Зуєв В.Ф

В.Ф. Зуев багато уваги приділяв вивченню природи Росії, подорожуючи в якості члена експедиції академика Палласа. Коли він повернувся з експедиції йому було доручено написання підручника з історії природознавства для народних училищ.

В 1786 г. Перший російський підручник з природознавства був надрукован під назвою «Начертание естественной истории» в двох книгах. Цей підручник є найкращим документом, що дозволяє судити про зміст та методику викладання шкільного природознавства на зорі становлення останнього.

В короткому вступі автор розкриває сутність природної історії як науки та її основних розділів: "Ископаемое царство", "Прозябаемое царство", "Животное царство". Сам підручник складається з цих же розділів. У розділі "Ископаемое царство" розповідається про землі, каміння, про солі, про палаючі речовини, про напівметали, про метали, про окам'янілостях, про гори. Вивчення рослин пропонується починати з ознайомлення з деякими фізіологічними процесами, що відбуваються в рослині, з будовою рослин, з використання рослин людиною, тобто зміст підручника проникнути ідеєю зв'язку науки з практикою. В розділі "Животное царство" подаються короткі загальні відомості про будову і життя тварин, а потім їх опис за класами. Причому у описі рослин та тварин даного класу детально розглядаються лише найбільш типові представники. Потім дається опис форм, що мають якісь різкі відхилення у порівнянні з розглянутими. Такий виклад матеріалу допомагає учням на невеликому об'ємі навчального матеріалу побачити різноманітність та єдність живої природи, краще засвоїти навчальний матеріал.

В.Ф.Зуєв не залишив без уваги і методику викладання природної історії. В передмові до свого підручника він надає короткі настанови вчителю, як викладати природну історію. Він рекомендував учителям здійснювати викладання шляхом бесіди, визначаючи її як метод викладання, активізуючи процес мислення учнів і здатний більш свідомому засвоєнню навчального матеріалу. Зуєв давав учителям писемні вказівки про організацію процесу навчання, де перш за все рекомендував як можна частіше використовувати бесіди з учнями, причому пояснював, що в процесі її належить не лише вертати увагу на зовнішні риси будови предметів природи, але й розкривати їх сутність та розвиток.

Рекомендуючи бесіду як основний метод викладання, Зуєв сприяв тому, що навчальний матеріал засвоювався дітьми головним чином на уроці за допомогою вчителя і під його безпосереднім керівництвом.

Правильний підхід Зуєва до навчання учнів природознавству виявився також в його вимозі забезпечити наочність та предметність викладання як засобу створення в учнів правильних понять про природу, що вивчається а разом з тим і як засіб активізації уроків.

Він був прихильником вивчення натуральних предметів природи, тому вимагав, щоб школярі вивчали справжні зразки живих рослин та тварин, допускаючи лише у крайньому випадку використання таблиць та малюнків.

Для здійснення наочного викладання Зуєв рекомендував вчителям складати гербарій і колекції предметів природи, а для того, щоб народні училища могли мати такі наочні посібники, як таблиці, він склав перший в Росії атлас стінних таблиць, що застосовувались а російських школах майже сорок років.

Крім того, Зуєв вказував на обов'язковість вивчення школярами природи вбогого краю, тобто визначав вимоги, які в наш час визначаються як краєзнавчий принцип навчання.

Василь Федорович закликав не обмежуватися вчителів межами підручників, але й звертатися до вивчення корисних копалин, рослин та тварин, що є у природі близько школи, рекомендував проводити екскурсії з учнями в гори, поля, ліса. Потім Зуєв вимагав забезпечити міцні знання предмета, що вивчається, тобто вчитель не починав пояснення нового розділу навчального матеріалу до тих пір, доки учні добре не засвоїли попереднього.

В.Ф. Зуєв був проти механічного заучування дітьми тексту підручника. Від доводив про необхідність додаткових пояснень вчителя, абсолютно правильно вважав, що лише за допомогою вчителя учні зрозуміють навчальний матеріал, здобудуть свідомі знання. Але разом з тим він надавав велике значення і самостійним діям учнів під час оволодіння ними навчальним матеріалом. У письмових вказівках Зуєв рекомендував вчителям надавати можливість самим учням визначати предмети природи, що вивчаються, знаходити за географічними картами місця знаходження рослин і тварин, що вивчаються, крім того, робити письмові перекази отриманих під час бесіди з вчителями знань, щоб вчитель міг бачити "як хто річ ту зрозумів і як думки свої відобразити вміє".

Однак методичні прийоми Зуєва не були бездоганними. Так, наприклад, найбільш правильно він формулював і обґрунтовував лише ту вимогу про предметне та наочне навчання, інші ж його методичні принципи страждали обмеженістю. У змісті навчання включалися лише предмети природи; явища ж природи займали в учбовому предметі невелике місце. Активність викладання Зуєв бачив лише в активній бесіді вчителя з учнями в класі і на екскурсіях, ніяких інших методів і форм викладання він не визначав. Міцність засвоєння знань він рекомендував забезпечувати лише двома шляхами - наочним навчанням і повторним пояснення учбового матеріалу. Зв'язок навчання з практичним життям В.Ф. Зуєв пропонував лише здійснювати шляхом визначення практичного значення предметів природи, що вивчаються.

Не зважаючи на деяку обмеженість, методичні ідеї Зуєва, що стосуються навчання природознавству, безперечно, було дуже прогресивними. Багато з його ідей визнаються правильними і у наш час, хоч з часу видання "Начертание естественной истории" пройшло більш ніж півтора століття.

Як бачимо, в основу своєї методики В.Ф.Зуєв поклав найважливіші погляди Я.А. Коменського на викладання.

Хоча природознавство і не викладалося в школі, в загальнопедагогічній літературі ставляться деякі питання методики його викладання.

