Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Договір концесії як різновид інвестиційного договору

Концесійний договір є однією з форм залучення інвестицій в економіку. В Україні, в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів, застосування такої привабливої для інвестора форми вкладення коштів могло б дати значні прибутки, забезпечити потік в неї довгострокових інвестицій.

Норми Закону „Про концесії” спрямовані на формування правової підстави для укладення між державою та інвестором специфічних договорів таких як концесійний договір, суть якого полягає в тому, що держава надає інвестору на платній та строковій основі виняткове право на здійснення видів діяльності, надання якого входить в компетенцію держави, та зобов’язується здійснювати інвестиційну діяльність за свій рахунок і на свій ризик Так, згідно з ст. 1 Закону „Про концесії” концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Закон „Про концесії” запроваджує у правове поле механізм дії концесійного договору як договору, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування надає на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності право створити об’єкт концесії чи здійснювати його управління, визначає права та обов’язки сторін концесійного договору. Ст. 9 цього закону надає КМУ право затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.04.2000 р. “Про затвердження Типового концесійного договору”.

При цьому слід наголосити, що закон прямо не визначає концесійний договір як договір, який передбачає обов’язкове здійснення інвестицій. Проте, якщо взяти до уваги, що інвестиція – це майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект, і проаналізувати принципи концесійної діяльності, наведені у ст. 2 Закону “Про концесії”, одним з яких є “державні гарантії капіталовкладень концесіонера”, то можна ідентифікувати договір концесії як інвестиційний договір. Саме про це свідчить і визначення предмету договору в Типовому договорі концесії, в якому зазначається, що концесієдавець надає концесіонеру право “(створити (побудувати) чи істотно поліпшити та (або) здійснювати управління (експлуатацію) об’єкта концесії) з метою задоволення громадських потреб” у певній сфері господарської діяльності).

В цілому, варто зауважити, що в юридичній літературі досі відкритим залишається питання правової природи концесійного договору. Варто відмітити, що в розвинутих країнах континентального права концесійні відносини опосередковані публічно-правовим (адміністративним) договором. Такий договір укладається при наданні найбільш поширених видів концесій – в сфері комунальних послуг, транспорту загального користування, громадських робіт, у сфері надрокористування тощо.

Таким чином, договір концесії можна визначити як особливий різновид цивільно-правового договору інвестиційного характеру, який укладається між концесієдавцем (державою, органами місцевого самоврядування) і концесіонером (як іноземним, так і національним інвестором) з метою регламентації правовідносин сторін щодо надання концесіонеру особливих прав на володіння об’єктами, що перебувають у державній та комунальній власності і є вилученими зі звичайного комерційного обороту або обмежено оборотоздатними, а також надання концесіонеру прав на заняття видами господарської діяльності, що є монополією держави.

Тобто концесійний договір є правовим документом, яким оформляються відносини між конкретними суб’єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ у процесі виконання укладеного між ними концесійного договору.

Концесійний договір укладається між уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування (концесієдавцем) та юридичною особою, яка виграла концесійний конкурс. Тобто, суб’єктами договору концесії є: концесіонер (інвестор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який на підставі договору отримав концесію, та концесієдавець – орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору. Тут слід зауважити, що залежно від об’єкта концесії в якості концесієдавця може виступати безпосередньо уряд або вищий законодавчий орган держави. Стосовно концесіонера, то ним може бути суб’єкт підприємницької діяльності як резидент України, так і іноземний інвестор (ст. 22 Закону „Про режим іноземного інвестування”). При цьому реорганізація концесіонера-юридичної особи не є підставою для внесення до концесійного договору змін чи припинення його дії (ч. 5 ст. 10 Закону “Про концесії”). Таким чином, у ролі концесіонера можуть виступати іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації.

Щодо порядку укладення концесійного договору, то варто зауважити, що відбір користувачів (інвесторів) повинен ґрунтуватися на змагальній основі (конкурс або аукціон), проводитися відкрито і гласно. Основними критеріями при виборі інвестора повинні бути наявність інвестиційного проекту, докази його раціональності та господарської доцільності, відповідність суспільним інтересам. Користування об’єктами державної власності здійснюється на тимчасовій та оплатній основі, за рахунок інвестора та на його ризик.

