IV. Експериментальний матеріал

Експеримент широко використовується для моделювання патологічних процесів, дає можливість більш глибоко вивчити морфогенез і патогенез окремих захворювань, дію на організм різноманітних лікарських препаратів, розробити методи оперативних втручань та вивчити їхні наслідки. Недоліком цього методу є те, що далеко не всі захворювання, які зустрічаються в людини, можна отримати в експерименті. „Експеримент – це спровоковане спостереження” (Клод Бернал). Першим для підтвердження існування в організмі кровообігу В.Гарвей провів експерименти на собаках і людях. Він довів, що кров відходить від серця до тканин по артеріям повертається назад по венах. У експерименті: К.Берналом (1848) була доведена глікогенсинтезуюча функція печінки; отримано цукровий діабет після видалення підшлункової залози в собак (Й.Мерінг, О.Мінковський, 1889); створена холестеринова модель атеросклерозу (М.Анічков, С.Халатов, 1912), з’ясована медіаторна роль ацетилхоліну (О. Леві, 1902). Неперевершеним майстром хронічного експерименту був І.П.Павлов.

Методи вивчення патологічної анатомії можна поділити на дві групи: основні та додаткові.

До основних морфологічних методів дослідження відносяться:

- макроскопічний (огляд і вивчення неозброєним оком);

- мікроскопічний (світлова та електронна мікроскопія).

До найдавніших методів морфологічного пізнання хвороби слід віднести дослідження померлих як джерело знань про анатомію людини, яке почали виконувати ще в стародавні часи, а після цього відродили в часи ренессанса. Перші анатомічні атласи створювалися великими митцями того часу, наприклад, Рембрандт створив “Атлас анатомії доктора Тульпа”. Цих митців, якоюсь мірою, слід розглядати і як перших патологоанатомів і патогістологів, оскільки в їх малюнках нерідко зустрічаються і патологічно змінені органи і тканини.

СВІТЛОВА МІКРОСКОПІЯ. Використовується для першочергового аналізу матеріалу.

ІНТРАОПЕРАЦІЙНА КОНСУЛЬТАТИВНА ДІАГНОСТИКА о пираючись на сучасні гістологічні технології дає можливість встановити патогістологу точний гістологічний діагноз під час операції. Для цього використовуються наступні методики:

- виготовлення “заморожених” зрізів, при цьому блоки тканин швидко заморожуються, що надає можливість швидкого виготовлення тонких зрізів;

- виготовлення “контактних відбитків” зрізу тканини на склі;

- взяття мазків;

- дослідження аспіраційної рідини.

ЦИТОПАТОЛОГІЯ базується на тому, що морфологічні зміни клітин корелюють з патологічними процесами в органах або тканинах. Можливість взяття матеріалу з глибоко розташованих внутрішніх органів є достатньо безпечним і тому цитопатологія стала розповсюдженим методом діагностики.

Для досліджень в цитопатології використовують:

- клітини, які в нормі злущуються з епітеліальних покривів, наприклад, в мокроті або сечі;

- клітини, які зішкрібають із слизових оболонок, наприклад, при взятті мазків з шийки матки;

- клітини, які беруть при тонкоголковій аспірації з органів, таких як молочна залоза, лімфовузли, печінка, нирки, легені або підшлункова залоза.

ЕЛЕКТРОННА МІКРОСКОПІЯ використовується в діагностики як доповнення до світлової мікроскопії та імуноцитохімії. Найчастіше вона використовується при дослідженні:

- біопсій нирок у хворих на гломерулонефрит;

- деяких пухлин;

- біопсій нервів та м’язів;

- біопсії пацієнтів при хворобах накопичення, при яких виявляються специфічні внутрішньоклітинні включення.

Додатковими методами дослідження є хімічні (гістохімія, імуногістохімія-), фізичні (авторадіографія, рентгенографія, рентгенструктурний аналіз, УЗД), біологічні (бактеріологічні, гематологічні методики, метод тканинних культур, тощо) методи.

ГІСТОХІМІЯ використовується для визначення в тканинах різних речовин: ферментів, різних класів жирів, білків, глікопротеїнів, вуглеводів, металів. Наприклад, для того щоб встановити певний вид дистрофії необхідне тільки гістохімічне дослідження на ліпіди, білки, вуглеводи тощо. Також деякі види гістохімічних забарвлень поєднують з експрес-діагностикою на заморожених зрізах

ІМУНОГІСТОХІМІЯ базується на специфічних реакціях між діагностичними антитілами і комплементарними до них антигенами. Для того щоб виявити місця локалізації антитіл, тканину обробляють антитілами до перших антитіл, які зв’язані або з барвником або з ферментом. Цим метод визначають:

- гормони;

- рецептори;

- компоненти цитоскелету;

- молекули адгезії клітин;

- білки матриксу сполучної тканини, плазми, ферменти;

- онкофетальні антигени;

- онкогени та їх похідні;

- ядерні гени проліферації;

- бактерії, віруси, найпростіші, гриби;

- диференціальна діагностика пухлин (походження та їх природу).

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ПУХЛИН використовується, коли:

1. В біопсії визначається вторинна пухлина, проте відсутні клінічні прояви первинного вогнища. Наприклад у біопсії виявлена недиференційована аденокарцинома, що не дозволяє визначити місце її походження. Однак при визначенні клітинних маркерів була встановлена позитивна реакція на простатичний антиген, що свідчить що первинна пухлина утворилась у передміхуровій залозі.

2. Визначається низькодиференційована пухлина,гістогенез якої з’ясувати не можливо. Використовуючи певний набір антитіл вдається встановити спершу клас пухлини, а потім проводити ще більш точний діагноз.

3. Пухлина має морфологічну будову, при якій неможливо визначити епітеліальна вона чи лімфоїдна. У цьому випадку використовують антитіла до цитокератинів або загального лейкоцитарного антигену (LCA), що є на лімфоцитах. При лімфоцитарному походженні пухлину досліджують за допомогою антитіл, які визначають джерело: В-клітина чи Т-клітина або моноцитарно-макрофагальна.

4. Відкриття мікрометастазів у кістковому мозку або лімфатичних вузлах, якщо ознаки дисемінації (розповсюдження) пухлини не визначаються. У 80% хворих на рак молочної залози після видалення первинної пухлини починається розвиток вторинних метастазів, тому дуже важливо їх виявити для запобігання цього процесу.

5. Рівень експресії деяких антигенів може давати прогностичну інформацію і впливати на вибір терапії. Наприклад, відомо, що злоякісніть раку молочної залози прямо корелює зі ступенем експресії клітинами пухлини рецепторів до епідермального фактору росту. Пухлини гормонозалежних органів збільшують експресію до відповідних гормонів.