Виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів

Третя стадія бюджетного процесу — виконання затвердже­ного представницьким органом бюджету — є найтривалішою (протягом року) і визначальною стадією, оскільки й попередні, й наступна стадії спрямовані або пов'язані саме із виконанням бюджету. Виконанню бюджету підпорядковані решта етапів бюд­жетного процесу. Ця стадія бюджетного процесу охоплює ви­конання дохідної та видаткової частин бюджету. Забезпечення ефективного й ощадливого використання бюджетних ресурсів дає змогу публічній владі реалізувати пріоритетні напрями дер­жавної політики в межах фінансування видатків державного та місцевих бюджетів.

В Україні виконання державного бюджету починається після його затвердження Верховною Радою та підписання президен­том. Кабінет Міністрів України за погодженням з нижчими ви­конавчими органами організовує порядок виконання бюджету. Міністерство фінансів України згідно зі ст. 47 Бюджетного ко­дексу здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Касовим виконанням бюджету в різних країнах керують або мі­ністерства фінансів, або спеціально створені державні органи, напри­клад, казначейство (Велика Британія, Російська Федерація), адміні­стративно-бюджетне управління та мережа федеральних агенцій (США), відділ бюджету при Міністерстві фінансів (Швеція), бюджет­не управління у складі Міністерства у справах фінансів, промислово­сті й економіки (Франція) тощо.

Загалом існує три системи виконання бюджету: банківська, каз­начейська і змішана. До 1997 р. в Україні чинною була банківська система, яка передбачала акумулювання бюджетних ресурсів на ра­хунках комерційних банків, уповноважених НБУ на здійснення опе­рацій з обслуговування бюджетної системи країни. Однак негативні чинники її функціонування, зокрема сприяння нарощуванню інфля­ційних процесів у державі, відсутність у фінансових органів опера­тивного маневрування бюджетними асигнуваннями та забезпечення всебічного контролю за їх використанням, відсутність у Міністерства фінансів необхідної інформації для оперативного втручання у процес виконання бюджету, створили підстави для переходу на казначейську систему виконання бюджету. З 1997 р. в Україні поступово почався цей перехід, спочатку пілотними проектами з подальшим підвищен­ням ролі казначейства у виконанні бюджетів — як державного, так і місцевих. Тобто діяла змішана система, яка передбачала і казначей­ське, і банківське виконання бюджету. Чинне бюджетне законодав­ство із 2001 р. закріпило казначейську систему обслуговування бю­джетної системи України як єдину, що передбачає концентрацію обох потоків коштів (доходів та видатків) на єдиному казначейсько­му рахунку.

Слід зауважити, що казначейські системи виконання бюджету за тривалу історію застосування у світовій практиці довели свою ефек­тивність. Такі системи запроваджено у багатьох економічно розвине­них країнах світу, наприклад ФРН, Швеції, США.

Ряд фахівців¹ розглядають казначейство за його функціями у двох аспектах: по-перше, як касира держави, що приймає кош­ти й оплачує витрати; по-друге, як державного бухгалтера, го­ловними завданнями якого є: запобігання касовим розривам між надходженнями й видатками бюджетних коштів; розподіл лік­відних засобів між державними установами з метою покриття

поточних витрат; регулювання податкових пільг і виплат, ура­хованих (закладених) у бюджеті; фінансування політики еко­номічної та соціальної підтримки виробників і населення; за­безпечення повернення суми зовнішнього державного боргу та відсотків за ним; погашення внутрішніх позик.

Казначейська система передбачає акумулювання всіх коштів на єдиному рахунку, відкритому Державним казначейством України в НБУ. Практика відкриття центрального казначейського рахунка в установі національного (центрального) банку є поширеною в бюджет­ній діяльності багатьох країн. Наприклад, у Банку Франції відкрито центральний казначейський рахунок Державного казначейства, че­рез який здійснюють усі бюджетні платежі. Для касового обслугову­вання виконання бюджетів усіх рівнів Федеральне казначейство РФ відкриває в Центральному банку РФ рахунки, через які здійснюють усі касові операції з виконання бюджетів.

На думку науковців¹, суть казначейського виконання бю­джету полягає у:

—функціонуванні єдиного рахунка відповідного бюджету;

—застосуванні системи особових рахунків, що відобража­ють рух бюджетних коштів на рахунках бюджетних організацій, відкритих у кредитних організаціях;

—доведенні фінансування безпосередньо до кінцевих отри­мувачів;

—підвищенні оперативності та якості попереднього і поточ­ного контролю за витрачанням бюджетних коштів;

—широкому запровадженні автоматизованих систем у роз­рахунках та забезпеченні інформаційних потоків;

—обов'язковості здійснення та обліку касових операцій ор­ганами державного казначейства.

Державне казначейство у межах своєї компетенції зобов'я­зане забезпечувати казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського

рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надхо­джень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; контроль за дотриманням учасниками бюджет­ного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерсь­кого обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів¹.

За принципом єдиного казначейського рахунка побудовано систему бюджетних рахунків, на яких відображається баланс єдиного казначейського рахунка як результат операцій на всіх реєстраційних рахунках; відбувається рух коштів за доходами і видатками державного бюджету відповідно до бюджетної кла­сифікації; здійснюється рух коштів у місцевих бюджетах; відо­бражаються результати виконання бюджету за доходами й ви­датками.