В 1833 р. виходить друком "Педагогічний журнал", в якому настирливо проводиться думка про те, що вчення повинно "змушувати учня роздумувати". Цьому найбільше всього відповідає природознавство, для викладання якого журнал рекомендує корисний посібник "Новий збірник творів природничої історії" видане в Бореславлі в 1829, 1830 та 1832 pp. Цінність цієї книги журнал бачить в тому, що відображення відрізняються точністю нарисів і гарним оздобленням;... і над усе ще показами звичайного природнього розміру предмета, що представлений". Журнал визначає і як позитивне в книзі порядок опису тварин: "...спочатку книги нічого є сказано про тварин взагалі, але зразу починається опис ссавців, то ми, зі свого боку, абсолютно це підтримуємо, бо в природничій історії краще надати дітям загальний огляд після, коли вони ознайомляться з частковим якогось.царства". Отже, дуже важливий висновок: під час ознайомлення з природою треба йти від часткового до загального.

Таким чином, друга чверть XIX століття не пропала дарма для методики викладання початкового природознавства хоча б тому, що в загальнопедагогічній літературі були підтримані і настійливо пропагувались ідеї В.Ф.Зуєва. Крім того, було поставлене питання про екскурсії на природу.

Позитивну роль у становленні початкового природознавства зіграв Правлінський устав 1864 р. В початкових народних училищах пропонувалось ввести в курс пояснювального читання відомості з природничої історії і географії. Устав не визначав обсяг знань про природу, які повинні були отримати молодші школярі, а залишав право за викладачами шкіл відбирати необхідні відомості. Така постановка питання мала двояке значення. Основна маса дітей у віці від 7 до 10 років ні в народних училищах, ні час домашнього навчання не отримувала скільки-небудь правильних наукових знань про природу. Нерідко домашні вчителі намагались давати відомості про природу в обсязі гімназійного курсу, що також призводило до жалібних результатів. Багато педагогів, що високо оцінювали освітнє та виховне значення вивчення природи, не лише вводили до своїх навчальних планів природознавство, але і зробили дуже багато для розвитку її методики, одним з них був Костянтин Дмитрович Ушинський…

Цей підручник одночасно використовувався як перша програма і як перший методичний посібник з природознавства для вчителів. Він став початком формування методики природознавства. В.Ф.Зуєв розробив основи таких теоретичних проблем методики як послідовність та система змісту шкільного предмету, доступність його викладання, активне та свідоме засвоєння знань, зв’язок шкільного природознавства з практичною діяльністю людей. Цей період розвитку методики природознавства має назву – практичний.

УШИНСЬКИЙ К.Д.

Костянтин Дмитрович Ушинський народився 18 або 19 лютого 1824р. (за іншими даними, 1823 р.) У с. Богданка на Новгород-Сіверщині (за іншими даними, і Тулі в родині дрібномаєтного дворянин, ветерана Вітчизняної війни 1812 р. Сім я не мала великих матеріальних достатків, оскільки Дмитро Ушинський відпустив селян на волю ще до реформи 1861 р. Мати, Любов Степанівна Гусак-Канніет, яка походила з родини відомого українського письменника В.В. Капніста померла, коли синові було 11 років. Але, його початковою освітою й вихованням опікувалася саме вона. Прищеплену нею любов до української мови й культури педагог проніс через усе своє життя. Середню освіту Ушинський здобув У Новгород-Сіверській гімназії, яка, на його думку, була однією з найкращих на той час. Після закінчення гімназії він вступив на юридичний факультет Московського університету (1840) і закінчив його в 1844 р. з відзнакою. Під час навчання захоплювався лекціями історика Т.М. Грановського та професора-юриста П.Г. Редкіна. Студент Костянтин давав приватні уроки, оскільки на той час бать­ко збіднів і не міг надсилати йому грошей. Юнак багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвомu прагнув бути в курсі політичних подій у Роси та за кордоном Збереглися окремі уривки з його щоденника, з яких постає образ людини вели­кого розуму, міцної волі, відданої своїй вітчизні, народові.

Після закінчення університету К.Д. Ушинського призначають виконувачем обов’язок в професора в ярославський Демидовський юри­дичний ліцей на кафедру камеральних наук. Як викладач він був надзвичайно популярний серед студентів оскільки його лекції вирізнялися самостійністю мислення майстерністю викладу. Але царський режим під впливом революційних подій 1848 р. на Заході посилив реакцію в Росі юридичні й політичні науки перебували під особливим контролем. З цим не міг змиритися Костянтин Дмитрович, і за рішучий протест проти принизливого поліційного нагляду над вищою школою його звільнили з роботу. Скрутне матеріальне становище змусило його погоїтися обійняти посаду дрібного урядовця в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ у Петербурзі (1849—1855). За різкий відзив про начальника, і Д. А. Толстого, його звільнили і звідси. Певний час він присвятив длістській діяльності, зокрема працював у журналі «Современник»: пи-.... г статті, перекладав наукову й художню літературу.

У 1851 р. К. Д. Ушинський одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Дорошенко (походила зі славного українського роду Дорошенків, донька українського дворянина), якій належав хутір Богданка і Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер Шосткинського району міської області). Вони мали п'ятьох дітей. Друга їхня донька В.К. Ушинська (Пото) пізніше, згадуючи матір, зазначала, що це була дуже гарна, розумна жінка, хороша господиня. Батько дуже любив і поважав її: «Она как-то и природу любила по-своему, без поэтического чувства, так как любит большинство наших крестьян, и любила и почитала почти исключительно в своей Малороссии. Хутор ее остался на всю жизнь ее любимым уголком, который она не променяла бы на все прелести Швейцарии».

Після років безробіття, журнальної праці Костянтин Дмитрович влашту­вався в 1854 р. викладачем, а згодом інспектором Гатчинського сирітського інституту. Тут він долучився до практичної педагогічної діяльності й розробки основних проблем педагогічної науки.

Наприкінці 50-х років XIX ст. побачила світ праця М.І. Пирогова «Воп росы жизни», в якій педагог закликав перебудувати справу виховання й освіти. Вона справила велике враження на К.Д. Ушинського. В 1857 р. вилася і його перша педагогічна стаття «Про користь педагогічної літератури, де він порушив питання про значення педагогічної літератури в поширенні педагогічної теорії серед учителів.

