Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Поняття та ознаки сторін в адміністративному процесі





Одну із провідних ролей у адміністративному процесі, безпе­речно, відіграють такі його учасники як сторони. Поняття сто­рін у теорії юридичного процесу є узагальнюючим і одночас­но включає в себе поняття "позивач" і "відповідач". Такий са­мий зміст поняття "сторони", тобто його поділ на позивача і відповідача, отримав відповідне закріплення у ст. 50 КАС Ук­раїни.

Провідна роль цих учасників адміністративного процесу обумовлюється тим, що саме завдяки їм та їхній поведінці, во­левиявленню виникає і розвивається вказаний процес. Однак, важливо наголосити, що мозивачем і відповідачем є не будь-які особи, а лише ті, між якими виник правовий спір (кон­флікт). Також сторони адміністративного процесу є особами, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав, сво­бод та інтересів.

Лище наявність у позивача і відповідача протилежних, взаємовиключаючих позицій є підставою для порушення адмі­ністративної справи у суді. Для того аби процес по конкретній справі виник необхідна наявність двох сторін з протилежними інтересами. Тому коли позивач не може вказати на конкретно­го порушника своїх прав, процес не може виникнути; якщо під час розгляду та вирішення справи одна із сторін вибуває (смерть і неможливо здійснити правонаступництво у справі) процес має бути припинений. У той же час процес може ви­никнути і розвиватися лише у тому випадку, якщо сторони мають протилежні матеріально-правові інтереси. Якщо ж ці інтереси співпадають, процес по справі втрачає сенс і також має бути зупиненим'.

З огляду на ту обставину, що сторони адміністративного процесу лише передбачають (допускають) свою правоту у спо­рі, що виник, факт достовірності їх вимог і заперечень ще слід довести у судовому порядку, то, відповідно, у кожної із сторін є власний суб'єктивний інтерес, який обумовлений їх процесу­альним статусом.

Тобто, є суб'єктивний інтерес позивача та суб'єктивний інтерес відповідача, який полягає в отриманні ними позитив­ного для кожного із них рішення адміністративного суду.

Своєю чергою інтерес позивача та відповідача може бути двох видів:

1) матеріально-правовий інтерес. Для позивача він означає за­доволення його вимог, претензій, викладених у адміністра­тивному позові. Матеріально-правовий інтерес відповідача зводиться до спростування судом вимог, претензій позива­ча, викладених ним у адміністративному позові;

2) процесуально-правовий інтерес. Такий інтерес позивача по­лягає у отриманні ним судового рішення на його користь; отриманні судового рішення про задоволення позову. Про­цесуально-правовий інтерес відповідача означає постанов-лення такого рішення адміністративного суду, яким би бу­ло відмолено у задоволенні вимог позивача.

Тому цілком справедливо, що, по-перше, сторони прийма­ють участь у адміністративному процесі від свого імені, по-друге, з метою захисту власних специфічних, суб'єктивних публічно-правових прав^. Так, наприклад, представник, здійс­нюючи процесуальні дії у межах розгляду конкретної адміністративної справи, разом із тим прагне реалізувати інтерес саме тієї особи, яку він представляє, а не свій власний інтерес. Навіть представляючи інтереси іншої особи, процесуальний представник діє від її імені у межах повноважень, визначених цією особою.

Проаналізовані види інтересів у адміністративному процесі доводять абсолютну відмінність (протилежність) інтересів по­зивача і відповідача.

Виходячи із процесуально-правового інтересу, який намага­ються задовольнити сторони адміністративної справи, можна сказати, що судове рішення, постановлене за результатами розгляду та вирішення публічно-правового спору, як правило, стосується винятково позивача і відповідача. Саме у судовому рішенні судом дається оцінка фактичним обставинам справи, розмежовуються права та обов'язки учасники спірних публіч­но-правових відносин. Прийнявши рішення по адміністратив­ній справі, суд, таким чином, вирішує спір по суті, остаточно підбиваючи підсумок шодо спірного правовідношення.

Крім того, набуття процесуально-правового статусу позива­ча і відповідача відповідними учасниками правовідносин від­бувається лише у разі, якщо вони наділені правосуб'єктністю.

Традиційно правосуб'єктність учасників правовідносин, у тому числі і сторін, складається із двох елементів: правоздат­ності та дієздатності.

