізмів вікових криз, з’ясування відносної ролі спадкових і середовищних впливів на формування основних нейрофізіологічних і психічних параметрів, встановлення розмежувальних критеріїв норми і патології розвитку.

Зазначені завдання насамперед стосуються психогігієни як фундаментальної науки. Що ж до психогігієни як прикладної галузі, то тут її основі завдання полягають, як зазначає Л.В.Куліков, у поширенні знань про здоров’я, здоровий спосіб життя, формування навичок оздоровчої поведінки, тобто поведінки, націленої на здоров’я (в англомовній літературі – health knowledge).

Г.В.Мельников серед завдань гігієнічної діяльності виділяє виховання культури здоров’я як риси гармонійної особистості через формування системи гігієнічних знань, переконань і дій, а не лише гігієнічної просвіти, через створення потреби і здатності мати здоровий стиль життя. Автор означає також методологічні засади нової наукової програми гігієнічної діяльності:

1. єдність соціальної сутності й біологічних передумов процесів патологізації та гігієнізації життєдіяльності людини з позицій системного соціально-біологічного підходу;

2. взаємозв’язок соціальної небезпечності патологізації та соціальної цінності розвитку здоров’я людини з позицій конкретно-історичного, соціально-гуманістичного підходу;

3. взаємозалежність гігієнічного навчання і виховання з позицій особистісного підходу.

Відповідно, критеріями гігієнічної культури, гігієнічного стилю життя, за Г.В.Мельниковим, виступають потреба і здатність людини підвищувати рівень свого здоров’я, фізіологічного і психологічного захисту, що має важливе значення для оптимізації психофізіологічної і особистісної активності людини.

Також одними з важливих завдань психогігієни є психологічна просвіта людей, які працюють у сфері "людина - людина"; вивчення причин та розробка способів ліквідації наслідків психологічної травматизації у різних закладах (у школах, лікарнях, заводах тощо).

Необхідним є розширення мережі психологічних консультацій, психологічних реабілітаційних служб, телефонів довіри тощо.

Оскільки коло завдань психогігієни досить широке, у її структурі існує значна кількість розділів, виділення яких зумовлене також і багатогранністю людської життєдіяльності

Насамперед виділяють національну психогігієну, організаційну психогігієну та психогігієну особистості.

За віковим критерієм виділяють психогігієну дитинства, юності, зрілого віку і старості.

За видами активності виділяють психогігієну праці (з підрозділами: психогігієна розумової, педагогічної, управлінської, фізичної праці, навчальної та військової діяльності тощо); психогігієну навчання і виховання; психогігієну спорту; психогігієну спілкування; психогігієну побуту та відпочинку; психогігієну сімейних стосунків.

Для реалізації завдань психогігієни використовуються різноманітні методи, що походять як зі сфери медичної теорії та практики, так і зі сфери психології і психотерапії. Тут ми торкнемося лише деяких груп методів психогігієни.

Санітарна просвіта (health education) – сукупність освітніх, виховних, агітаційних заходів і заходів пропаганди, спрямованих на поширення інформації про пато- та саногенні чинники, про методи збереження, відновлення та зміцнення психічного здоров’я з метою продовження активного життя людини.

Спільні з психотерапією і психокорекцією методи – різнопланова група методів, кожен з яких ґрунтується на певній теорії особистості; це методи психодинамічного, поведінкового, когнітивного, тілесно-орієнтованого, екзистенційного напрямків, які використовуються угруповому та індивідуальному форматі. З метою реалізації завдань психогігієни застосовують, насамперед, ті методи, які розширюють знання суб’єкта про себе, свої можливості та обмеження, дозволяють досягати більшого успіху у функціонуванні при вирішенні трудових та особистих задач, вдосконалювати саморегуляцію, сприяють розвитку та більш повній адаптації особистості.

Методи оздоровлення на основі мистецтва та творчості – методи арт-терапії (музичної, танцювальної, драма терапії, казкотерапії, лялькотерапії), які використовуються для гармонізації особистісного розвитку, розширення міжособистісних контактів, підвищення настрою, зняття втоми, переключення уваги.

Ментальні вправи:

ü аутогенне тренування – грунтується на взаємозв’язку інтенсивності емоцій та м’язового напруження і, відповідно, на можливості управляння емоціями опосередковано через управляння м’язовим тонусом;

ü візуалізація – заснована на самонавіюванні, релаксації та побудові в уяві яскравих динамічних образів, які сприяють активізації захисних сил організму, нормалізації перебігу фізіологічних процесів;

ü медитативні техніки – центральним моментом яких є концентрація уваги на диханні, тілесних відчуттях чи предметах, а також розширення можливостей довільної зміни об’єму та змісту свідомості; у процесі медитації важливою є також установка на прийняття всього, що відбувається як закономірного.

Бібліотерапія – оздоровчий вплив досягається за допомогою читання та обговорення спеціально підібраних літературних творів. Почуття, що виникають при читанні, дозволяють заповнити духовний вакуум, заново відреагувати і переосмислити травмуючі переживання чи перетворити, "пропрацювати" нові цілі.