Це була не лише перша, а й по суті програмна педагогічна праця. Автор підняв у ній такі важливі соціально-педагогічні проблеми, як народність виховання, залежність школи від умов суспільного розвитку, значення громадської ініціативи в розвитку народної освіти й відповідальності пелагічної науки перед суспільством; а також низку теоретичних проблем: наукові основи педагогіки, співвідношення педагогічної теорії і практики, місце й роль виховання в педагогічному процесі, педагогічна майстерність тощо.

Згодом були опубліковані інші праці вченого: «Три елементи школи» 1857), «Про народність у громадському вихованні» (1857), «Про заходи поширення освіти через грамотність» (1857) та ін. Ці статті зробили К. Д. Ушинського відомим і популярним педагогом.

Наприкінці 1859 р. Костянтина Дмитровича призначили інспектором Смольного інституту, заснованого ще за Катерини II. Це був становий зак­ритий жіночий привілейований навчальний заклад, який мав два відділен­ня: для дітей дворян і для дітей міщан. Інститут жив традиціями ще Will ст., основна увага приділялася вивченню французької мови, а інші предмети викладалися на дуже низькому рівні. Педагог виступив справжнім реформатором: знищив поділ на «благородний» і «міщанський» відділи, зап­ровадив семирічний термін навчання, нові навчальні плани, ввів нові пред­мети — природознавство й фізику, відкрив школу грамоти для покоївок, запросив на роботу нових учителів, започаткував викладання предметів рідною мовою тощо. Але всі ці прогресивні починання розцінили як знева гу до традицій Росії. До речі, переслідувань учений зазнавав практично впродовж усього життя, оскільки офіційна влада не сприйняла його демок­ратичних педагогічних ідей. За сфабрикованим доносом попа Гречулевича в січні 1862 р. Ушинського звільнили з посади. Педагог два дні готував відповіді на звинувачення. Усе пережите призвело до того, що він захворів, кров ринула у нього з горла, а на другий день він устав з ліжка посивілим. Тож вимушений був виїхати до Швейцарії на лікування. Після цих подій Костянтин Дмитрович займався тільки науково-методичною діяльністю.

Ще в 1861 р. учений видав свій перший підручник для початкової шко­ли «Дитячий світ» у двох частинах. Протягом п'яти років перебування за кордоном він вивчав народну школу, вчительські семінарії, жіночі навчальні заклади. Саме там написав основні педагогічні твори: «Людина як предмет виховання» (перший том вийшов у Петербурзі в 1868 p., другий — у 1869 p.), «Листи із Швейцарії», загальновідомі підручники «Рідне слово» (три частини), «Керівництво до викладання за „Рідним словом"» (дві час­тини) та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології.

На жаль, у повному обсязі здійснити задум праці «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології» К. Д. Ушинському не вдало­ся. Смерть обірвала життя вченого, коли він розпочав роботу над третім томом — «Педагогічна антропологія».

«Педагогічна антропологія» складається з двох великих частин: «Части­на фізіологічна» і «Частина психологічна». В ній Костянтин Дмитрович обґрунтував предмет педагогіки, її закономірності, принципи. Він також дослідив фізіологічні закони діяльності людського організму і психічні яви­ща, ними зумовлені, з чіткою педагогічною метою — знайти резерви вихо­вання й розширити сферу його впливу. Вчений писав: «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях... Педагогіка перебуває ще не тільки в нас, але й скрізь, у цілковитому дитинстві, і таке дитинство її дуже зро­зуміле, тому що багато наук, із законів яких вона має черпати свої правила, самі ще недавно стали справжніми науками й далеко ще не досягли своєї довершеності...»1. Ця фундаментальна праця стала підсумком попередніх педагогічних шукань ученого й мала велике значення для подальшого роз­витку педагогічної науки.

Серед учителів Російської імперії популярність К. Д. Ушинського була великою. Невипадково його називали «учителем учителів». У нього вчили­ся педагоги українські, російські, інших народів. Педагогічній діяльності він присвятив 15 років (1855—1870), з них практичній — сім, теоретичній — вісім. Повернувшись до Росії (1867), Костянтин Дмитрович знову потра­пив в атмосферу неприйняття. Міністерство народної освіти очолював йо­го особистий ворог граф Д. А. Толстой. До речі, саме з ініціативи графа бу­ла заборонена книжка К. Д. Ушинського «Дитячий світ».

Постійні переслідування остаточно підірвали здоров'я видатного педаго­га. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Згодом вирішив остаточно оселитися в Києві.

Але невдовзі його спіткало тяжке горе. На полюванні через нещасний випадок загинув старший син, вісімнадцятирічний Павло. Після тяжких страждань здоров'я Костянтина Дмитровича знову погіршало. 23 грудня 1890 р. він помер.

Великою заслугою К.Д. Ушинського є те, що він одним із перших сформулював ідею народності педагогіки, подав її як основну складову виховної системи.

Аналізуючи загальні основи європейського, а також американського виховання, учений дійшов висновку:

· загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні в теорії, ні на практиці;

· у кожного народу своя особлива національна система виховання; а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є немож­ливим»;

· досвід у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх народів, але в тому розумінні, «в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам»;

· «науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів: але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя»;

· громадське виховання не може самостійно вирішувати питань життя, «не веде за собою історії, але йде слідом за нею»;

· «громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного»;

· збудження громадської думки у справі виховання — основа його розвитку.

Ідея народності освіти й виховання яскраво висвітлена у статті «Рідне слово» (1861), в якій автор уперше виступив із цілком сформованим філо­софсько-психологічним поглядом на рідну мову, «що ніколи на в'яне й вічно знову розпускається», є цвітом духовного життя народу. Мова «є най­важливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, жи­вущі та майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле... Відберіть у народу все — і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину може створити народ, але мови — ніколи: вимерла мова в устах народу — вимер і народ». Особ­ливо негативним явищем є навчання чужою мовою: «... коли мова, якою по­чинає говорити дитина, суперечить природженому національному її харак­терові, то ця мова ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна їй мова: ніколи не проникне так глибоко в її дух і тіло, ніколи не пустить такого глибокого, здорового коріння, яке обіцяло б багатий, пишний розвиток». Для дитини рідна мова є «кращим тлумаченням природи й життя, що оточують її».