Зрозуміло, що вибір форми контракту залежить від врахування як стану ринкової кон’юнктури, так і від потреб та можливостей учасників договору. Часто невиправдана жорсткість вимог, які пред’являються державою до інвестора при підготовці відповідних договорів, відбувається саме із-за того, що не враховується особливий характер таких довгострокових договорів, коли не можливо передбачити, в яких умовах буде здійснюватися реалізація договору через десять, двадцять, тридцять років. Тому не випадково законодавством передбачена можливість перегляду умов договору, насамперед за взаємною згодою сторін.

37. Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Надра надаються у користування для:

· геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

· видобування корисних копалин;

· будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

· створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.)

Надра надаються у постійне або тимчасове користування.

Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку.

Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до п'яти років) і довгостроковим (до двадцяти років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених Кодексом України про надра.

Спеціальний дозвіл на користування надрами регулюється такими нормативно - правовими актами:

· Конституція України;

· Кодекс України «Про надра»;

· Закон України «Про нафту і газ»;

· Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами», «Про затвердження Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами».

Слід зазначити про те, що Постанова КМУ № 615 (далі по тексту - Порядок), регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

38. Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна підприємств державного та земельного фонду. Приватизаційні папери поділяються, відповідно до вказаного визначення, на приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Приватизаційні папери, що їх випускають як компенсацію на внески в Ощадбанк та страхові внески, називаються компенсаційними сертифікатами (табл. 2.1):

Номінальна вартість приватизаційних цінних паперів. Приватизаційний майновий сертифікат (ПМС) — 10,6 грн. Він дорівнює цій сумі тоді, коли ми купуємо акції державних підприємств із непроіндексованим статутним фондом. У разі, коли купуємо акції підприємства, майно якого проіндексовано ПМС, його вартість прирівнюється до 500 грн.

Земельна бона в ціні не визначена.

Компенсаційні сертифікати випущені номіналом 10 і 20 грн., а житловий чек свого часу був оцінений у розмірі 4,2 грн. Згодом житловий чек набув права конвертації і був прирівняний до майнового сертифіката для участі в аукціонах, які давали можливість обмінювати компенсаційні сертифікати на акції приватизованих підприємств.

Приватизаційні цінні папери можуть бути у готівковій або безготівковій формі. Нині у безготівковій формі існують житлові чеки. ПМС почали свій обіг у безготівковому вигляді, але з січня 1995 р. вони існують у готівковій формі. Прийняті відповідні урядові рішення про випуск готівкових житлових чеків.

Емітентом приватизаційних цінних паперів виступає НБУ. Для випуску приватизаційних паперів випускають бланки спеціального виду із встановленим набором реквізитів:

1. Запис про приналежність папера до України.

2. Назва органу, що випускає папір.

3. Назва приватизаційного папера, серії та порядкового номера.

4. Дати випуску та строку використання.

5. Номінальне значення приватизаційного папера у вартісному виразі (допускається його вираження у натуральному виразі або в грошових одиницях).

6. Прізвище, ім'я, по батькові власника на іменні папери.

7. Відомості про документ, що посвідчує особу власника.

8. Підпис керівника емітента або особи, що видала папір.

Крім того, у приватизаційних паперах подають інформацію про умови та порядок їх використання, а також права власників.

Приватизаційні цінні папери можуть бути використані для обміну на документи, що посвідчують право власності на придбані об'єкти приватизації, тобто їх можна обміняти на акції (у разі створення АТ), паї (у разі створення товариства з обмеженою відповідальністю).

Приватизаційні цінні папери можна обміняти на інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Подальшим способом використання приватизаційних цінних паперів є їх передання у довірче управління на основі договору доручення.

Обмін або відчуження приватизаційних цінних паперів іншим способом є недійсні. Приватизаційні цінні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків як інструмент обігу.

Права на одержання приватизаційних паперів мають громадяни України, які проживають на території України, або тимчасово перебувають за її межами у службових справах у період, що визначає державна програма приватизації. Кожен громадянин має право на одержання приватизаційного папера однакової вартості для приватизації майна державних підприємств (ПМС), державного житлового фонду та частки земельного фонду.

Конвертованість приватизаційних паперів забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахування номінального значення одного виду при його конвертуванні в інший.

39. Об’єкти:

1. До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

· підприємства як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України;

· об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

· акції, що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань;

· земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна підприємств державного та земельного фонду. Приватизаційні папери поділяються, відповідно до вказаного визначення, на приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони.

