ПЕРЕДМОВА. Кафедра українознавства

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра українознавства

Історія української культури.

Методичні рекомендації для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання

Миколаїв – 2011

Історія української культури. Методичні рекомендації для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм навчання. – Миколаївський державний аграрний університет, 2011.

Автори-укладачі: Кунашенко О.В., асистент кафедри українознавства МДАУ

Лукьяненко Д.В., асистент кафедри українознавства МДАУ

Рецензенти: Ханстантинов В.О., кандидат філософських наук, доцент

кафедри державної політики та менеджменту, докторант Чорноморського державного університету ім. П.Могили

Шарата Н.Г., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

українознавства МДАУ

Відповідальний за випуск:

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри українознавства МДАУ Шарата Н.Г.

Розглянуто на засіданні кафедри українознавства протокол № 6 від «9»грудня 2010 р.

Друкується за рішення методичної комісії обліково-фінансового факультету МДАУ, протокол № 5 від «18» січня 2011 р.

Надруковано у видавничому центрі МДАУ.

Зам. _____________

Наклад ___________ прим.

54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Загальновідомим є той факт, що кожен народ, зберігаючи свої неповторні традиції та культурні надбання, створює власну самобутню культурну систему. Передусім слід зауважити, що яскраве втілення етнічних традицій залежить від того, що на культуру даного народу мають позитивні впливи культури сусідніх народів. Наша держава відрізняється від інших країн тим, що протягом століть зазнавала негативного впливу з боку держав, які вели агресивну політику. Саме тому національне самовираження нашого народу відрізняється від інших культур – пройшовши складний історичний шлях у боротьбі за національне самовираження.

Досить часто цінність культури якого-небудь народу та її роль у загальній світовій культурі заявлені в історії, але дані, які дійшли до нас, не розкривають багатство духовної культури країни. Причини для цього можуть бути різні: нерозгадана писемність чи пам’ятки письма просто не мали інформації про духовне життя. У цих випадках дані і висновки про рівень духовного розвитку певного народу доводиться шукати серед пам’яток матеріальної культури і мистецтва.

Прагнення до гармонії створює загальні цінності людства. В історії культури загальними є людські цінності, характерні для всіх народів світу. До них належать духовні явища, які виражені в таких абстрактних поняттях, як істина, краса, добро і свобода. В історії певних народів різні лише конкретні форми їхнього прояву, але прагнення їх виразити – є мета кожної культури. Це те, у чому формується духовність людини. Таким чином, духовність – це система загальнолюдських цінностей, які формують культуру. Але оскільки духовна культура кожної цивілізації, будь-якої історичної епохи і кожного народу складається на основі уявлень про істину, добро, красу і свободу, вони також повинні входити в поняття духовності. Своєрідність кожного народу полягає в його уявленнях про істину, добро, красу і свободу, саме вони визначають рівень розвитку культури, складають грані її цілісності, є тим, що формує і розвиває духовну культуру окремої особистості.

Культурно-історичні явища кожного народу є самобутніми і неповторними, які у комплексі складають загальний вияв ціннісних надбань усього людства. Деякі культури є більш професійними і високими за рівнем розвитку, що безумовно залежить від тих історичних умов, в яких формувалася культура нації. Цінність культури залежить від внеску кожного народу до загальної скарбниці культурних надбань.

З огляду на це набуває актуальності вивчення і дослідження історії української культури як невід’ємної частини культури загальнолюдської.