Рідна мова має бути основним предметом початкового навчання, аби діти навчилися свідомо використовувати її скарби, розвинули в собі дар слова, засвоїли граматичні закони в логічній системі.

Ідея народності, яку розробив К.Д. Ушинський, знайшла відображення й у створених ним підручниках для початкової народної школи «Дитячий світ» і «Рідне слово». Вони побудовані на перлинах народної творчості, зокрема української: казках, піснях, прислів'ях, приказках, загадках. М. М. Гри­щенко, аналізуючи підручники, писав: «...К. Д. Ушинський „Рідним сло­вом" зробив у педагогіці те, що колись Пушкін зробив у поезії своїм твором „Руслан і Людмила", що після німецької мертвеччини, затхлого повчання у вигляді моральних сентенцій в школі раптом почулася жива мова, задзвенів бадьорий дитячий сміх».

«Учитель учителів» був прихильником виховного навчання. У статті «Три елементи школи» (1857) він дослідив співвідношення виховання й навчання. Аналізуючи досвід шкіл Великобританії, Німеччини і Франції, Ушинський дійшов висновку, що розрив між вихованням і навчанням призводить до суперечливості педагогічного процесу, позбавляє його цілісності й ефек­тивності.

Костянтин Дмитрович виступав проти позбавлення школи її виховних функцій і завдань. Зокрема критикував практику російського Міністерства освіти, яке прагнуло впроваджувати педагогічні новації з Німеччини. А при­чиною цього було те, що німецька педагогіка обмежувала діяльність школи тільки навчанням. Водночас учений акцентував увагу на досвіді англійської и коли, яка на перший план висувала саме виховання. Хоча й цей приклад не був ідеальний, оскільки, на його думку, у своїй основі англійське вихо­вання було антидемократичним і консервативним.

У статті «Про засоби поширення освіти через грамотність» (1858) автор переконливо доводив педагогічну неспроможність прямолінійного зближен­ня моральності й грамотності: «моральний елемент» з'являється тільки на вищих ступенях освіти, які органічно охоплюють вирішення виховних зав­дань. Приводом до написання статті стала гостра дискусія про роль грамот­ності для народу. Виникла вона після виходу допису відомого письменника В. І. Даля, який доводив, що поширення грамотності веде до зниження моральності народу. Костянтин Дмитрович заперечував це твердження, по­силаючись на досвід Північно-Американських Штатів, як тоді називали США. Ідеї про переваги американської демократичної системи освіти він розвинув також у працях «Шкільні реформи в Північній Америці», «Внут­рішній устрій північноамериканських шкіл».

Педагог піднімав у своїх творах різноманітні питання. Зокрема, велико­го значення надавав природничій освіті дітей. Знання історії, географії батьківщини — «важливі засоби до того, щоб повернути школу до народ­ності». Початкове навчання має бути ближчим до життя, тоді успішно роз­виваються розум і свідомість дитини. А от схоластичне навчання не прино­сить користі; раціональна організація шкільних занять має базуватися на постійній розумовій діяльності учнів. Учений аналізував проблеми наоч­ності викладання, порядку й систематичності знань учнів. Розробив прави­ла побудови уроку: вчитель має залучати до роботи всіх учнів, домагатися від них уважності; вміти урізноманітнювати методи викладання, тримати в полі зору не тільки клас у цілому, а й кожного окремого учня. Критикуючи так звану німецьку рецептурну педагогіку, Ушинський стверджував: учитель повинен знати основи дидактичної і психологічної теорії, але застосування їх залежить від нього самого.

Костянтин Дмитрович обстоював думку про те, що загальна освіта має бути пронизана ідеями гуманності, патріотизму. Виховання дається нелегко, вимагає культури волі й характеру, які великою мірою формуються в про­цесі навчання. Побудоване винятково на інтересі, воно не сприяє вироблен­ню цих рис.

Праця є важливим чинником морального виховання, тому необхідно прищеплювати любов і серйозне ставлення до неї. У статті «Праця в її пси­хічному і виховному значенні» (1860) вперше порушується й усебічно об­ґрунтовується одна з провідних ідей К. Д. Ушинського — про працю як про головний фактор, основний засіб виховання. Ця думка не втратила своєї актуальності й сьогодні.

Цінними є думки вченого про роль і статус учителя в суспільстві, його професійну майстерність. Вплив його на учнів сильніший від підручників, моральних сентенцій, системи покарань і нагород. Педагогічна професія по­магає тривалої спеціальної та практичної підготовки. Костянтин Дмитрович розробив проект організації в Росії вчительських семінарій, склав програм з педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів.

Майже половину свого життя вчений прожив в Україні, добре знав українську мову та її діалектичні форми, добивався відкриття української шкіл.

Донька К. Д. Ушинського В. К. Ушинська у своїх спогадах згадувала, п.: під час перебування за кордоном часто вечорами всією родиною збиралися за столом і читали літературні твори. Одним з улюблених авторів Костян­тина Дмитровича був М. В. Гоголь. «За границей это чтение, кроме своей художественности и поэтичности, переносило его в любимую Малороссию, напоминало ему его знакомый быт и лица...».

Доньки Костянтина Дмитровича Віра (1855—1920) і Надія (1856—1944) продовжили просвітницьку справу батька. Віра Костянтинівна домоглася відкриття на власні кошти двох шкіл у Києві і присвоєння їм імені К. Д. Ушинського викладання в них за підручниками «Рідне слово», «Дитя­чий світ».

К. Д. Ушинський — це просвітитель світових масштабів. На його ідеях будувалася й розвивалася педагогіка не тільки російська й українська, а й багатьох країн. Творча спадщина вченого посіла вагоме місце у світовому педагогічному просторі. «У XIX ст. великі російський та український народи дали слов'янству й всьому людству славного К. Д. Ушинського, чиї педагогічні ідеї поряд з педагогічними ідеями Я.А. Каменського становлять найкраще з усього того, що створила в теорії виховання й навчання світо­ва педагогічна думка», — зазначали С.X. Чавдаров і М.Ф. Даденков.

