Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Криза українського кінематографу. Надзвичайно складним є становище українського кінематографу 90-х рр





Надзвичайно складним є становище українського кінематографу 90-х рр. XX ст. – поч. XXI ст. Складність полягає не тільки у відсутності матеріальної й технічної бази сучасного вітчизняного кіно. Складним є й його становище «із середини». Ідеться про комерціалізацію цього виду мистецтва, його орієнтацію на розважальність, на жанри мелодрами, трилеру, бойовика, комедії, що в цілому притаманно й сучасному світовому кінематографу. Український кінематограф, який від часів О. Довженка, С. Параджанова має власні поетичні традиції, важко «вписується» в цей змістовний і жанровий діапазон. Окрім цього, на початку 90-х рр. XX ст. було практично зруйновано систему прокату кінофільмів – кінотеатри або повністю орієнтували свою репертуарну політику на «голлівудську» продукцію (переважно далеко не вищого ґатунку), або загалом припиняли свою роботу. За таких умов не дивним є фактичне повне «мовчання» українських кінематографістів у 90-ті рр.

Певним «відродженням» у цій мистецькій сфері стає межа XX – XXI ст. Досить символічно, що новий вітчизняний кінематограф формується на ґрунті одвічної для національного мистецтва історичної теми, осягнення тих подій, які за різних причин не знайшли до цього часу художнього відтворення.

Своєрідним «передбаченням» цієї тематики стала стрічка Олега Янчука за сценарієм А. Дімарова про голодомор 1933 р. У 2000 р. на Національній кіностудії імені О. Довженка О. Янчук зняв героїчну драму «Нескорений», яка розповідає про життя головного командира УПА генерала Р. Шухевича.

Історична тематика втілена також у фільмі Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу», який вийшов на екрани кінотеатрів у 2002 р. Цього ж року було завершено зйомки історичного фільму В. Савельєва за сценарієм І. Драча «Таємниця Чингіз-хана». Низку «портретів» видатних постатей в українській історії продовжив фільм М. Мащенка «Богдан-Зіновій Хмельницький», який було показано на Міжнародному кінофестивалі «Кіно-Ялта – 2003». У травні 2004 р. відбулася прем’єра фільму «Мамаї» Олеся Саніна, над яким режисер працював понад 17 років.



Не залишається поза увагою українських кіномитців – навіть за умов важкого становища в кіномистецтві – проблема втрати духовних цінностей у сучасному суспільстві. Цю тематику відбиває фільм «Аве, Марія», знятий на Національній кіностудії імені О. Довженка автором сценарію й режисером Людмилою Єфименко і присвячений болючому питанню – як криза духовності в останні роки позначилася на житті дітей. Етичну проблематику порушено також у фільмі «Мійники автомобілів» В. Тихого.

Успішною є діяльність українських митців у сфері короткометражних і документальних фільмів. На Міжнародному кінофестивалі «Берлінале – 2000» у програмі «Панорама» з успіхом демонструвався фільм К. Муратової «Лист до Америки». На «Берлінале – 2001» молодий режисер Тарас Томенко отримав Першу премію за короткометражний фільм «Тир». Шевченківською премією у 2002 р. було відзначено документальний фільм режисерів А. Микульського і
Л. Череватенка «Я камінь з Божої пращі». «Золоту пальмову гілку» на фестивалі у Каннах у 2005 р. отримав молодий режисер І. Стрембицький за 10-хвилинний документальний фільм «Подорожні».

Прикладом подолання бюджетної кризи для українських кінематографістів стало створення малобюджетних фільмів. Одним із зразків такого кінематографа є фільм І. Парфьонова «Коли боги заснули» (своєрідна інтерпретація «Холстомера» Л. Толстого).

Першим повнометражним художнім фільмом українського виробництва, який потрапив у загальнонаціональний прокат, стала дебютна стрічка «Помаранчеве небо» режисера О. Кирієнка (музика гуртів «Океан Ельзи», «Тартак», «Luk»).

Український анімаційний кінематограф завжди був особливо популярним у глядачів. Однак складність і тривалість виробництва, насичення кінематографічного простору анімаційними фільмами іноземного виробництва стали причиною його занепаду. Про поступове відновлення вітчизняної анімації свідчить безумовний успіх нечисленних анімаційних українських фільмів, створених на початку 2000-х рр. На XXXI Міжнародному кінофестивалі «Молодість» було відзначено фільм «Світла особистість» автора сценарію й режисера О. Педана (про історію кохання ...електролампочки й вимикача). Призом «Срібний ведмідь» на Берлінському фестивалі 2003 р. було нагороджено анімаційний фільм С. Коваля «Ішов трамвай № 9».

