Дидактичні поняття кредиту і модуля. Як відомо, Європа здавна славиться високими вимірами своєї освіти і цілком природне її бажання не лише створити єдиний євро­пейський простір вищої освіти

Як відомо, Європа здавна славиться високими вимірами своєї освіти і цілком природне її бажання не лише створити єдиний євро­пейський простір вищої освіти, а й поширити європейську систему вищої освіти у всьому світі. З цією метою європейське освітнє співто­вариство робить послідовні інтеграційні кроки з 1953 р., в якому була прийнята Конвенція про еквівалентність дипломів, які надають до­пуск до університетів, до спільної декларації європейських міні­стерств освіти, яка прийнята в Болоньї 19 червня 1999 p., і що дворічних зустрічей міністрів вищої освіти країн Європи (остання відбулася у вересні 2003 р. у Берліні), на яких приймаються до єдино­го європейського освітнього простору нові країни, котрі забезпечують виконання основних положень Болонської декларації. Європейський освітній простір ставить до своїх партнерів такі вимоги:

• запровадження єдиного додатка до диплома;

• підготовка фахівців за двома освітньо-кваліфікаційними рівня­ми: бакалавр і магістр;

• введення Європейської системи перезарахування кредитів (ЄСПК-ECTS);

• подолання перешкод для ефективного вільного пересування студентів, викладачів, науковців та адміністраторів;

• досягнення відповідної якості вищої освіти з урахуванням взаємовизнаних критеріїв та методологій;

• запровадження європейських критеріїв вищої освіти (узгоджені навчальні плани, інтегровані програми навчання, практичної підго­товки та наукових досліджень тощо) [9, с 19].

Досягнення зазначених цілей не виключає належного шанування національних культур, мов та освітніх систем, а також автономії університетів. Адже йдеться про глобальні параметри підготовки фахівця вищої кваліфікації, без яких неможливо ідентифікувати дипломи різних країн, забезпечити вільний перехід студентів на навчання до інших європейських країн, створити європейську зону вищої освіти як засобу підвищення мобільності та працевлаштування мо­лоді.

Для порівняння навчальних систем і результатів навчання різних вищих закладів освіти країн-учасниць Болонського процесу вводить­ся поняття кредиту. «Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їхнього завер­шення» [9, с24].

В ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік стано­вить 60 кредитів, тобто один кредит дорівнює 25-30 годинам роботи студента, включаючи аудиторну, позааудиторну роботу та консуль­тації. Якщо навчальний рік триває 36 тижнів, а тиждень – 40 годин, то на один кредит припадатиме 36•40:60=24 години. Кожній навчаль­ній дисципліні присвоюється певна кількість кредитів і в такий спосіб 40 європейських країн-учасниць Болонського процесу намагаються вирівняти навчальне навантаження студентів різних вищих закладів освіти. Кредити ECTS визначають, яку частину загального річного навантаження займає конкретна навчальна дисципліна у даному за­кладі освіти [9, с.2б]. У наших умовах найдоцільніше, щоб 1 кредит = 27 годин. Це дасть змогу, з одного боку, працювати в єди­ному полі ECTS, а з іншого – легко перейти від, нинішніх кредитних вимірів (1 кредит = 54 години) до нових.

Студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування за­нять, кредити присвоюються лише тим студентам, які успішно за­своїли навчальну дисципліну, про що засвідчуватимуть складені заліки чи екзамени або інші форми оцінювання.

Виникає складна проблема уніфікації не лише шкали оцінюван­ня, а й визначення єдиних критеріїв оцінювання.

Шкала оцінювання ECTS має такий вигляд:

А – «відмінно»;

В – «дуже добре»;

С – «добре»;

D – «задовільно»;

Е – «достатньо»;

FX – «незадовільно» – потрібно попрацювати перед тим, як от­римати залік;

F – «незадовільно» – необхідна серйозна подальша робота [9, с.48].

Система ECTS базується на трьох основних елементах:

• інформації (про навчальні програми та досягнення студентів);

• взаємній угоді (між освітнім закладом та студентом);

• оцінюванні (обсяг роботи, що виконується студентом).

Ці три основних елементи впроваджуються в дію за допомогою інформаційного пакета, анкети (заяви) і переліку оцінок дисциплін [9.С.51].

Система ECTS розвивається і удосконалюється. Основні її не­доліки — це неузгодженість навчальних планів і програм, слабка коре­ляція між національними освітніми системами, різні вимоги до освітніх стандартів та їх оцінювання. Тому система ECTS сьогодні трансформується у систему ЄСПК, в якій всі навчальні програми ви­ражаються в кредитах і визначається «номінальний загальний час на­вчання», тобто середня кількість годин, протягом яких студент може прослухати навчальну дисципліну, щоб досягнути певного результату навчання, і таким чином успішно здобути кредити. Крім того, у сис­темі ЄСПК кредити даються лише за успішні досягнення у навчанні. Тобто у кредитному процесі поєднується два підходи: «час, не­обхідний для складання кредиту, і рівень компетентності для зараху­вання кредиту» [9, с.56].

Всеєвропейська система накопичення і зарахування кредитів на­магається врахувати різні рівні навчання (бакалавр, магістр), які ха­рактеризують глибину, складність і творчість у навчанні, тобто вво­дить різні рівні кредиту.

«Суттєвим завданням є пов'язати кредити з механізмом контролю якості, щоб забезпечити їхнє реальне застосування, а отже, і «конвер-тованість» на території Європи» [9, с57].

«Кредити легше порівняти, якщо вони пов'язані з компе­тентністю і результатами навчання. Кредити, підраховані з урахуван­ням результатів навчання, дають краще уявлення про складений пред­мет і тому чіткіше виражають їхню «цінність» і «придатність» [9, с.58].

Таким чином, європейські країни-учасниці Болонського процесу працюють над тим, як перетворити кредит з єдиної міри навчального навантаження студентів у механізм контролю за якістю їхнього на­вчання. Якість освіти можна забезпечити, якщо «національні ме­ханізми контролю якості будуть суворими, відкритими, прозорими і ефективними» [9, с.57].

Оскільки «система ECTS не регулює зміст, структуру чи відповідність навчальних програм» [9, с.51], а метою всеєвропейської системи накопичення кредитів є захист своєрідності змісту і форми викладання освітніх програм, а отже, і національної, місцевої, регіональної та інституційної академічної автономії [9, с.55], маємо унікальну можливість, враховуючи інваріантні вимоги системи ECTS, створити українську національну навчальну систему, виконавши ви­моги всеєвропейської накопичувально-кредитної системи.

Першочергово, на наш погляд, потрібно усвідомити і визначити сутність поняття «кредиту». Порівняємо різні підходи до використан­ня кредиту як єдиної міри навчального навантаження студента, вста­новимо роль кредиту у порівнянні навчальних систем різних країн. Розглянемо американську і європейську моделі кредитних розра­хунків навчального навантаження.

У системі вищої освіти США один кредит дорівнює 15-годинному аудиторного часу протягом семестру. Традиційно у США навчальний рік складається з двох повних 15-тижневих семестрів — весняного та осіннього, а також 7-тижневої літньої сесії. У середньому американсь­кий студент протягом семестру вивчає 5 навчальних дисциплін, на кожну з яких здебільшого виділяється три тижневі аудиторно-астрономічні години (хоча є навчальні предмети з 2–4 аудиторними годи­нами на тиждень), які називаються кредитними годинами або креди­тами. Студентам денної форми навчання у США протягом семестру потрібно отримати не менше ніж 12 кредитів. Якщо ж студент обрав для навчання 5 навчальних дисциплін, то кількість кредитів дорівню­ватиме 15. Для присвоєння ступеня бакалавра студенту США, як пра­вило, необхідно отримати в середньому 124 кредити, тобто граничний термін навчання – 4 роки. Щоб отримати ступінь магістра, потрібно за 1–2 роки засвоїти ще 30 кредитів.

У США чітко регламентується співвідношення часу, який виділяється на аудиторне навчання і самостійну роботу студента. У се­редньому час аудиторної відноситься до часу самостійної роботи як 3:5, тобто, навчаючись протягом п'яти днів тижня по три астрономічні години в аудиторіях, студент зобов'язаний щодня 5 годин на­вчатися самостійно (читальні зали, комп'ютерні класи, лабораторії, майстерні тощо).

Кількість кредитних годин для кожної дисципліни визначає адміністрація навчального закладу. Студентам надається можливість самостійно скласти свій навчальний план і відвідувати аудиторні за­няття за своїм вибором у зручний час. Курс на максимальну індивіду­алізацію навчання ліквідовує звичні для нас уявлення про академічну групу, одночасне складання заліків та іспитів, фіксований термін на­вчання [20, с.41-42].

Таким чином, спостерігаються різні підходи до поняття кредиту в європейській та американській системах вищої освіти. Якщо в євро­пейських країнах кредит — це величина повного навчального наван­таження студента (аудиторне, самостійна робота, консультації, екза­мени тощо), то у США в кредитах визначається лише аудиторне навчання, причому воно прив'язується до тижневого розрахунку. Тобто кількість кредитних годин (кредитів) присвоюється навчальній дисципліні з урахуванням 15-тижневого навчання у кожному се­местрі. Виділення в середньому 3-х кредитів на тиждень на навчаль­ний предмет, тобто 3 астрономічні години та аудиторні заняття (разом зі самостійною роботою студента – 8 годин), уможливлює оптималь­не керівництво процесом засвоєння знань з навчальної дисципліни і досягнення максимальних результатів навчання. Завдяки жорстким вимогам до самостійної роботи студентів (обов'язковість щоденної самостійної праці, опосередковане керівництво нею професорами, добре продумана система поточного, рубіжного і підсумкового комп'ютерного контролю тощо), визначена кількість кредитів з на­вчальної дисципліни на аудиторну роботу фактично інтегрує її із са­мостійною роботою студентів. Тому на трикредитну навчальну дис­ципліну реально відводиться 8 годин повного навчального навантаження на тиждень або 120 годин протягом семестру.

Дещо по-іншому підходять до поняття кредиту в європейській си­стемі ECTS, в якій на один кредит припадає 25—30 годин повного на­вчального навантаження студента (аудиторне навчання плюс са­мостійна робота) і кількість кредитів узгоджується з річним навчальним навантаженням (60 кредитів), а не з тижнями, яку амери­канській системі. Тому протягом семестру у системі ECTS можуть вивчатися навчальні дисципліни з відповідною кількістю виділених кредитів, які не залежать від кількості навчальних тижнів у семестрі:

• основи мікроекономіки – 7,5 кредитів;

• мовна спеціалізація – 7,5 кредитів;

• основи макроекономіки – 7,5 кредитів;

• основи економіки підприємств – 7,5 кредитів [9, C.39]. Очевидно, що такий підхід дає змогу різним навчальним закладам встановлювати різні співвідношення між аудиторним навчанням і са­мостійною роботою студентів у межах виділених кредитів на навчаль­ну дисципліну. Це значно розширює творчі можливості навчальних закладів у виборі найбільш ефективних форм і методів організації якісного навчання, в тому числі й виборі оптимальних часових співвідношень між аудиторним і позааудиторним навчанням сту­дентів.