Праці К. Д. Ушинського неодноразово перевидавалися до 1917 p., а з 1917 до 1946 р. вони не видавалися взагалі. До 1990 р. було надруковано 400 тис. примірників різних творів педагога. За радянських часів найбільш повними зібраннями стали одинадцятитомник загальним тиражем 25 тис. примірників (1948—1952 pp.), виданий у Москві російською мовою, та шес­титомник — 50 тис. примірників (1952—1955 pp.), виданий у Києві україн­ською мовою. Проте, як повідомляють дослідники, багато його творів утра­чені або стали частиною приватних колекцій, а з виданих за радянських часів вилучені деякі фрагменти, особливо ті, що стосувалися місця і зна­чення релігійного виховання дітей і молоді. А видавалися, цитувалися й пропагувалися ті ідеї, які були необхідні для виховання підростаючого по­коління за умов соціалістичної системи. Цю прогалину нині намагаються заповнити. Зокрема, у 1998 р. у Луганську вийшла праця «Непознанный Ушинський. Хрестоматия научно-христианской педагогики». Зважаючи на такі обставини, нам, дослідникам, ще належить відкрити багато невідомо­го у спадщині великого вітчизняного педагога.

Підкреслюючи значення природи для розумового розвитку ді­тей під час початкового навчання, К.Д. Ушинський вказував, що природа є першоджерелом реальних вражень, вона близька дитині і вихователь не знайде більш багатого, доступного, різноманітного матеріалу, ніж матеріал навколишньої природи. Логіка природи — найдоступніша для дітей логіка — наочна і неспростовна. Ознайом­лення з природою дає змогу наочно ї практично засвоювати при­чини і наслідки, робити висновки, розвивати мову, тому початкове навчання потрібно будувати на природному матеріалі.

Основою розумового виховання К.Д. Ушинський вважав розви­ток мислення і мови. Тому, складаючи книги для початкового на­вчання «Рідне слово» і «Дитячий світ», він широко використовував природознавчий матеріал рідної природи, зауважуючи, що дітей не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в то­му, що їх повсякденно оточує. Книги містили відомості про неживу природу, рослини, тварин. Знання діти повинні отримувати відпо­відно до пір року, що має забезпечити нагромадження чуттєвого досвіду і формування системи знань. Щоб навчання не було сухим, далеким від дійсності і однобічним, вказував К.Д. Ушинський, щоб дитина розвивалася у всій своїй живій, гармонійній природній цілісності, треба завжди зважати на місце і час.

Традиції, закладені К. Д. Ушинським, живі і сьогодні. Вивчен­ню природи приділяється важливе значення в дитячих садках. Аналіз підручників для перших класів свідчить, що вони містять багато текстів природознавчого змісту.

Високо оцінюючи навколишню природу як фактор розумового розвитку дітей, К.Д. Ушинський в окремих своїх творах розкрив методи, користуючись якими педагог ознайомлює дітей з приро­дою. Важливу роль при цьому він відводив наочним методам. Ре­комендуючи широко користуватися ними, К.Д. Ушинський обґрун­товував свої рекомендації особливостями формування уявлень і понять у маленьких дітей. Дитина, писав він, мислить формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі, і той даремно і шкідливо насилував би дитячу природу, хто захотів би примусити її мислити інакше. Таким чином, робить висновок К.Д. Ушинський, надаючи початковому навчанню форм, барв, звуків, ми робимо його доступ­ним дитині і самі входимо у світ дитячого мислення.

Серед наочних методів важливу роль К.Д. Ушинський відводив спостереженням. Предмети природничих наук, зазначав він, вже наполовину знайомі дитині, якщо тільки вона на них подивилася. Примусьте її подивитися уважніше, введіть її запитаннями в істот­ні подробиці предмета, і вам залишиться сказати лише кілька слів, висловити думку, що вже ворушиться в голові учня, і ви дасте міцну основу його знанням про предмет і піднесете мислення ви­хованця на один щабель вище.

Видатний педагог вважав, що саме спостереження збуджують самостійну думку дитини, розвивають допитливість. Спостережен­ня, якщо вони проводяться правильно і систематично, сприяють розвитку мислення і мови. Основою розумної, суто людської мови є правильне логічне мислення, а воно, в свою чергу, виникає не з чого іншого, як з правильних і точних спостережень, зауважував К.Д. Ушинський. Тому для розвитку спостережливості, на його думку, важливо навчити дітей бачити предмет з усіх сторін і в середовищі тих відношень, в які він поставлений.

З метою більш повного ознайомлення з предметами навколиш­нього світу К.Д. Ушинський рекомендував широко використовува­ти під час спостережень порівняння, вважаючи, що тільки процес порівняння робить зовнішній світ надбанням розуму. У розгляданні предмета він пропонував послідовно переходити від зовнішніх оз­нак до більш істотних особливостей.

Серед наочних методів, на думку К.Д. Ушинського, важливе місце в ознайомленні з навколишньою природою повинні займати картини. Високо оцінюючи їх у роботі з маленькими дітьми, К.Д. Ушинський відзначав, що, якщо вчити дитину яким-небудь п'яти невідомим їй словам, вона буде даремно мучитися над ними. Проте якщо зв'язати з картинкою двадцять таких слів — дитина засвоїть їх відразу. В роботі з дітьми він радив використовувати картини, на яких зображено краєвиди, рослини, тварин. Розглядан­ня їх повинно супроводжуватися бесідами, порівняннями.

Цікавими є думки К. Д. Ушинського стосовно праці дітей у природі для пізнання її. Лише та праця сприяє розвитку дітей, в процесі якої вихователь пояснює всі явища і процеси, доступні дітям. Із словесних методів ознайомлення дітей з навколишньою природою К.Д. Ушинський рекомендував широко використовувати художню літературу, особливо усну народну творчість — казки, за­гадки, приказки, прислів'я. Він сам дав чудові зразки оповідань і казок для4"дітей, які допомагають розширити уявлення дітей про навколишню природу. Наприклад, оповідання «Як сорочка у полі виросла» ознайомлює дітей з процесом вирощування льону і виго­товленням тканини. В дитячому читанні і досі живуть лаконічні, доступні розумінню дітей твори К.Д. Ушинського «Васька», «Віш­ка», «Чотири бажання» та ін.

