Поняття та види факторингу

Факторинг – це різновид банківської діяльності, послуга для суб’єктів підприємницької діяльності, коли спеціалізована фінансова організація – фактор стягує на законній підставі чужі борги з покупця, замовника, підрядника тощо. Відповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошової формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання таких вимог та прийому платежів.

Факторинг є різновидом цесії (уступки права вимоги) з метою отримання прибутку, але ці поняття слід відмежовувати. Якщо ч. 1 ст. 512 ЦК визначає цесію як право кредитора передати свої права у зобов’язанні іншій особі, то ст. 1077 ЦК визначає правове регулювання цієї передачі за договором факторингу при відчуженні зобов'язальних прав на платній основі фінансовій установі, причому, слід зазначити, що заміна кредитора може відбуватися в рамках різних договірних конструкцій (міни, дарування, купівлі-продажу тощо). Тобто, якщо норма ч. 1 ст. 512 ЦК відповідає на питання: що робимо? – уступаємо, змінюємо суб’єктний склад, то норма ст. 1077 ЦК відповідає на питання: яким чином? – шляхом продажу фінансовій установі.

Клієнти, яким терміново потрібні гроші, звертаються до банку за такою фінансовою послугою тоді, якщо їх грошова вимога до боржника або не виконується боржником (наявна вимога), або строк її виконання ще не настав (майбутня вимога).

· При наявній вимозі банк за певну винагороду викупає боргове зобов'язання, тобто, сплачує за боржника борг у меншій сумі, потім банк стягує повну суму боргу з боржника. Для банка це різновид кредитування, коли він гроші надає одній особі – клієнту, але очікує повернення грошей від іншої особи – боржника клієнта. Інтерес клієнта полягає у тому, що він отримує гроші одразу, без очікування та ризику, хоч й у меншій сумі.

· Майбутня вимога клієнта до свого боржника слугує засобом забезпечення, якщо банк надає клієнту кредит. Якщо клієнт прострочує повернення кредиту банку, то банк може стягнути цей борг клієнта з його боржника.

Факторинг поділяється на види за такими критеріями:

За ступенем самостійності, залежно від виду вимоги:

Ø Основний (факторинг-купівля-продаж ), коли клієнт відступає фактору наявне право грошової вимоги шляхом купівлі-продажу. Фактор набуває право на всі суми, які він отримує від боржника, однак при цьому фактор несе ризик того, що сплачені боржником суми будуть менші ціни договору факторингу, тобто, фактор набуває права на всю суму, яку він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержана ним сума є меншою від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Ø Акцесорний (факторинг-спосіб забезпечення), коли клієнт відступає факторові свою майбутню грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання клієнта перед фактором. Фактор отримує право лише на суму основного боргу. Отримані кошти, що перевищують суму боргу клієнта перед фактором, останній зі складанням звіту повинен повернути клієнту. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Ті ж само два види факторингу мають інші назви залежно від ступеню фінансового ризику фактора:

§ Повний факторинг (без права регресу). Фактор бере на себе всі ризики, пов’язані з неплатежем з боку дебіторів (боржників) клієнта, і не має права вимагати оплати від клієнта у випадку несплати боргів дебіторами.

§ Факторинг з правом регресу. Фактор, у випадку несплати боргу за відступленими правами – вимогами, вправі звернутися з вимогою до клієнта.

За видом зобов’язань:

1) простий; 2) вексельний (форфейтинг), коли боргове зобов’язання оформлюється векселем.