Біологічний зворотний зв’язок (англ. - biofeedback) – формування у процесі тренування уміння довільно регулювати деякі організмічні функції чи фізіологічні процесі, які за своєю природою регулюються мимовільно. Метод реалізується з використанням технічних систем зворотного зв’язку – подачі інформації про параметри організмічних чи фізіологічних функцій.

Описуючи взаємозв’язки психогігієни з іншими галузями наук, насамперед треба зазначити, що вона включається у структуру клінічної психології.

Загалом вважається, що психогігієна як наука сформувалася на основі гігієни і психіатрії. З гігієни вона запозичила принципи, методи та стратегії попередження і зміцнення здоров’я, а з психіатрії – знання про чинники і прояви психічних розладів.

Звичайно, що психогігієна тісно взаємопов’язана з усіма напрямками та галузями психологічних знань. Зокрема, з загальною та віковою психологією, звідки вона черпає знання про закономірності функціонування, особливості вияву та розвитку окремих психічних процесів, станів, феноменів, властивостей. Також із психологією сім’ї, спорту, праці, спілкування, педагогічною психологією тощо, звідки вона отримує спеціальну інформацію про функціонування психіки людини в умовах виконання того чи іншого виду діяльності.

Психогігієна пов’язана з психокорекцією та психотерапією, оскільки використовує їхні методи для попередження психічних розладів та зміцнення психічного здоров’я.

Важливе значення для розвитку даної галузі мають її взаємозв’язки з антропологією, психогенетикою, фізіологією, соціологією, культурологією.

У рамках практичної психогігієни Л.В.Куліков виділяє 4 рівні:

Національна психогігієна – комплекс заходів по зміцненню та збереженню психічного здоров’я нації, який здійснюється спеціальними інституціями. Важливим напрямком національної психогігієни є державна підтримка санітарної психогігієнічної просвіти, підвищення психологічної компетентності громадян, поширення знань про психологічну допомогу та самодопомогу. У більшості країн світу на сьогодні немає науково обгрунтованої цілісної системи заходів охорони психічного здоров’я громадян. Разом з цим будь-яка соціальна політика, яка проводиться державою, суспільством чи окремими інституціями, призводить до певних наслідків у сфері психічного здоров’я.

На рівні національної гігієни зміцнення психічного здоров’я (health promotion) передбачає залучення всього населення до визначення проблем і прийняття ефективних рішень по покращенню детермінант здоров’я, тобто до реалізації метафори "зробити здоровий вибір максимально доступним".

На жаль, сьогодні соціально-економічні та політичні умови більшості країн такі, що суспільне життя і його закони, оточуюче середовище стають стресопороджуючим фактором у психогігієні сучасної людини. І як наслідок – зростає загальна невротизація населення.

Організаційна психогігієна – організація психологічної служби підприємства, школи, адміністративного закладу; планування, розробка та реалізація заходів підтримки психічного здоров’я та працездатності співробітників, оптимізації режиму праці, навчання, відпочинку; це також складова роботи з кадрами.

Сімейна психогігієна – поширення знань про закономірності функціонування сім’ї, характер сімейних стосунків, загальні правила і конкретні прийоми гармонізації сімейного життя, а також практична допомога сім’ям, члени яких звертаються до фахівців.

Психогігієна особистості –це рівень практичної психогігієни, де центральним об’єктом виступає окрема людина, особистість. У науковому аспекті психогігієна особистості розробляє принципи і правила, які суб’єкт реалізує стосовно себе чи іншої людини у процесі міжособистісного спілкування, з урахуванням його індивідуальності та особливостей життєвої ситуації.

Психогігієна особистості як практична галузь – це сукупність дій, які юдина здійснює власними силами. Жодного зовнішнього впливу не буде достатньо, якщо людина сам не захоче проявити відповідної для зміцнення здоров’я активності.

Психогігієна особистості – це також і одна зі сторін ставлення людини до власного психічного здоров’я, складова здорового способу життя, характеристика психологічної компетентності людини.

Ознаки психологічної компетентності особистості:

ü Саногенні установки, ставлення до здоров’я як до цінності, мотивація до збереження здоров’я.

ü Необхідні психологічні знання, розвинені уміння та навички зміцнення психічного здоров’я й зменшення негативних наслідків психотравм.

ü Саморозвиток, пошук і розкриття потенціалів саморозвитку, засвоєння прийомів саморегуляції.

ü Активність (практичні дії), спрямована на оздоровлення, зміну способу життя у саногенному напрямку.

 

Ключові слова: психогігієна, саногенез, патогенез, здоровий спосіб життя, Всесвітня федерація психічного здоров’я, психокорекція, психотерапія, психіатрія, аутогенне тренування, бібліотерапія, арт-терапія, візуалізація, медитація, health education, health promotion, health knowledge.

 

 

Date: 2015-07-22; view: 1501; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию