У наймах у сусідів

Юлій Коссак, Теодор Яхимович, Рафаїл Гадзевич, Мункачі. Подібне явище, як на Придніпрянщині, де ціла низка наших образотворців мимоволі мусила служити інтересам чужої, московської культури, зустрічаємо й у тогочасній Галичині, Волині та Закарпатті.

Найвидатнішим українцем того часу, що весь свій талант і працю віддав польській образотворчості, був геніальний баталіст Юлій Коссак (1824 — 1899). Син українських батьків, вихованець бучацьких василіан, Коссак замолоду пристав до польського громадянства й у ньому потонув. Як уроджений баталіст, він почав свою малярську творчість від «портретів» кращих зразків расової спадщини графа Дідушицького в Ярчовичах, а відтак почав свою мандрівку по магнатських дворах, де малював коней, зрідка тільки звертаючи увагу на життя рідного собі простолюддя.

У 1851 р. Коссак виїхав до Петербурга, десять літ згодом — до Парижа, а відтак — до Варшави, де зайняв становище ілюстраційного редактора «Тигодніка ілюстрованого». По Варшаві Коссак пробував якийсь час у Монахові (Мюнхені. — Ред.), звідкіля приїхав до Кракова, де й помер, оточений славою й добробутом.

Митцем українського походження, котрий усе своє життя й творчість витратив для німецької культури, був Теодор Яхимович (1800 — 1870), що по закінченні Віденської академії мистецтв провів життя на становищах декоратора віденських театрів. Поза театральними декораціями Яхимович малював портрети та побутові й релігійні картини й навіть ілюстрував дитячий журнальчик «Міньон». Декотрі з його картин опинилися на почесному місці в галереї віденського Бельведеру. В українському посіданні є тільки одна картина Яхимовича — «Христос у Йордані», мальована в 1849 р. для владичої палати в Перемишлі.

Сином греко-католицького священика с. Глухе на Грубешівщині був Рафаїл Гадзевич (1803 — 1886), який, потрапивши замолоду до Варшави, там і ополячився. Як вихованець останніх могикан польського псевдокласицизму (Бланка й Бродовського), Гадзевич не зрадив цьому пережитому напрямові до смерті. По студіях за кордоном (Німеччина, Франція, Італія) Гадзевич приїхав до Галичини, де намалював у 1835 р. іконостас для Старяви. Не добившись кафедри малярства у Краківському університеті, пробував кілька літ у Львові (1839 — 1844), звідкіля переїхав до Варшави; тут і там займався навчанням малярства, ілюстрованого своїми псевдокласицистичними, здебільшого релігійними композиціями.

Митцем, що його наше вбоге Закарпаття пожертвувало для мадярської культури, був Михайло Мункачі (1844 — 1909), справдішнє прізвище якого було Михайло Любий. Відбувши малярські студії в Будапешті, Відні, Парижі й Дрездені, Мункачі дуже скоро здобув собі світову славу картиною «Мільтон, що диктує свою поему» (1878). З черги поширили його популярність такі твори, як «Останній день засудженця», «Христос перед Пілатом», «Голгофа», «Смерть Моцарта» та інші. Формально й тематично Мункачі належить до так званої «історичної школи» минулого віку. Але його виїмковий талант, темперамент і оригінальність у боротьбі з шаблонами запевняють йому самостійне місце в історії європейського малярства XIX в. «Всі його евокації минулого, рембрандтівські візії, венецький колорит, у рівній мірі як відгомін сучасного натуралізму, набирають у нього особливої закраски, перетоплені у його бурхливому темпераменті» (Р. Мутер).