Приватизаційні цінні папери можуть бути у готівковій або безготівковій формі. Нині у безготівковій формі існують житлові чеки. ПМС почали свій обіг у безготівковому вигляді, але з січня 1995 р. вони існують у готівковій формі. Прийняті відповідні урядові рішення про випуск готівкових житлових чеків.

Емітентом приватизаційних цінних паперів виступає НБУ. Для випуску приватизаційних паперів випускають бланки спеціального виду із встановленим набором реквізитів:

1. Запис про приналежність папера до України.

2. Назва органу, що випускає папір.

3. Назва приватизаційного папера, серії та порядкового номера.

4. Дати випуску та строку використання.

5. Номінальне значення приватизаційного папера у вартісному виразі (допускається його вираження у натуральному виразі або в грошових одиницях).

6. Прізвище, ім'я, по батькові власника на іменні папери.

7. Відомості про документ, що посвідчує особу власника.

8. Підпис керівника емітента або особи, що видала папір.

Крім того, у приватизаційних паперах подають інформацію про умови та порядок їх використання, а також права власників.

Приватизаційні цінні папери можуть бути використані для обміну на документи, що посвідчують право власності на придбані об'єкти приватизації, тобто їх можна обміняти на акції (у разі створення АТ), паї (у разі створення товариства з обмеженою відповідальністю).

Приватизаційні цінні папери можна обміняти на інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Подальшим способом використання приватизаційних цінних паперів є їх передання у довірче управління на основі договору доручення.

Обмін або відчуження приватизаційних цінних паперів іншим способом є недійсні. Приватизаційні цінні папери не можуть бути використані для здійснення розрахунків як інструмент обігу.

Права на одержання приватизаційних паперів мають громадяни України, які проживають на території України, або тимчасово перебувають за її межами у службових справах у період, що визначає державна програма приватизації. Кожен громадянин має право на одержання приватизаційного папера однакової вартості для приватизації майна державних підприємств (ПМС), державного житлового фонду та частки земельного фонду.

Конвертованість приватизаційних паперів забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахування номінального значення одного виду при його конвертуванні в інший.

Суб’єкти:

Коло суб'єктів приватизації визначає ст. 6 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Систему державних органів приватизації визначено в законодавчому порядку.

Державну політику у сфері приватизації здійснюють Фонд-державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим мають діяти на основі Закону України "Про Фонд державного майна України" та інших законів України з питань приватизації. Проте на сьогодні такий закон не прийнято, а тому правовий статус Фонду державного майна України визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами та доповненнями).

У ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначено, що Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Конституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відповідно до ст. 13 чинної Конституції Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'язку з цим Конституційний Суд України визнав неконституційним положення абзацу 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

- змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

- здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

- виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно із законодавством;

- продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

- створюють комісії з приватизації;

- затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

- розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

- укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;

- укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

- здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

- виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

- беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

- здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

- контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені Законом України "Про приватизацію державного майна", іншими законами України з питань приватизації.

Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покупцями. Це:

- громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

- юридичні особи, зареєстровані на території України;

- юридичні особи інших держав.

Стаття 6 Закону України "Про приватизацію державного майна" відносить до суб'єктів приватизації представників і посередників. Тут йдеться про різних щодо юридичної природи та організаційно-правових форм суб'єктів права, які входять до інфраструктури приватизації. Інфраструктура - це насамперед спеціалізовані організації, що обслуговують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватизації. Організації інфраструктури обслуговують також ринок приватизаційних паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Цю діяльність організації інфраструктури здійснюють на договірних засадах. Це означає, що звернення покупців до послуг посередницьких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.

40. Приватизаційний процес складається з декількох етапів, а саме:

1 етап — опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

2 етап — прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи виходячи з завдань Державної програми приватизації; ініціатива щодо приватизації об'єкта може виходити від державних органів приватизації, а також осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації;

3 етап — опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

4 етап — створення комісії з приватизації, склад якої затверджується державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію.

5 етап — проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

6 етап — затвердження державним органом приватизації розробленого створеною ним комісією плану приватизації (плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації) або альтернативного плану, якщо такий розроблявся трудовим колективом підприємства, що приватизується, чи іншими покупцями;

7 етап — реалізація затвердженого плану приватизації чи плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації чи корпоратизації, тобто укладання угод приватизації (купівлі-продажу державного майна);

8 етап — здійснення державним органом приватизації контролю за виконанням угод приватизації.

Стаття 15. Способи приватизації:

1. Приватизація державного майна здійснюється шляхом:

- продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

- продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону;

- викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

2. Створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об'єктів малої приватизації) не допускається.

3. Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

4. Приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

5. У разі прийняття після закінчення строку дії концесійного договору рішення про приватизацію майна об'єкта, що надавався у концесію, у колишнього концесіонера виникає право на викуп цього майна згідно з визначеними умовами приватизації, якщо ним у зв'язку з виконанням умов концесійного договору створено (побудовано) це майно або здійснено його поліпшення вартістю не менш як 25 відсотків вартості майна на момент приватизації.

41. Стаття 27. Оформлення угод приватизації

1. При приватизації майна державного підприємства як єдиного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

2. До договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

3. Власники приватизованих об'єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради. Місцева рада зобов'язана у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об'єкта переоформити договір оренди на користування землею.

4. Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Право власності на приватизований об'єкт та земельну ділянку переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації та земельної ділянки.

5. На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

6. Договір купівлі-продажу не укладається при продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації, крім продажу їх пакетом згідно з планом приватизації.

7. Угоди щодо операцій з акціями, придбаними в процесі приватизації, можуть укладатися після внесення відомостей про їх покупця та інших відомостей, визначених законодавством, до реєстру власників іменних цінних паперів.

8. Забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону, викупу.

9. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

42. Пошук інвестиційних джерел за кордоном поки що не дає бажаних результатів. Тому необхідно водночас шукати й інші джерела. Розв'язанню проблеми нестачі фінансових ресурсів може сприяти порівняно нова форма економічних відносин – лізинг.

Лізинг – це вид оренди, якому притаманні елементи позичкових операцій, що надає йому схожість з кредитом. Він охоплює компоненти і внутрішньої, і зовнішньої діяльності. Лізинг – це термін англійського походження, що означає "брати і здавати майно в оренду".

Згідно із Законом України "Про лізинг", лізинг - це господарська операція, відповідно до якої суб'єкт підприємницької діяльності передає матеріальні цінності іншому суб'єктові підприємницької діяльності в користування за плату. Лізинг розглядають як операцію з розміщення рухомого і нерухомого майна, що спеціально закуповується лізинговою компанією, стає її власністю, але здається в оренду.

Лізинг – особливий вид інвестиційної діяльності. Згідно з ним, лізингодавець дає лізингоотримачеві засоби на певний термін і за певну плату, при цьому право власності залишається у лізингодавця на термін дії договору.

Лізинг – це також вид оренди різних машин, техніки, обладнання, транспортних засобів, комп'ютерів, виробничих приміщень тощо, зазвичай з подальшим переданням їх у власність лізингоодержувачу.

Переваги лізингу:

- можливе використання нової дорогої техніки і високих технологій без значних одноразових затрат;

- стовідсоткове кредитування, що не вимагає негайної сплати;

- можна випробувати машини, а потім їх викупити;

- запобігає моральному старінню техніки;

- лізингові платежі повністю відносять на собівартість продукції;

- майно не зараховують на баланс підприємства і немає потреби сплачувати податок на майно;

- лізинг доступний малим і середнім підприємствам;

- можна (в перспективі) придбати обладнання за залишковою вартістю, за бажанням.

По суті, лізинг – пільгова галузь інвестиційної діяльності. Основою лізингової угоди є операція лізингодавця, що купив майно за повну вартість і внаслідок періодичних внесків відшкодовує цю вартість. Отже, лізинг варто розглядати як передання майна у тимчасове користування в умовах строковості, повернення платності та цільового характеру використання. Це товарний кредит в основні фонди.

Лізингодавець (лізингова компанія) – фізична або юридична особа, що придбала засоби у власність і передає їх у тимчасове володіння та використання лізингоодержувачеві за певну платню і на договірних умовах. Лізингодавець є фінансуючою організацією, яка придбала у продавця лізингове майно на умовах, що воно буде передане в лізинг лізингоодержувачу.

43. Лізинг є специфічним різновидом найму (оренди), що в деяких випадках може поєднувати в собі ознаки купівлі-продажу (поставки). Підтвердженням цього є положення ч. 2 ст. 806 ЦК України, відповідно до яких до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законодавством.

Використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність. З огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів.

Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових відносин є ГК України (ст. 292), ЦК України (§ 6 гл. 58), а також Закон України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (в редакції Закону від 11 грудня 2003 р.). Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються вимоги Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та відповідних підзаконних нормативних актів. Серед підзаконних актів, що регулюють відносини лізингу, доцільно відзначити Порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1904, Порядок використання коштів державного бюджету, які виділяються на надання кредитів для здійснення операцій з фінансового лізингу авіаційної техніки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 469, а серед відомчих - наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 р. № 59 "Про затвердження нормативних актів щодо порядку фінансування інноваційних проектів", яким, зокрема, було затверджено Примірний договір фінансового лізингу та Примірний інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу. Митне оформлення об'єктів лізингу (оренди), що переміщуються через митний кордон України, здійснюється відповідно до Порядку, затв. наказом Державної митної служби України від 16 лютого 2000 р. № 83. Крім того, лізингові відносини, що складаються під час морських перевезень, регулюються спеціальним нормативним актом – Кодексом торговельного мореплавства України (глава 2 розділу VI).

44. Спільне інвестування – діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Залежно від порядку здійснення діяльності інститути спільного інвестування можуть бути: відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Проспект емісії ІСІ інтервального типу повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалу (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу).

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

Дивіденди по цінних паперах ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

В залежності від строку діяльності інститути спільного інвестування можуть бути строковим або безстроковим.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у регламенті ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.

Подовження терміну діяльності строкового ІСІ дозволяється лише у разі зменшення вартості чистих активів ІСІ на 20% та більше протягом останніх 12 місяців його діяльності.

У такому разі ІСІ зобов'язаний здійснити викуп власних цінних паперів у акціонерів (учасників), які голосували проти прийняття такого рішення, а також у тих, які не брали участі в голосуванні по такому рішенню, та вимагають від ІСІ викупу його цінних паперів. Порядок обов'язкового викупу цінних паперів ІСІ встановлюється ДКЦП та ФР.

Подовження терміну діяльності строкового ІСІ здійснюється у порядку, встановленому ДКЦП та ФР. Повторне подовження терміну діяльності строкового ІСІ заборонено. Також забороняється змінювати вид та тип ІСІ.

Інститути спільного інвестування закритого типу можуть бути лише строковими.

Також інститути спільного інвестування можуть бути диверсифікованого і не диверсифікованого виду.

Диверсифікований ІСІ вважається таким, якщо він одночасно відповідає наступним вимогам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не повинна перевищувати 10% загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

- сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не повинна перевищувати 40% вартості чистих активів ІСІ;

- не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ повинні становити грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Диверсифікованим ІСІ забороняється:

- тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних (депозитних) сертифікатах та банківських металах більше ніж 50% загальної вартості їх активів, при цьому не більш як 10% загальної вартості активів ІСІ в зобов'язаннях одного банку;

- придбати або додатково інвестувати в цінні папери та зобов'язання однієї юридичної особи більше ніж 5% загальної вартості активів ІСІ;

- придбати або додатково інвестувати у державні цінні папери, цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 50% загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10% загальної вартості активів ІСІ у цінні папери одного випуску;

- придбати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 40% загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати понад 10% загальної вартості активів ІСІ у цінні папери органів місцевого самоврядування одного випуску;

- придбати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20% загальної вартості активів ІСІ;

- придбати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20% загальної вартості активів ІСІ;

- придбати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5% активів ІСІ;

- придбати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10% загальної вартості активів ІСІ;

- придбати або додатково інвестувати в об'єкти нерухомості більше ніж 10% загальної вартості активів ІСІ;

- придбати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача.

Активи диверсифікованого ІСІ повинні складаються з цінних паперів, грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, дорогоцінних (банківських) металів та інших активів, дозволених законодавством. Перелік видів цінних паперів, які можуть становити активи диверсифікованого ІСІ, встановлюється нормативно-правовими актами ДКЦП та ФР. Вартість цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі та які не отримали рейтингову оцінку відповідно до закону, не може становити більш ніж 20% загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ.

Не диверсифікованим ІСІ визначається такий, що немає усіх наведених ознак характерних для диверсифікованого. Тобто, це фонди без жорстких вимог щодо розосередження своїх активів серед різних об'єктів інвестиційної діяльності.

При чому, вартість цінних паперів, які не допущені до торгів на фондовій біржі, та нерухомості не може становити більш як 50% загальної вартості активів не диверсифікованого ІСІ. Зазначене обмеження не застосовується до венчурних фондів – не диверсифікованих інститутів спільного інвестування закритого типу, які здійснюють виключно приватне розміщення цінних паперів ІСІ.