Правоздатність сторін адміністративного процесу означає їх здатність мати процесуальні права та обов'язки в адмініст­ративному судочинстві (ч. 1 ст. 48 КАС України).

Адміністративна процесуальна дієздатність сторін адмі­ністративного процесу — здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові, належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатни­ми, а також фізичним особам, що досягли цього віку, у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони, відповід­но до законодавства, можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 48 КАС України).

Наявність у сторін правосуб'єктності є необхідною умовою виникнення та розвитку адміністративного процесу за їх учас­тю. Особа неправоздатна, особа обмежена у дієздатності чи взагалі визнана недієздатною не може виступати повноцінним учасником адміністративного процесу, її дії не викликають ніяких правових наслідків.

Процес, порушений за ініціативою неправоздатного чи не­дієздатного позивача, надалі не розвивається, якщо ж адмініст­ративна справа вже порушена, то вона припиняється.

Так, наприклад, відповідно до ч. З ст.ст. 108 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо вона:

1) подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

2) подана від імені позивача особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно із ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо:

1) її подано особою, яка не має адміністративної процесуаль­ної дієздатності;

2) її від імені позивача подано особою, яка не має повнова­жень на ведення справи.

Крім того, якщо особі не належить право звертатись до адміністративного суду із певною правовою вимогою або ж ця вимога звернена до особи, яка не зобов'язана по ній відповіда­ти, то суд першої інстанції, встановивши такі обставини, про­водить заміну неналежної сторони (ст. 52 КАС України).

Виходячи із положень КАС України, які закріплюють про­цесуальні повноваження та види сторін адміністративного про­цесу (ст.ст. 48-51), можна зробити висновок, що такими сто­ронами можуть бути різні за своєю організаційно-правовою побудовою та статусом суб'єкти.

Сторонами адміністративного процесу є (ст. 50 КАС Ук­раїни), як було визначено, є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути такі категорії суб'­єктів:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземці чи особи без громадянства;

2) юридичні особи — підприємства, установи, організації;

3) суб'єкти владних повноважень, а саме: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними влад­них управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Слід наголосити на тому, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відпові­дачами лише за адміністративний! позовом суб'єкта владних повноважень у таких випадках:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

З вищевикладеного бачимо, що позивачем в адміністра­тивній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповіда­чем в адміністративній справі є суб'єкт владних повнова­жень, якщо інше не встановлено КАС України.

Наявність сторони-суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, які будуть розглядатись та вирішуватись адміністративним судом є обов'язковою, оскільки в іншому разі такі відносини втрачають ознаки публічних, а відтак вже не можуть відноситись до справ адміністративної юрисдикції. Відсутність суб'єкта владних повноважень у спірних право­відносинах прямо вказує на їх приватно-правовий характер і такі справи мають розглядатись загальними, а не спеціалізова­ними судами загальної юрисдикції.

Звернення позивача до суду із адміністративним позовом дозволяє адміністративному суду зробити припущення, що між цим позивачем і вказаним у позовній заяві відповідачем, існують певні матеріальні правовідносини, які набули ознак спірних внаслідок того, що, на думку позивача, його оспорює чи порушує відповідач.

Сторони правовідношення, існування якого допускається, відповідно стають сторонами у процесі по даній справі. Проте це в жодному разі не означає, що сторони у процесі завжди відповідають сторонам публічно-правового відношення. Після розгляду справи по суті може виявитись, що між сторонами взагалі відсутні будь-які відносини'.

Тому порушенню адміністративної справи у суді мають пе­редувати дійсні, наявні публічно-правові відносини між пози­вачем і відповідачем. Відсутність між сторонами правового відношення, урегульованого нормами публічного права, ви­ключає можливість виникнення адміністративного процесу. Так, наприклад, адміністративна справа буде порушена у суді лише за умови перебування позивача і відповідача у держав­них службових правовідносинах.

Виходячи із положень ст. 17 КАС України, до публіч­но-правових відносин між позивачем і відповідачем, які будуть розглядатись і вирішуватись адміністративними судами, слід віднести:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реа­лізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних дого­ворів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у ви­падках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму.

Процесуальна позиція позивача і відповідача, крім того, ха­рактеризується різною поведінкою цих учасників адміністра­тивного процесу. Так, позивач займає активну, "наступальну", позицію в адміністративному процесі, яка виражається у вису­ненні через адміністративний суд до відповідача певних ви­мог. Завдяки позивачу порушується адміністративна справа у суді, саме він надалі певним чином визначатиме можливість розвитку процесу. Натомість відповідач, як правило, займає пасивну, "оборонну", позицію у процесі, намагаючись спро­стувати доводи та аргументи позивача.