Загадки і прислів'я, побудовані на природознавчому матеріалі, К.Д. Ушинський радив використовувати для того, щоб пов'язати їх з цікавими поясненнями. Наприклад: «Зоря-зоряниця, красна ді­виця, по лісу ходила, ключі загубила; місяць бачив — не сказав, сонце побачило — підняло». Дитина може не відгадати, що клю­чі — це роса, але хай пояснить, чому зоря називається красною ді­вицею, чому говорять, що зоря губить росу. Важливе значення при­слів'я і загадки мають для оволодіння дітьми рідною мовою, оскільки за формою—це животрепетний прояв рідної мови, що вилетів з її глибокого джерела — душі народу.

Читання статей (так називав К.Д. Ушинський маленькі опові­дання) має супроводжуватися бесідою, порівняннями, в яких ви­користовуються знання, набуті дітьми в процесі спостережень. Так, після читання статті «Васька» він радив порівнювати, наскільки це можливо, кота з собакою.

Дуже широко у початковому навчанні, на думку К.Д. Ушин­ського, слід використовувати розповідь. Вона доповнює інші мето­ди і подобається дітям більше, ніж читання. Педагогічні якості розповіді мають бути такими, щоб вона легко запам'ятовувалася, не була сухою, щоб подробиці не затьмили головного.

За переконанням К.Д. Ушинського, природа — важливий фак­тор морального та естетичного виховання. Оцінюючи її позитивний вплив на формування особистості, він порівнював її з впливом пе­дагога.

Одним з найважливіших елементів народності виховання К. Д. Ушинський вважав оволодіння рідною мовою і вивчення діть­ми природи. Саме через ці джерела дитина проймається народним духом. Голос рідної природи, сповнений думок і почуттів, пробу­джує у дитини любов до Батьківщини.

Вплив природи на формування моральних якостей особистості К. Д. Ушинський вбачав не тільки у вихованні патріотичних почут­тів. Високо цінив він спілкування з природою, пізнання її через літературу, через працю в природі для виховання інших мораль­них рис.

Важливого значення надавав К.Д. Ушинський праці в природі для формування особистості дитини. Праця, на його думку, по­винна готувати підростаюче покоління до життя, виховувати у ньо­го вольові якості, привчати до порядку. Виховання, підкреслював він, якщо воно спрямоване на щастя людини, має готувати її до праці, бо без неї людина втрачає справжню дорогу в житті. Пра­ця в природі благотворно впливає на фізичне і духовне здоров'я, робить життя красивим, допомагає створювати достаток.

Засобом морального виховання є художня література, зокрема і твори природознавчого змісту. Сила справжніх художніх творів, на думку К.Д. Ушинського, полягає в тому, щоб пробуджувати у дітей почуття, викликати певне ставлення до моральних вчинків. Той літературний твір є повчальним, який примушує дитину полюбити моральний вчинок, моральне почуття, моральну думку, висловлену у творі. Видатний педагог виступав проти голого моралізування у художніх творах для дітей, а його оповідання і казки, вміщені в «Дитячому світі» і «Рідному слові», були взірцем дитячої художньої літератури, які своїм змістом сприяли вихованню моральних якостей у дітей.

Моральне виховання К.Д. Ушинський тісно пов'язував з есте­тичним. Зв'язок цей, на його думку, полягає в тому, що щира на­солода з витонченого сама по собі є джерелом морального почут­тя. Важливим засобом естетичного виховання К.Д. Ушинський вважав свята зими, весни, літа, осені, які пробуджують поетичні почуття дітей, викликають радісні емоції, знайомлять з народними традиціями. Виховання, позбавлене свят, він називав сірим, тьмя­ним.

Вважаючи природу найважливішим засобом гармонійного роз­витку особистості, до якого обов'язково входить і правильне фі­зичне виховання, К.Д. Ушинський висловлювався за перенесен­ня навчальних закладів у сільську місцевість, щоб наблизити дітей до природи. Він вказував, що сучасна педагогіка недооцінює виховний вплив природи на дитину. Треба сказати, що це за­кид стосується педагогіки і сьогодні. Педагогічна спадщина К.Д. Ушинського, його думки про роль природи у вихованні дітей розроблялись його послідовниками і не втратили актуальності і в наш час.

АЛЕКСАНДР ЯКОВЛЕВИЧ ГЕРД

Среди других методических вопросов Герд придавал осо­бое значение развитию наглядности в преподавании естество­знания. Наиболее простой формой осуществления наглядно­сти в преподавании он считал изучение минералов по образ­цам, так как здесь ученик имеет дело только с внешней фор­мой. Кроме того, для уроков по минералогии нетрудно достать образцы в таком количестве, чтобы на каждого ученика или на двух учеников приходилось по образцу. Напротив, изучение ботаники по гербарным образцам не достигает цели, так как преподавание теряет в наглядности, когда ведется по засушен­ным экземплярам. Кроме того, ботаника не ограничивается систематикой, но должна давать сведения по анатомии и фи­зиологии растений, требующие, помимо наглядных уроков, еще и практических занятий.

Зоологию автор относил по трудности на третье место, с точки зрения наглядности в преподавании этого предмета. Герд указывал, что трудно снабдить каждого учащегося жи­вым зоологическим материалом, а также указывал на слож­ность изучения внутренней организации животных.

План преподавания Герда был различным в зависимости от того, был ли он рассчитанным на курс реальных гимназий, где на естествознание отводилось большее число часов, или для начальных школ, где весь курс обучения был трехгодич­ным. В первом случае он советовал проводить преподавание попредметно (минералогия, ботаника, зоология). Во втором — не производить такого расчленения на предметы, но дать ком­плексный курс неорганического и органического мира31. Та­кая строго продуманная последовательность в изложении ма­териала имела в те годы большое значение. Программа, со­ставленная Гердом для начальной школы, была рассчитана на 100 часов (50 в среднем отделении и 50 в старшем). В среднем отделении должен был изучаться неорганический мир, в старшем — мир органический по разделам: растения, животные, человек. При этом большое внимание было обра­щено на значение природы для человека, показывалась роль человека по овладению ресурсами страны. Например, в курсе неживой природы рассматривались различные производства — стекольное, гончарное и др. При этом Герд рекомендовал проводить занятия на наглядном материале и широко поль­зоваться экскурсиями.