45. Спільна інвестиційна діяльність із залученням іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах. Однією з найбільш розповсюджених є створення підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Такі підприємства створюються і діють у формах, передбачених законодавством України.

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито.

46. Інститут спільного інвестування (далі – ІСІ) – корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд;

Стаття 4. Класифікація інститутів спільного інвестування

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального, закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу). Проспект емісії ІСІ інтервального типу повинен передбачати порядок визначення дати початку та закінчення інтервалу, періодичність інтервалу (не рідше одного разу на рік та не частіше одного разу в квартал), тривалість інтервалу (не менше десяти робочих днів протягом року та не менше одного робочого дня протягом кожного інтервалу).

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його припинення.

ІСІ може бути строковим або безстроковим.

Строковий IСI створюється на встановлений у регламенті IСI певний строк, після закінчення якого зазначений IСI припиняється, якщо відповідно до вимог частин сьомої – дев’ятої цієї статті не прийнято рішення про подовження строку діяльності такого IСI.

Забороняється змінювати вид та тип ІСІ.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.

ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ може бути диверсифікованого і не диверсифікованого виду.

ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

· кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску;

· сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

· не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Корпоративний інвестиційний фонд – це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.

Стаття 22. Поняття пайового інвестиційного фонду

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Стаття 23. Порядок створення пайового інвестиційного фонду та провадження діяльності з управління пайовим інвестиційним фондом. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з

управління активами повинна здійснити дії у такій послідовності:

· розробити та затвердити регламент пайового інвестиційного фонду;

· подати до Комісії документи, необхідні для реєстрації регламенту інвестиційного фонду та внесення фонду до реєстру ІСІ;

· укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою),зберігачем, реєстратором чи депозитарієм, оцінювачем майна;

· розробити та затвердити проспект емісії інвестиційних сертифікатів фонду;

· подати до Комісії документи, необхідні для реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів фонду;

· організувати публічне (відкрите) або приватне (закрите) розміщення інвестиційних сертифікатів фонду.

· 47. Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію.

· Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

· Прийнято рішення про проведення пенсійної реформи шляхом поступового запровадження трирівневої пенсійної системи:

· Рівень 1 — солідарна система

· Рівень 2 — загальнообов'язкова накопичувальна система

· Рівень 3 — добровільна недержавна система пенсійних заощаджень

· Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

· підвищити рівень життя пенсіонерів;

· встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

· забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

· заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

· створити ефективнішу та дієвішу систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

· Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого чутливіша солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Таке розподілення ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

· 48. Довірче товариство – товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

· Довірче товариство має розрахунковий рахунок, який відкривається комерційним банком, що обслуговує здійснення довірчих операцій і забезпечує відповідальне зберігання власних коштів довірчого товариства та майна довірителів.

· Довірчі операції - послуги, які довірче товариство надає довірителям майна.

· Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що формуються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду. До них належать:

· – довіритель (принципал) – фізична або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому або менеджеру) для його використання на певних умовах;

· – довірена особа – фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя;

· Дії довірених осіб мають бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору.

· Довірені особи особисто виконують свої обов'язки перед довірителями майна. Установчим договором може бути передбачена передача повноважень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за довіреністю на строк, що не перевищує одного року.

· – бенефіціар – третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.

· Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода, основний зміст якої стосується як обов'язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та привілеїв довірителя.

· У сучасних умовах довірчі товариства за загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

· Правила створення, діяльності, а також права та обов'язки учасників і засновників довірчого товариства визначаються Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, встановлених цим Декретом.

· Якщо учасником довірчого товариства виступає юридична особа, то довірчі операції від її імені здійснює представник, уповноважений цією юридичною особою.

· Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності.

· Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

· для громадян – збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів;

· для юридичних осіб – розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства.

· Довірчі товариства отримують за умовами укладеного договору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.

· Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою.

· Облік результатів діяльності довірчого товариства щодо ведення довірчих операцій здійснюється на спеціальних довірчих рахунках.

· Всі операції, що провадяться за рахунок коштів, переданих довірителям майна, виконуються після підписання платіжних документів всіма довіреними особами довірчого товариства і ведуться окремо.

· Облік і контроль за діяльністю довірчого товариства щодо розміщення приватизаційних паперів здійснюється в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України.

· 49. Під давальницькою сировиною розуміють сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним в результаті проведення різних, у тому числі товарообмінних операцій.