Усвідомлення нагальної потреби всебічної підтримки кінематографа для дітей відбив I Міжнародний дитячий кінофестиваль «Кіномагія», який об’єднав конкурси поетичних текстів, пісень, сценаріїв, малюнків, світлин на тему «Моє місто».

Підсумком наукового, теоретичного усвідомлення історичного шляху національного кінематографа стали дослідження «Історія українського кінематографа» українця за походженням Любомира Шосейка (французькою мовою), «Леонід Осика» Л. Брюховецької (1999 р.) і каталог українських кінофільмів 1928 – 1998 рр., створений Р. Прокопенко.

Нові історичні реалії поставили в Україні проблему формування власного телевізійного простору – вільного від державних ідеологічних важелів керування, мобільного й демократичного, спрямованого на висвітлення всього розмаїття подій в світі, актуального щодо передачі глядачеві здобутків як вітчизняного, так і зарубіжного телемистецтва тощо. Відповіддю на подібні «запитання» часу на нові потреби глядача, які формувалися в суспільстві, став масштабний рух зі зміцнення державних телекомпаній і утворення на регіональних рівнях невеликих недержавних телекомпаній, незалежних у формуванні сітки мовлення, естетичних вподобаннях, власних сюжетних, тематичних орієнтирах. Одним з наслідків цього процесу стало те, що переважна більшість таких телекомпаній спрямовувала свою діяльність не на створення власного мистецького «продукту», а головним чином на трансляцію фільмів закордонного виробництва, запозичених з інших каналів розважальних програм, на проведення інформаційних програм.



Позитивною якістю українського телебачення в 90-ті рр., що стосується, в першу чергу, телебачення регіонів, була його спрямованість на висвітлення гострої соціальної проблематики місцевого значення. Також важливим з точки зору формування глядацьких вподобань була орієнтація кожного з каналів на створення власного творчого обличчя, власної точки зору у висвітленні подій. Водночас загальнонаціональне телебачення змінювало себе в змістовному відношенні, концентрувало увагу на пошуках сучасних форм подачі телевізійного матеріалу

На сьогодні можна стверджувати, що українській телепростір в основному репрезентують канали, на яких переважно висвітлюється життя регіонів, транслюються сучасна музика (як вітчизняна, так і зарубіжна), телесеріали, інформаційні програми тощо. Головною особливістю всіх каналів, і загальнонаціональних, і регіональних, в тому числі і недержавних, є насичення всіх програм рекламою.

Досить гострим до сьогодні в українському телебаченні залишається «мовне питання», оскільки перевага надається російській мові. Не менш гострим є й питання щодо створення авторських програм. Орієнтація на розважальність, на другорядну художню продукцію, що домінує в сучасному вітчизняному телебаченні, робить програми «Ключовий момент», «Перша експедиція» («Інтер»), «Перша столиця» (Р1), «Я так думаю»(1+1), «Свобода слова» (ISTV) скоріше винятком, аніж правилом.

У той же час безумовно позитивним кроком є відродження одвічних духовних настанов в програмах «Православний календар» (УТ – 1 ТРК «Ера»), усвідомлення історичного шляху українського народу в анімаційному проекті «Історія України» («Інтер») тощо.

На жаль, поза увагою сучасного українського телебачення на сьогодні перебуває тематика культурного й художнього життя України як минулого, так і сучасності. Фактично (виключенням є деякі програми каналу УТ – 1) не висвітлена мистецька панорама сьогодення у сфері літератури, образотворчого мистецтва, театру. Єдина складова художньої панорами, яка «знайшла місце» у телепросторі і має поширення – сфера поп-культури, поп-музики. Це, безперечно, звужує естетичні, художні горизонти українського телебачення.

Водночас, його позитивна, демократична спрямованість, потяг до публіцистичності, громадська активність дають змогу сподіватися на плідний розвиток у подальшому.








Date: 2015-07-22; view: 77; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2018 year. (0.011 sec.) - Пожаловаться на публикацию