Задля належної реалізації своїх процесуальних позицій, за­безпечення своїх суб'єктивних інтересів сторони наділені від­повідним обсягом процесуальних повноважень, якими вони вправі вільно розпоряджатись, впливаючи таким чином на спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду. Сторони, завдяки своїм процесуальним повноваженням, мо­жуть змінити перебіг адміністративного процесу, домовившись між собою, наприклад, про укладання мирової угоди.

Обов'язок сплатити судові витрати, які виникають у зв'язку із розглядом адміністративним судом публічно-правового спо­ру, повністю покладається на сторони, оскільки, по-перше, адміністративна справа порушується і розглядається судом ви­ключно у інтересах позивача та відповідача, по-друге, усі ви­трати по справі виникають у зв'язку із спором цих осіб'.

Наведений аналіз особливостей сторін адміністративного процесу дозволяє зробити висновок, що позивачем у адмініст­ративному процесі слід визнати фізичну або юридичну особу, на переконання якої порушено чи оспорюються її суб'єктивні права і яка у зв'язку із цим звертається до суду із адміністра­тивним позовом.

Подібне за змістом визначення позивача міститься і у ст. З КАС України — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного су­ду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання пов­новажень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Натомість відповідач фізична або юридична особа, яка, на думку позивача, має відповідати по заявленим до адмініст­ративного суду вимогам і яка залучається останньою до адмі­ністративного процесу. Згідно із Кодексом адміністративного судочинства України, відповідач — суб'єкт владних повнова­жень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (ст. З КАС України).

Отже, і позивач, і відповідач у адміністративному процесі є лише його можливими сторонами (учасниками), оскільки по­зивач може й помилятись щодо дійсного порушення чи неви­знання своїх прав, свобод та інтересів. Так само позивач може помилятись і щодо особи відповідача, вказуючи на особу, яка зовсім не причетна до порушення чи оспорювання прав, сво­бод та інтересів цього позивача.

Наприклад, позивач (працівник ОВС) вважає, що його не­правомірно було понижено в спеціальному званні на один ступінь, оскільки такий вид дисциплінарного стягнення, на ЙОГОпереконання, не передбачений законодавством. У зв'язку з цим позивач звертається до адміністративного суду із вимо­гою визнати за ним право на збереження наявного спеціально­го звання. Але оскільки таке стягнення закріплено Законом України "Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України"', то особа, понижена у спеціальному званні, не має права вимагати збереження наявного спеціального звання. Відповідно, особа понижена у спеціальному званні, зважаючи на такі обставини справи, не може бути позивачем.

Отже, викладене дозволяє навести такі ознаки сторін адмі­ністративного процесу:

1) мають власний відмінний від інших інтерес щодо резуль­татів розгляду та вирішення публічно-правового спору;

2) сторони вступають у адміністративний процес з метою за­хисту власних, суб'єктивних прав, свобод, інтересів, а від­так, діють від власного імені;

3) адміністративна справа порушується виключно в інтересах та завдяки волевиявленню сторін;

4) сторони адміністративного процесу обов'язково мають бу­ти наділені відповідним обсягом правосуб'єктності;

5) правовідносини між позивачем і відповідачем регулюють­ся диспозитивним методом правового регулювання, тоді як відносини між цими суб'єктами і судом грунтуються на імперативно-диспозитивних засадах;

6) набуттю особами статусу сторін адміністративного проце­су мають передувати публічно-правові відносини між можливим позивачем і відповідачем;

7)сторонами адміністративного процесу є: фізичні (громадя­ни України, іноземці чи особи без громадянства), юри­дичні особи (підприємства, установи, організації"), суб'єкти владних повноважень (орган державної влади, орган міс­цевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконан­ня делегованих повноважень);

8) однією із сторін адміністративного процесу обов'язково виступає суб'єкт владних повноважень;

9) остаточне рішення по адміністративній справі безпосеред­ньо поширюється на сторони;

10) судові витрати, які виникають у зв'язку із порушенням адміністративної справи покладають на сторони.








Date: 2015-07-22; view: 602; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.007 sec.) - Пожаловаться на публикацию