В старшем отделении Герд считал необходимым дать зна­ния о главных органах растений и их функциях, о зависимости растений от света, тепла, почвы, влаги, воздуха. Он рекомен­довал указывать на разнообразие животных форм и их при­способленность к условиям окружающей среды, на зависимость животных от растений и т. д.

По программе для средней школы материал располагался в следующем порядке:

I, II, III классы — неорганический мир IV класс — ботаника (или растительный мир);

V класс — зоология (или животный мир);

VI класс — человек;

VII класс — история земли.

Для каждого предмета Герд отводил по 3 часа в неделю с практическими работами.

Хотя возраст учащихся, для которых была составлена программа Герда, не совпадает с возрастами учащихся наших школ, но последовательность материала по отдельным пред­метам близка к той, какая принята в настоящее время в про­граммах советской школы. В наших средних школах естество­знание также начинают с ботаники (V—VI классы), затем следует зоология (VI—VII классы), анатомия и физиология (VIII класс) и заканчивают биологический цикл — курсом основ дарвинизма (IX класс).

Для успешной постановки преподавания естествознания Герд предусматривал такие формы работы:

а) Экскурсии, на которых учащиеся знакомятся с природой.

б) Опыты, демонстрирующие процессы, происходящие в природе.

в) Практические работы в школе и практические задачи,, предлагаемые для домашних работ.

г) Демонстрация наглядных пособий при прохождении курса (различные коллекции).

д) Самостоятельные наблюдения учащихся над живыми объектами.

е) Беседы с детьми и работа детей над книгой.

1) Необходимость широко поставленного экскурсионного дела указана в целом ряде статей Герда. Он считал, что пре­подавание естествознания должно начинаться в саду, в лесу, в поле, на болоте. В статьях, напечатанных в журнале «Учи­тель» за 1866 год, Герд настойчиво проводил мысль о том, что детей необходимо постоянно знакомить с природой в са­мой природе. В интересах учителей он разработал ряд при­мерных экскурсионных тем. В зимнее время Герд предлагал организовывать экскурсии в лес с целью производить деталь­ное обследование деревьев. Он обращал в этой статье внима­ние педагогов на различные признаки древесных пород в зим­нем состоянии. Герд указывал при этом, что изучение леса зимой может дать материал и для уроков зоологии (зимние жители леса) и для уроков географии (знакомство с приро­дой северных стран).

Интересно разработана экскурсия по лишайникам. Герд описал главнейшие виды лишайников, которые встречаются на экскурсиях, и дал их экологию. Он ставил своей целью обратить внимание "педагогов на эти организмы, которые по­всеместно встречаются в природе. В статье «Об естественно-исторических экскурсиях» в книжке «Уроки минералогии» Герд сообщил ряд методических указаний к ведению экскурсий и между прочим указал, что преподаватель не должен придерживаться на экскурсии ка­кой-нибудь одной узкой темы; он должен содействовать тому, чтобы материал экскурсий способствовал общему развитию детей. Преподаватель не должен, по его мнению, отклонять детей от интересующих их вопросов из других областей знания, но, наоборот, поощрять такие вопросы. Во всех случаях, когда вопрос допускает понятный для детей ответ, следует удовлет­ворять их любознательность. В книжке «Предметные уроки» Герд рекомендует проводить экскурсии по окончании каждого раздела курса.

2) Другим необходимым условием правильного проведения занятий по естествознанию являются опыты. Такие опыты, указывает автор, заинтересовывают учащихся, они учат их мыслить, вызывают у них так называемый «исследователь­ский инстинкт» и убеждают их в неоспоримости научных данных.

В статье «Питание растений» Герд дал пример прове­дения ряда уроков по ботанике построенных на опытах. Он показал, как можно продемонстрировать микроскопическое строение растений. Вытягивая тычинки у ржи, можно дать учащимся представление о растяжимости живых клеток. ' Можно на опыте показать участие корневых волосков в про­цессах питания и всасывания. Корневой чехлик можно продемонстрировать на примере ряски. На простом приборе, в ко­тором происходит диффузия жидкостей, можно_ дать представ­ление и о процессах питания растений и т. д. Затем следуют указания на ряд простых опытов, показывающих, что в состав растений входит вода, углерод, небольшое количество несго­раемого минерального вещества и веществ, превращающихся при горении в газообразные продукты. Преподаватель может сделать анализ дерева, поставить опыт, демонстрирующий по­глощение растением углекислоты из воздуха, и т. д. Многие из опытов, рекомендуемых Гердом в этой статье и в книжке «Предметные уроки», описаны им впервые, а теперь сделались ходовыми в школах.

Эти советы Герда по постановке опытов были весьма цен­ны в свое время. Они не утеряли своей актуальности и в на­ши дни.

Таким образом во второй половине XIX века, когда уроки по естествознанию обычно не сопровождались даже демон­страциями, Герд разработал систему преподавания на иных началах. Многие из своих указаний Герд не успел детализи­ровать и привел их в виде схематических набросков.

3) Наряду с опытами учителя Герд рекомендовал ставить различные практические работы самих учащихся. Необходи­мость таких занятий особенно подчеркнута автором в книжках «Предметные уроки» и «Уроки минералогии». Практические работы, по мысли Герда, должны способствовать развитию «самодеятельности» учащихся и повышению уровня их знаний в работе над конкретным материалом. Между прочим Герд придавал большое значение работе с определителями, которая должна приучать учащихся к самостоятельности.

К. П. Ягодовский писал в 1917 г., что в своих поисках тем для внеклассных занятий детей он обратился к старым учебникам. Просматривая «Предметные уроки» Герда, Ягодовский нашел, что задания, разработанные Гердом для до­машних работ учащихся, вполне соответствуют тем, которые рекомендовались много лет спустя, во втором десятилетии XX века. Эти работы (главным образом по изучению неорга­нической природы) не требуют никаких сложных приспособле­ний, просты, легки и занимательны. Мы должны прибавить, что и в настоящее время ряд практических заданий, разрабо­танных Гердом, может быть с пользой проделан советскими школьниками.

