Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі

За наслідками розгляду справи у суді судом приймається рішення щодо розгляду спору у вигляді постанови або ухвали. У даному випадку слід зазначити, що в процесі провадження у адміністративній справі у суді першої інстанції судом приймається ряд процесуальних документів, що відрізняються як за своїм змістом так і значенням. В таких процесуальних документах — судових рішеннях фактично відображаються всі етапи розгляду справи.

КАС України передбачено, що судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали. Стаття 159 КАС України встановлює, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 24 квітня 1981 р. № 4, від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15. рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Щодо порядку ухвалення судових рішень та їх форми, то за наслідками розгляду справи суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. При цьому у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Слід звернути увагу на те, що окремим процесуальним документом викладаються ухвали з питань: залишення позовної заяви без руху; повернення позовної заяви; відкриття провадження в адміністративній справі; об'єднання та роз'єднання справ; забезпечення доказів; визначення розміру судових витрат; продовження та поновлення процесуальних строків; передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду; забезпечення адміністративного позову; призначення експертизи; виправлення описок і очевидних арифметичних помилок; відмови в ухваленні додаткового судового рішення; роз'яснення постанови; зупинення провадження у справі; закриття провадження у справі; залишення позовної заяви без розгляду; інших питань, які вирішуються поза судовим розглядом. Отже, прийняття та вирішення питань під час розгляду справи та її руху (розгляд клопотань та заяв учасників процесу тощо) не може здійснюватись в усній формі лише з внесенням процесуальних дій у журнал судового засідання. Також слід зазначити, що окремим документом можуть викладатися ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Ухвали, які викладаються окремим документом, приймаються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу. Ухвали, прийняті без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Ухвали, прийняті в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх прийнятті!.

При прийнятті рішення у справі адміністративний суд зобов'язаний здійснити оцінку доказів на предмет їх належності і допустимості, встановити, які обставини, що мають значення для справи, слід вважати встановленими, а які не встановленими. Крім того, вирішити, на підставі яких нормативних актів підлягає вирішенню даний спір, а також встановити права та обов'язки осіб (учасників справи) з встановленням чи підлягає позов задоволенню, виходячи з наявних у матеріалах справи доказах. При цьому слід зазначити, що обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в адміністративній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Прийняте у справі рішення має бути максимально повним, ясним, чітким і відповідати встановленій ст. 163 КАС України структурі.

За своїм змістом постанова складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Вступна частина постанови включає в себе відомості про дату, час та місце ЇЇ прийняття; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціали судді (суддів) і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет адміністративного позову.

Описова частина складається з короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом. Крім того в описовій частині рішення необхідно вказати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає — повністю або частково; в разі заперечень — у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, зацікавлених і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають в силу закону права інших осіб.

Мотивувальна частина постанови повинна містити в собі встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався. До наведеного також слід додати, що мотивувальна частина рішення також повинна містити оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову або вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов'язаний це мотивувати. При цьому, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений. Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та Інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках — на норми Конституції України, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов'язки сторін, а в необхідних випадках — також на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні справ.

Резолютивна частина включає в себе висновки суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження. При об'єднанні в одному провадженні кількох вимог або при об'єднанні справ в одне провадження чи вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі. Немаловажним фактом є те, що для запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування учасників адміністративного процесу, відносно яких суд вирішив питання.

Відповідно до ст. 167 КАС України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію постанови чи ухвали суду. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку вона представляє. У разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частий постанови суд повідомляє час підготовки постанови суду в повному обсязі.

Стосовно ухвали та її змісту слід зазначити, що ухвала викладається окремим документом, складається з:

вступної частини із зазначенням дати і місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, виносячи ухвалу;

резолютивної частини із зазначенням висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

В ухвалі, яку суд виносить без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

За наслідками розгляду справи у суді судом може бути прийнято окрему ухвалу. Окрема ухвала може бути прийнята судом у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала направляється відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхідності суд може винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. При цьому окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона Стосується.

Після проголошення рішення суду повинно набути законної сили у строки, встановлені КАС України. У даному контексті можна сказати про те, що законна сила судового рішення — це стабільність та забезпечена нормативними актами обов'язковість його дії та виконання. З набранням рішенням законної сили воно набуває нових ознак, таких як обов'язковість виконання, преюдиціальність, виключність, неспростовність тощо.

Рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання усіма державними органами, підприємствами, організаціями та установами усіх форм власності, посадовими особами та громадянами. Під преюдиціальністю розуміється недопустимість оспорювання та перевірки у іншому процесі фактів та правовідносин, які підтверджені рішенням суду, яке набрало законної сили. Таким чином, факти, які були встановлені у рішенні вважаються правдивими та не підлягають доказуванню під час розгляду іншої справи. У даному випадку сторона, яка заперечує пред'явлені до неї вимоги, не може спростовувати факти, які встановлені судом, та вимагати від суду долучення до матеріалів справи доказів, які спростовують ці факти. Під виключністю слід розуміти неприпустимість відкриття та розгляд справи за позовом з вимогами, які тотожні тим, які були розглянуті та вирішені під час розгляду іншої справи. Щодо неспростовності, то з моменту набрання рішенням законної сили воно набуває ознак, які рівняються за ознаками окремо взятому нормативному акту.

З вищенаведеного виходить, що наслідки набрання рішенням законної сили у сукупності забезпечують достатню стійкість рішень адміністративного суду та мають ознаки владних велінь, є остаточними і неспростовними та такими, що підлягають обов'язковому виконанню на всій території України.

Після прийняття рішення у справі суд, яким було прийнято рішення, не вправі сам відмінити його або внести в нього зміни. Це є принциповим правилом та гарантією стабільності судового рішення та його незмінності. Але суду, який прийняв рішення, КАС України надається можливість доповнити рішення, внести в нього виправлення без зміни його суті, надати додаткові роз'яснення, але у встановлені строки та у строго обмежених законом випадках.

КАС України передбачає три випадки, коли суд вправі самостійно виправити недоліки прийнятого рішення:

— суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи винести додаткову ухвалу у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені;

— суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної

сили чи ні. Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються

про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвалу суду про внесення

виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено;

— якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця). Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання. Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її прийняття надсилається заявнику і особам, які беруть участь у справі та не були присутні у судовому засіданні. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено.

Неоднакове застосування судами одного й того ж закону є підставою для оскарження судового рішення. Рішення судів вищих рівнів дають підстави передбачити, яким буде рішення у подібній справі або якими будуть наслідки їхнього оскарження. З цих та багатьох інших міркувань доступність судових рішень є вкрай важливою для сучасних правників.

Відповідно до ст. 2 ЗУ „Про доступ до судових рішень ” відкритість судових рішень забезпечується такими способами:

- проголошенням судового рішення в залі судового засідання;

- забезпеченням доступу до матеріалів справи та наданням копії рішення;

- оприлюдненням судових рішень у мережі Інтернет;

- публікацією текстів судових рішень у друкованих виданнях.

Згідно із ЗУ „Про судоустрій України ” ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Для реалізації цього права слід звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою, яка повинна містити обґрунтування чому судове рішення безпосередньо стосується прав, свобод чи інтересів того, хто звертається.

Службовець апарату суду може відмовити у доступі до судового рішення лише у разі якщо:

- заявник не має процесуальної дієздатності або від його імені звернулася особа, яка не має на те відповідних повноважень;

- матеріали справи передані до іншого суду чи на зберігання до державної архівної установи;

- судове рішення безпосередньо не стосується прав, свобод, інтересів чи обов’язків заявника.

Цей перелік є вичерпним.