Для касового виконання бюджету Державне казначейство укла­дає договори з комерційними банками, які після цього одержують статус уповноважених банків, де Казначейство відкриває всім розпо­рядникам державних коштів реєстраційні рахунки. Такий договір на­дає банкам право використовувати тимчасово вільні кошти, за що встановлено певну плату. Наприклад, перелік банків України та умови, на яких їх залучатимуть до касового обслуговування з метою оплати готівкою чеків органів Державного казначейства України у 2006— 2008 pp., було затверджено наказом Державного казначейства у ре­дакції від 03.07.2007 р. № 137. Взаєморозрахунки між комерційними банками і Казначейством узгоджуються з Мінфіном.

Виконання всіх бюджетів починається разом із початком бюджетного року, тобто 1 січня, і закінчується 31 грудня того року, на який було затверджено ці бюджети.

Кожен вид бюджету виконують за розписом доходів і видат­ків із поквартальним розподілом, що його складають фінансові органи відповідно до показників затвердженого бюджету.

Бюджетпний розпис — це документ, у якому встановлено розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань голов­ним розпорядникам бюджетних коштів на певні бюджетні пе­ріоди відповідно до бюджетної класифікації¹. Він є оперативним планом виконання державного бюджету, на підставі якого від­криваються асигнування, перераховуються кошти місцевим бю­джетам, розпорядникам коштів, зараховуються кошти на реє­страційні рахунки в установах казначейства, тобто здійснюється весь процес перерахування коштів та фінансування витрат шля­хом оплати рахунків, що супроводжуваний усебічним фінансо­вим контролем.

Розпис доходів і видатків бюджету має правове значення, оскільки є основним оперативним планом виконання бюджету, адже показники, які він містить, конкретизують показники акта про бюджет і є обов'язковими для виконання. З одного боку, де­тальне визначення надходжень доходів до бюджету за джерела­ми виражає конкретні права та обов'язки уповноважених орга­нів (передусім фінансових) із мобілізації коштів до бюджету, в тому числі права на здійснення контролю. З іншого боку, на основі розпису визначають обов'язки фінансових органів із фі­нансування та кредитування бюджету, повноваження розпоряд­ників бюджетних коштів тощо.

Згідно зі ст. 49 Бюджетного кодексу, Державний бюджет України виконують за бюджетним розписом, що його затвер­джує Міністр фінансів України відповідно до бюджетних при­значень у місячний термін після набуття чинності Законом про Державний бюджет України. Процедуру складання і виконання розпису Державного бюджету України визначає Інструкція про складання та виконання розпису Державного бюджету України, затверджена наказом Мінфіну України від 28.01.2002 р. № 57.

Після затвердження бюджетного розпису Міністерство фі­нансів підписує квартальний і місячний розписи. Асигнування, включені до розпису, є граничними для витрачання головними розпорядниками. Бюджетне асигнування — це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджет­ного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здій­снення платежів із конкретною метою в процесі виконання бю­джету. Воно має кількісні, часові й цільові обмеження. Якщо під час виконання бюджету виявиться, що прогноз надходження до­ходів нижчий, ніж передбачалося при затвердженні Державного бюджету, Міністр фінансів лімітує показники річного розпису з помісячним розподілом. На основі уточненого прогнозу Міні­стерство фінансів установлює місячні ліміти. Також у тижне­вий термін після опублікування Закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, місцевих рад Мінфін України, Міністерство фі­нансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджет­ні асигнування.

Витрачання бюджетних коштів здійснюють шляхом списання коштів із реєстраційного рахунку в розмірі підтвердженого бюджетного асигнування на користь фізичних чи юридичних осіб—одержувачів коштів. Будь-які зобов'язання, взяті фізич­ними та юридичними особами за коштами Державного бюдже­ту України без відповідних бюджетних асигнувань або ж із пере­вищенням повноважень, установлених Бюджетним кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважають бюджет­ними. Відповідно, і витрати бюджету на покриття таких зобов'я­зань не можна здійснювати.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов узятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних кош­тів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здій­снення платежу органу Державного казначейства України разом із оригіналом договору та іншими документами, що супрово­джують здійснення відповідної розрахункової операції. Орган Казначейства здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для пла­тежу в бухгалтерському обліку виконання Державного бюдже­ту України або місцевого бюджету;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикорис­таних бюджетних асигнувань.

За невідповідності поданих розпорядником платіжних до­кументів цим вимогам орган Державного казначейства не прий­має документи до виконання.

Що стосується місцевих бюджетів, то Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, ви­конавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (якщо виконавчих органів не створено) забезпечують безпосереднє виконання відповідних місцевих бюджетів. Місце­ві фінансові органи здійснюють загальну організацію й управ­ління виконанням відповідного місцевого бюджету, а також ко­ординують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Місцевий бюджет виконують за розписом, затвердженим ке­рівником місцевого фінансового органу. Цей керівник протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцево­го бюджету встановленим бюджетним призначенням. Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами прогнозує й аналізує доходи відповідного бюджету.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи місце­вого бюджету зараховують безпосередньо на рахунок відповід­ного бюджету, відкритий у територіальному органі Державного казначейства. їх не можна акумулювати на рахунках органів стягнення; вони визнаються зарахованими в дохід місцевого бюджету від моменту надходження на рахунок відповідного бю­джету.

Процедуру виконання місцевих бюджетів за видатками ви­значає ст. 51 Бюджетного кодексу. Після набуття чинності За­коном про Державний бюджет органам державної влади та їх посадовим особам заборонено приймати рішення, що призво­дять до виникнення нових бюджетних зобов'язань місцевих бюд­жетів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями, без визна­чення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов'язань.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийня­то відповідного рішення про місцевий бюджет, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати ви­трати з відповідного бюджету лише на цілі, визначені у рішен­ні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, окрім випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 та ч. 4 ст. 23 Бюджетного кодексу. До прийняття рі­шення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки заборонено.