у широкому смислі

Тема: Сутність процесу виховання

Зневага до виховання є кроком до заги­белі людей, сімей, держав і всього світу.

Я.А. Коменський

План

1. Особливості процесу виховання. Виховання у вузькому та широкому розумінні.

2. Мотиви виховання.

3. Структура процесу виховання.

4. Чинники процесу виховання.

1.

Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особли­вості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологіч­них і соціальних факторів. Вступаючи в життя через со­ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці­ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає нау­ково обґрунтованої системи виховних впливів.

Історично склалися різні підходи до процесу виховання дітей:

· авторитаризм середньовічної системи виховання;

· гуманізм і висока моральність як основні цілі виховання за Я.А. Коменським;

· виховання джентльмена у педагогічній теорії Джона Локка;

· „теорія природного виховання” Ж.Ж. Руссо та інші.

В чому полягає сучасна концепція виховання?

Вправа „Асоціативний кущ” (записати асоціації до слова „виховання”)

Наведемо деякі ознаки виховання:

1. Виховання розглядається як соціально-історичне явище, що концентрує соціальні здобутки людства. Одночасно виховання – це процес передачі і засвоєння соціального досвіду, духовної культури, спрямований на розвиток особистості.

2. Виховання є процес (процес формування і розвитку особистості; процес взаємодії двох сторін виховання).

3. Виховання є вплив на розвиток особистості (не як механічна проекція, а як внутрішня глибинна робота суб’єктів педагогічної взаємодії, котра викликає відповідну внутрішню позитивну реакцію вихованців, пробуджує їх активність, прагнення до саморозвитку).

4. Виховання є взаємодія сукупності суб’єктів і об’єктів виховного процесу, у тому числі, вихователів і вихованців.

5. Виховання є діяльність (цілеспрямована і різноманітна діяльність вихователя і вихованців).

6. Виховання є управління процесом формування особистості відповідно до потреб суспільства.

7. Виховання є керівництво розвитком особистості вихованців, їх задатків, здібностей, відповідно до потреб суспільства.

Отже, можна зробити висновок, що виховання:

· соціальне явище, яке детерміноване природними задатками;

· процес, що веде до певних змін;

· управління і керівництво розвитком особистості;

· дія всіх суб’єктів та об’єктів педагогічного процесу;

· розвиваюча діяльність.

Виховання – це цілеспрямований і організований процес формування особистості.

Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

Виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Виховання – це процес свідомого розвитку самостійної особистості, що здійснюється під впливом педагога-вихователя під час спільної діяльності, спрямованої на оволодіння вихованцями способами морального саморозвитку і досвідом суспільних відносин.

Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож­ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро­фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Тому вихован­ня з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.

Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.

Традиційно у педагогіці „виховання” розглядали у різних аспектах:

у широкому смислі

ü як соціальне явище (вплив середовища, умов, обставин, суспільного устрою, навчальних закладів, громадських організацій, усього життя (К.Д. Ушинський, Л.С.Виготський, Т.С. Шатський та інші);

ü як процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання (Ю.К. Бабанський);

ü як суспільне явище, що охоплює всі виховні сили суспільства (М.Г. Стельмахович, Т.О. Ілтьїна);

ü як процес формування особистості в цілому, спрямований на оволодіння молоддю всією сукупністю соціального досвіду, загальнолюдських знань, умінь та навичок, способами творчої діяльності, соціальними і духовними цінностями (І.Т.Огородніков, М.П. Петухов, І.Ф. Харламов, В.Г. Кузь та інші).

2) у вузькому смислі розуміють:

ü вплив або систему впливів вихователів на вихованців з метою формування у них певних властивостей і якостей (І.Т.Огородніков, М.П. Петухов, М.Г. Стельмахович);

ü специфічний процес формування соціальних і духовних цінностей (І.Ф. Харламов, М.Д. Касьяненко);

ü систему ціннісних цінностей і відповідної поведінки (Г.С. Костюк, Г.О. Балл, І.Д. Багаєва та інші).

Процес виховання є:

§ двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця),

§ цілеспрямованим (наявність конкрет­ної мети),

§ багатогранним за завданнями і змістом,

§ складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити­ни,

§ різноманітним за формами, методами і прийомами,

§ неперервним (у вихованні канікул бути не може),

§ тривалим у часі (людина виховується все життя).

К.-А. Гельвецій писав: „Я продовжую ще вчитися, моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням.”

2.

Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.

Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархіч­ну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компо­ненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний про­цес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

(Робота з роздатковим матеріалом: „Ієрархічна піраміда потреб”)

У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі за­своєння знань, набуття соціального досвіду кожна особи­стість самостійно починає усвідомлювати потреби, які сти­мулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програ­мує процес самовиховання.

3.

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі­нки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль­ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави­ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів. (стійких емоційних відно­шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс­формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань. (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на іс­тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти­вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде без­вольною, позбавленою власного «Я».

4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує по­ступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов’язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

4.

Процес виховання залежить від об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Об'єктивні чинники:

1) особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема;

2) перебудова економіки на ринкових засадах;

3) особливості розвитку соціальної сфери;

4) відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки;

5) розширення сфери спілкування з іноземними громадянами;

6) вплив природного середовища.

Суб'єктивні чинники:

1) соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій;

2) навчально-виховна діяльність закладів освіти в особі їх працівників;

3) цілеспрямована діяльність засобів масової інформації;

4) діяльність закладів культури;

5) виховна діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.

А. Макаренко писав: „Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на пер­шому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні сто­сунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітаєть­ся з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і мо­ральним зростанням самої дитини. Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облі­кові, проте він створює в кожен даний момент зміни в осо­бистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя”.

Ефективність процесу виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки збігаються впливи організованої ви­ховної діяльності та об'єктивних умов. Результати цього про­цесу не настають одразу після застосування виховного впли­ву, вони дещо віддалені в часі. Виховний процес є двосторон­нім, тобто у ньому обов'язкова участь і взаємодія учителя-вихователя та вихованця.

Перебудова навчально-виховного процесу на демокра­тичних засадах передбачає створення умов для співпраці педагогів і учнів, за яких останні діяли б як суб'єкти влас­ного виховання.

У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібні методики, які да­вали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кож­ного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної осо­бистості й вносити в нього певні корективи.