Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Поняття та ознаки адміністративного процесуального представництва





Надзвичайно часто не лише в адміністративному процесі, а й в деяких інших видах юридичного процесу застосовується ін­ститут процесуального представництва.

Практичне значення процесуального представництва поля­гає, по-перше, у наданні сторонам, третім особам, які беруть участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи, квалі­фікованої юридичної допомоги. По-друге, процесуальний пред­ставник, як особа, наділений спеціальними знаннями у галузі права, здатний професійно захистити у конкретній адміністра­тивній справі суб'єктивні інтереси зацікавлених у результатах справи осіб.

Отже, в умовах побудови правової держави в Україні сут­тєвою гарантією щодо забезпечення суб'єктивних прав грома­дян і організацій є судове представництво'.

Основоположні засади інституту процесуального представ­ництва закріплені у ст. 59 Конституції України, яка гарантує: 1) кожен має право на правову допомогу; 2) у випадках, пе­редбачених законом, ця допомога надається безоплатно; 3) ко­жен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та на­дання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура^.

Кодексом адміністративного судочинства України представ­ників сторін та третіх осіб віднесено до складу осіб, які бе­руть участь у справі (ст. 47 КАС України).

Попри досить значну законодавчу регламентацію повнова­жень та особливостей процесуального представництва, його поняття не отримало належного законодавчого закріплення.

Так у ст. 56 КАС України лише визначено, що сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Відтак, намагаючись сформулювати найбільш прийнятне поняття процесуального представництва, наведемо його ти­пові ознаки та особливості.

1. Хоча процесуальним законом представника поряд із сто­ронами та третіми особами і віднесено до кола осіб, які бе­руть участь у справі (ст. 47 КАС України), у нього, однак, відсутня суб'єктивна зацікавленість у предметі спору. Без сум­ніву, процесуальний представник у адміністративному процесі має зацікавленість, однак, вона суто процесуального (нематері­ального) характеру і пов'язана із постановленням рішення су­ду, яке є вигідним (найбільш бажаним) для особи, інтереси, якої він представляє.

2. Процесуальний представник у адміністративному процесі завжди діє від імені та в інтересах іншої особи-учасника спра­ви (сторони, третьої особи), тому повноваження такого пред­ставника завжди визначаються у довіреності, виданої самим довірителем (особою чиї інтереси представляються в адмініст­ративному суді).

3. Участь у адміністративному процесі процесуального представника завжди обумовлена волевиявленням конкретного позивача, відповідача, третьої особи або ж вимогами закону. Відтак, участь у адміністративній справі процесуального пред­ставника поза волею зацікавленого суб'єкта (сторони, третьої особи), або участь представника не передбачена законом — взагалі виключається, є неможливою. Самостійно представник в адміністративному процесі не здійснює і не може здійснюва­ти ніяких процесуальних дій, він не набуває процесуальних прав та не несе ніяких процесуальних обов'язків.

Сторони і треті особи можуть брати участь у процесі само­стійно або разом з представниками чи лише через них. Проце­суальні права й обов'язки представників є похідними від про­цесуальних прав та обов'язків сторін і третіх осіб, їхній обсяг залежить від уповноваження представника довірителем (сторо­ною або третьою особою), якщо представник діс на підставі договору, або від встановлених законом меж, якщо представ­ник діс на підставі закону (наприклад, батьки як законні представники неповнолітніх, керівники як законні представники органів, підприємств, установ, організацій, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інте­реси інших осіб тощо). Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа'.

4. Повноваження процесуального представника в адмініст­ративному процесі обмежуються конкретним публічно-право­вим спором і, як правило, припиняються із завершенням роз­гляду адміністративної справи та постановленням по ній рі­шення суду.

5. Повноваження процесуальних представників у адмініст­ративному процесі визначаються, як у чинному законодавстві, . так і в окремому документі — довіреності або адвокатському ордері.

6. На відміну від цивільного судочинства, представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі дого­вору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспози­тивними правами він спеціально наділений у виданій йому до­віреності. Йдеться про права на вчинення таких дій: 1) відмо­витися від адміністративного позову; 2) визнати адміністратив­ний позов; 3) змінити адміністративний позов; 4) досягти при­мирення^.

7. Так само лише на підставі договору процесуальний пред­ставник має право передати повноваження представника іншій особі (передоручення), а також право оскаржити судове рішен­ня тоді, якщо ці права спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Це означає, що довіритель в адміністративному процесі обов'язково повинен визначитися, чи довіряти вчинен­ня цих дій представнику, зважаючи на те, що вчинення таких дій може суттєво позначитися на правах, свободах, інтересах та обов'язках довірителя. Якщо про диспозитивні права у до­віреності нічого не сказано, слід вважати, що така особа як представник їх не має. У цивільному судочинстві навпаки — якщо у довіреності не встановлено ніяких обмежень диспозитивних прав, то необхідно вважати, що представник їх має .

Як зауважує О. М. Пасенюк, довіритель, який видав довіре­ність, має право усно заявити у судовому засіданні про упов­новаження представника на вчинення відповідних дій або ж про позбавлення прав на їх вчинення. Якщо представник за договором бере участь в адміністративному процесі не на під­ставі довіреності, а на підставі усної заяви довірителя, то для реалізації зазначених прав представником доцільно з'ясувати волю довірителя, якщо він присутній у судовому засіданні. Було б неправильно у цьому випадку вимагати довіреності зі спеціальним уповноваженням^.

8. Як вже було зазначено на початку цього параграфа, зна­чення процесуального представництва полягає у кваліфікова­ному захисті суб'єктивних інтересів осіб, зацікавлених у ре­зультатах адміністративної справи та у наданні цим особам кваліфікованої юридичної допомоги.

Водночас, у деяких юридичних наукових працях та нав­чальній літературі^ одним із завдань судового представництва визнається надання допомоги суду у здійсненні правосуддя; надання допомоги суду у встановленні дійсних прав і обо­в'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

9. Участь у адміністративному процесі процесуального представника, який діє від імені та в інтересах сторони, тре­тьої особи, не позбавляє права цих осіб відстоювати свої за­конні інтереси у суді поряд із представником.

Отже, виходячи із наведених ознак процесуального пред­ставництва в адміністративному процесі, можна сказати, що 1)воно являє собою процесуально-правовий інститут, голов­ним завданням якого є забезпечення здійснення фізичними та юридичними особами конституційного права на правову допо­могу у судових органах.

2) Представництво в суді — самостійний інститут процесу­ального права, утворений на поєднанні матеріально-правових та процесуально-правових норм, які регулюють відносини між

представником і особою, яку представляють, а також між представником і судом .

3) Процесуальне представництво — це правовідносини, в яких одна особа (представник) здійснює у суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (особи, чиї інтереси представляють — довіритель) .

Із запропонованих понять процесуального представництва видно, що воно — це не одне правовідношення, а система, яка включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовніщні^

Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником, характеризуються такими'ознаками": І) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і судом, тобто мають організаційний характер; 2) щодо таких зв'язків мають допо­міжний характер; 3) виникають і реалізуються з метою здійс­нення і захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Своєю чергою, зовнішні відносини поділяються на два різ­новиди':

1)відносини між представником, судом та іншими учасника­ми адміністративної справи, які мають інформаційний ха­рактер (наприклад, представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє);

2) відносини між особою, яку представляють, і судом. Вста­новлення останніх є результатом дій представника,








Date: 2015-07-22; view: 320; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.009 sec.) - Пожаловаться на публикацию