Українська культура в «евакуації»: література, мистецтво, освіта. Гітлерівці знищили в Україні 714 міст і містечок, понад 28 тис

Гітлерівці знищили в Україні 714 міст і містечок, понад 28 тис. сіл, позбавили оселі близько 10 млн людей.

Надзвичайно жорстоке ставлення до жителів міст і сіл викликало масовий опір окупантам; населення піднялося на боротьбу з ворогом. Із перших днів війни десятки тисяч студентів, викладачів, письменників, представників творчої і наукової інтелігенції стали захисниками Батьківщини. У зв’язку з окупацією ворогом території України на Схід було евакуйовано наукові установи, вищі та середні навчальні заклади, культурно-освітні установи. Розмістившись на Уралі, у Сибіру, середній Азії, вони, долаючи труднощі, продовжували напружено працювати для зміцнення фронту, наближення перемоги.

На окупованій території фашисти пильно контролювали національне життя. Наприкінці 1941 р. вони заборонили публічні зібрання, створення товариств. На початку 1942 р. у Галичині було заборонено всі українські організації, встановлено ретельний контроль за діяльністю засобів масової інформації, нагляд за діячами літератури і мистецтва. Школи закривались, дозволялося працювати лише початковим класам. Почалися масові розстріли інтелігенції. Так, у Києві були розстріляні поетеса О. Теліга, поет І. Ірлявський, редактор газети «Українська дійсність» І. Рогач та ін.

Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. Лише зі Львова німці вивезли понад 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків, 300 інкунабул, близько 40 тис. томів різної літератури. Усього з України вороги вивезли понад 330 тис. цінних музейних експонатів.

Наука. 3 початком війни відбулось об’єднання кількох інститутів Академії наук України, які були евакуйовані на Схід. Переважна їх більшість, а також Президія АН України працювали в Уфі. На базі промислових підприємств продовжували працювати Інститут електрозварювання у Нижньому Тагілі, Інститут енергетики – у Копейську (Челябінська обл.), Інститут чорної металургії – у Свердловську, фізико-технічний інститут – в Алма-Аті. Усі вони мали тісні виробничі зв’язки щонайменше з 300 промисловими підприємствами Російської Федерації, Казахстану.

Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний відомим вченим
Є. Патоном, досяг вагомих результатів у зварюванні корпусів танків Т-34, упроваджував цю технологію безпосередньо на 10 танкових заводах і 6 заводах, що виготовляли авіабомби.

М. Стражеско інтенсивно працював над вивченням ранової інфекції і ранового сепсису. Усі свої знання і досвід віддавав лікуванню поранених воїнів хірург-офтальмолог В. Філатов, який очолював Український інститут очних хвороб, що перебував у Ташкенті.

Історичн наука була покликана роз’яснювати високі цілі визвольної війни. За час евакуації було видано перший том чотиритомного підручника «Історія України» для ВНЗ, що охоплював період з найдавніших часів до 1654 р., науково-популярний «Нарис історії України», перший том «Наукових записок» Інституту історії і археології України АН УРСР.

Освіта. У роки війни понад 30 українських ВНЗ працювали в евакуації. У лютому 1942 р. поновив роботу у Кзил-Орді (Казахстан) університет, що утворився з об’єднаних в один Київського та Харківського університетів, Одеський перебував у Байрам-Алі (Туркменія), Харківський хіміко-технологічний – у Чугчику (Узбекистан), Київський індустріальний – у Ташкенті, Миколаївський суднобудівний – у Пржевальську. Окремі вузи влились як факультети до місцевих навчальних закладів.

У тилу працювали школи й класи з українською мовою навчання, зокрема в Саратовській області – 30 українських шкіл і класів, у Свердловській – 18, у Новосибірській – 11. Там же розміщувались евакуйовані дитячі будинки, ремісничі училища та інші освітні заклади.

Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію: М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко,
Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь,
М. Стельмах, М. Упеник, П.Усенко та ін. Загинули 25 письменників, серед них
О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін.

Літератори широко висвітлювали події, поглиблено зображували героїку війни. Зокрема, П. Тичина правдиво відобразив будні війни в поемі «Похорон друга». Визначною подією в літературному житті стала публікація поеми
М. Бажана «Данило Галицький». У 1942-1943 рр. М. Рильський видав збірки патріотичних віршів «Слово про рідну матір», «Світова зоря», поему «Жага».
В. Сосюра написав збірки «В годину гніву» та «Під гул кривавий», видані в 1942-1943 рр. Публікували свої твори С. Олійник, І. Нехода, М. Шпак, М. Нагнибіда,
С. Воскрекасенко, В. Бичко та багато інших.