4) Для успешного проведения занятий по естествознанию Герд считал необходимым, наряду с опытами, широко при­бегать и к различным демонстрациям. Так, например, при преподавании ботаники он находил нужным широко пользо­ваться показом гербарных экземпляров растений, если нельзя достать живых. Вообще в школьном естествознании нужно широко пользоваться разными коллекциями. Например весь курс минералогии должен быть основан на наглядном изучении минералов. Указывая на необходимость иметь в школах раз­личные коллекции, Герд осуждал преподавателей, успокаива­ющихся на том, что они приобрели для школы ряд случайно подобранных вещей. Коллекции, по словам Герда, могут при­нести пользу лишь при тщательном, обдуманном подборе их и хорошей сохранности. Коллекции должны составляться по разумному плану, причем особенно важно, чтобы они по мере возможности собирались и систематизировались самими детьми.

5) Самостоятельные наблюдения учащихся над живыми объектами (как мы уже указывали в разделе об экологическом направлении) Герд рекомендовал проводить очень широко. Такие наблюдения должны ставиться как над растениями, так и над животными в процессе их развития, роста.

6) Помимо указанных типов занятий, Герд считал необхо­димым проводить с учащимися различные беседы, устраивать для них чтения занимательных статей и книг. Беседы эти сле­дует сопровождать демонстрациями (желательно живых объектов), что повышает интерес к самому предмету. В своїй статье «Естественно-исторические наблюдения для детей» автор привел пример такой беседы с детьми по теме «Жуки». Он дал ряд указаний, как в легкой и занимательной форме ознакомить детей с этим отрядом насекомых, показать их строение, развитие, поведение в природе и т. д. Статья напи­сана интересно и живо. Она инструктировала педагогов, как надо вести занятия, чтобы заинтересовать учащихся и сооб­щить отчетливые знания о живых организмах. В учебник ми­нералогии Герд вставил ряд небольших рассказов, которые преследуют ту же цель — послужить материалом для класс­ных бесед и домашнего чтения. Рассказы эти выбраны очень удачно и помогают изучению предмета (рассказы о граните, о песчанике, об изделиях из стекла и глины).

Начальная школа, по мнению Герда, не развивала в детях в достаточной мере интереса к знанию, не давала им кругозора. «Школа — писал он — не научает ценить книгу и пользоваться ей, как источником дальнейшего образования». Приохотить детей читать книги, развить в них любовь к чтению, учесть роль книги в(деле дальнейшего образования Герд считал важ­ным делом. Его мысли об образовательной и воспитательной роли книги близки известным высказываниям А. И. Герцана. «Что такое книга? — писал Герцен... — Книга — это духовное завещание одного поколения другому, совет умира­ющего старца — юноше, начинающему жить; приказ, пере­даваемый часовым, отправляющимся на отдых, часовому, за­ступающему на его место. Вся жизнь человечества последова­тельно оседала в книге... Но в книге — не одно прошедшее; она составляет документ, по которому мы вводимся во владе­ние настоящим, во владение всей суммы истин и усилий, най­денных страданиями, облитых иногда кровавым потом; она — программа будущего. Итак, будем уважать книгу!».

Перечислим выключение требования, какие Герд предъ­являл к самим преподавателям.. Преподаватель должен, по­стоянно работать над собой, над усовершенствованием своих знаний. Он должен серьезно готовиться к урокам, обдумывать их, составлять к ним конспекты. Также тщательно должны быть продуманы им и курсы, соразмерные с числом часов, отведенных на предмет. Отдельные предметы должны быть распределены по годам обучения, порядок расположения пред­метов должен основываться на дидактическом требовании — итти от наиболее легкого к трудному. Преподавание должно строиться таким образом, чтобы между уроками была опре­деленная логическая связь и один урок вытекал из другого. В статье «Цветовой календарь для окрестностей Петербурга» Герд пишет, что преподаватели, желающие использовать лет­нее время для занятий ботаникой, должны заранее составить планы занятий и экскурсий, установить, на каких именно объек­тах лучше уяснить те или другие вопросы курса.

Герд считал необходимым обмен опытом между препода­вателями: «Пора бы преподавателям, — писал Герд, — хоть несколько согласиться в своих воззрениях на методы и приемы, и притом не в общих положениях, а исходя из критики при­мерных уроков».

Все формы учебной работы которые рекомендовал Герд (экскурсии, опыты, практические работы, составление коллек­ций, изучение живых объектов, беседы, чтения), широко при­меняются ив наши дни в советской школе. Требования к пре­подавателям также не потеряли своего значения. Заслугой Герда. является четкая формулировка этих требований на заре учебного естествознания и разработка на практике соответ­ствующих форм работы, применительно к средней школе. Во­обще Герд никогда не занимался одной теорией, он всегда проверял теорию практикой, и в этом особая ценность его методической работы.

Помимо мировоззренческого значения естествознания, Герд ценил его как такой учебный предмет, который развивает у учащихся способность наблюдения. В своих статьях и кни­гах он отводит этому вопросу немалое место. Показывает, как научить ребенка наблюдать, как изощрять эту его способность с раннего детства. Наблюдения не должны проводиться всегда по одной и той же схеме, не должны быть посвящены описа­нию лишь внешних признаков, они должны быть всесторонни­ми и разнообразными. Наблюдая, надо уметь выделить самый существенный признак предмета. Процесс наблюдения жела­тельно ставить таким образом, чтобы в этом участвовали раз­личные органы чувств. Наблюдения должны быть осмыслен­ными, восприятие наблюдаемого, предмета должно быть чет­ким и способствовать развитию логического мышления «Все реальные знания, — писал по этому поводу Герд, — приобре­тены человечеством путем наблюдения, сравнений и опытов, при помощи постепенно расширяющихся выводов и обобщений. Только таким путем, а никак не чтением статей могут быть с пользой переданы эти знания и детям. Ученики должны под руководством преподавателя наблюдать, сравнивать, опи­сывать, обсуждать наблюдаемые факты и явления.