Прозових творів було менше, лише окремі з них досягли рівня узагальнення: збірка оповідань та нарисів Ю. Яновського «Земля батьків», твори Івана Ле «Люба», «Тут були німці», «Шевченко» та ін. Героїчний опір українського селянства фашистам знайшов втілення в повісті «Райдуга» В. Василевської. Тему героїзму воїнів на фронті розкривають у своїх творах А. Головко, Н. Рибак,
Ю. Смолич, О. Довженко, С. Скляренко, О. Ільченко, А. Шиян, О. Копиленко та ін.

Преса. Радіо. Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані у східні райони Росії. Українські видавництва об’єдналися в одне – Українське державне видавництво, яке працювало спочатку в Саратові, а пізніше в Москві, де випускало українську політичну і художню літературу, листівки, газети і журнали для бійців – понад 850 назв книг, брошур, журналів, плакатів тиражем понад 15 млн примірників.

Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах «Українська література», «Україна» та «Перець». Лише у 38 номерах журналу «Українська література» у ці роки було опубліковано 4 романи, 13 драматичних творів, 140 новел, нарисів і оповідань, 7 поем, 70 віршів та ін.

У тилу ворога розповсюджувалися газети «Радянська Україна», «Література і мистецтво». Крім центральних, свої газети видавали підпільні організації, партизанські об’єднання і загони. Зокрема, у Вінницькій області виходила газета «Партизанська правда», у Київській – «Народний месник», а в партизанському загоні ім. Боженка – «Вільна Україна».

Особливого значення в умовах окупації набуло радіомовлення. У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» у Москві. У них працювали редакції останніх вістей, агітації і пропаганди, літературна, музична та ін. Щоденний обсяг мовлення становив 10 годин 5 хвилин, з урахуванням транслювання у різних програмах мовлення становило 12 годин 35 хвилин.

Театр і кіно. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів, Запорізький ім. М. Заньковецької – 3 бригади, які показали 214 вистав і концертів, Київський драмтеатр ім. І. Франка здійснив на фронті 206 вистав і концертів. Усього театри України послали на фронт 108 концертних бригад, які несли воїнам українську пісню, танці, музику, їхні виступи бачили і слухали сотні тисяч бійців.

Глибокого патріотизму було сповнене українське кіномистецтво. Вже наприкінці 1941 р. відновили свою роботу студії художніх фільмів: Київська (в Ашхабаді) та Одеська (в Ташкенті). Українська студія хронікальних фільмів працювала в Москві та Куйбишеві на базі центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київ-техфільм».

Українськими кіномитцями в цей період було створено кілька високопатріотичних художніх фільмів, бойових кінозбірників. Зокрема Київська кіностудія поставила фільми «Олександр Пархоменко» Л. Лукова, «Як гартувалася сталь» М. Донського, «Партизани в степах України» І. Савченка. Вищим досягненням в умовах війни став фільм «Райдуга» М. Донського за сценарієм
В. Василевської. Ця картина одержала багато призів і серед них «Оскар». Цей фільм у 1946 р. удостоївся Державної (Сталінської) премії.

Працівники хронікально-документального кіно створювали своєрідний літопис боротьби з окупантами. При штабах фронтів діяли спеціальні кіногрупи. Вони брали участь у створенні 500 номерів кіножурналів та близько сотні воєнних фільмів, зокрема «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін.

Кінооператори України у 1943 р. паралельно з роботою для Центральної студії кінохроніки почали створювати власні кіножурнали. У квітні цього ж року на екрани вийшов 1-ий номер кіножурналу «Радянська Україна» та кілька спеціальних кіновипусків. Важливою подією став документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), створений О. Довженком. Він супроводжується хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, а також глибоко емоційною музикою, яку написали А. Штогаренко і Д. Клебанов.

Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони приділяли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни київські композитори створили понад 40 пісень і кілька похідних маршів. За роки війни було написано близько 350 музичних творів різних жанрів, зокрема 4 симфонії, 6 опер, 11 квартетів, квінтетів і тріо, 9 камерних творів, 7 творів для фортепіано, 6 маршів, 7 кантат і великих вокальних творів, понад 130 пісень, романсів та ін.

Образотворче мистецтво. Умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках боролися проти ворога. Відомі українські художники І. Макогон, С. Григор’єв, С. Єржиковський, О. Любимський та майбутні майстри українського образотворчого мистецтва В. Бородай,
В. Задорожний, І. Гуторов та ін. Полягли в боях за батьківщину скульптори
Б. Іванов та Г. Пивоваров, живописці Ф. Кличко, П.Сударик, О.Нестеренко, графіки В. Нерубенко, Л. Вербицький, П. Горілий. З усіх жанрів образотворчого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвивається графіка. Тут перше місце посідають агітаційні види – плакат і сатиричний малюнок. У сатиричних жанрах працювали художники К. Агніт-Скледзевський, В. Гливенко, О. Козюренко,
В. Литвиненко.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.