· В практиці міжнародної зовнішньоекономічної діяльності широко здійснюють операції із давальницькою сировиною. Операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах – операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом, її вартість становить не менш як 20 % загальної вартості готової продукції, при цьому обов'язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати по доставці цієї сировини до виконавця. Право власності на давальницьку сировину і виготовлену з неї готову продукцію належить замовнику. Операції з давальницькою сировиною здійснюють тоді, коли в одній країні є потужності для видобування та виробництва сировини, а в іншій - потужності для її переробки. Переробне підприємство однієї країни зобов'язується переробити давальницьку сировину своїми засобами і поставити її постачальнику готову продукцію. В Україні операції з давальницькою сировиною регламентуються Законом України „Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (2001 p.). Операції із давальницькою сировиною розглядають як один із видів виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок.

· Операції з давальницькою сировиною здійснюються на підставі договору (контракту) про операції з давальницькою сировиною. Сторонами такого договору (контракту) є замовник — суб'єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину для вироблення готової продукції, та виконавець - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює переробку давальницької сировини.

· Договір (контракт) про операцію з давальницькою сировиною може містити декілька додатків, серед яких:

· • додаток, який містить технологічну схему переробки давальницької сировини, що розкриває: основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;

· • кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних витрат сировини;

· • витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки;

· • додаток, в якому відображена детальна характеристика або значна номенклатура сировини, товарів (робіт, послуг).

· Давальницька сировина, що не обкладається вивізним (експортним) митом, податками та зборами, вивозиться з митної території України на підставі подання українським замовником митному органові письмового зобов'язання щодо повернення в Україну готової продукції, виробленої з цієї сировини (або повернення в Україну коштів від реалізації готової продукції за межами України, крім тієї готової продукції, що виготовлена з давальницької сировини та має заборону на експорт), не пізніше ніж через 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.

· Якщо давальницька сировина, що вивозиться за межі митної території України українським замовником, підлягає обкладенню вивізним (експортним) митом, податками та зборами, їх сплата (крім митних зборів) провадиться українським замовником шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на період здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більш як на 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.

· У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки. Розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини чи готової продукції. За порушення українським виконавцем (замовником) строків здійснення операцій з давальницькою сировиною, стягується пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3% суми неодержаної виручки (вартості неповерненої готової продукції) в іноземній валюті, перерахованої у національну валюту України за офіційним валютним курсом Національного банку України, що діє на день нарахування пені, або у гривнях у разі здійснення розрахунків у національній валюті України. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми заборгованості.

· Держава здійснює контрольні заходи щодо ввезення та вивезення давальницької сировини з України, передбачені відповідні обмеження. Строк здійснення операції з давальницькою сировиною не повинен перевищувати 90 (180 - для США, Австралії*) календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації; існують обмеження щодо вивезення за межі митної території України давальницької сировини для виготовлення підакцизних товарів, лому або відходів чорних і кольорових металів як давальницької сировини (крім випадків виробництва готової продукції для електротехнічної галузі, яка не виробляється в Україні). Обов'язковим має бути застосування індикативних цін та наявність технологічної карти переробки давальницької сировини, що пов'язано з необхідністю визначення повного технологічного процесу переробки сировини з наступним визначенням вартості одиниці готової продукції і проведенням калькуляції витрат виконавця і замовника для здійснення взаєморозрахунків. Оплата послуг переробних фірм може відбуватися додатковими поставками визначеної давальницької сировини, готовою продукцією, або коштами.

50. Інвестиційні відносини зазнають нормативно-правового регулювання за допомогою:

- актів законодавства;

- правових документів локального характеру – установчих, внутрішніх;

- договорів інвестиційного характеру.

Хоча всі правові джерела виконують важливу роль у регулюванні інвестиційних відносин, однак провідне місце серед них посідає інвестиційне законодавство. Інвестиційне законодавство – це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою господарського законодавства (як комплексної галузі права).

Риси інвестиційного законодавства:

- розгалуженість і велика кількість нормативних актів, причини цього: об'єктивні – складність відносин у сфері інвестування, динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб'єктивні – недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення;

- наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих, регіональних і локальних;

- відсутність інвестиційного кодексу; роль кодифікованого нормативного акта відіграє досить-таки лаконічний, прийнятий на початку запровадження ринкових відносин, Закон України від 18.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність", що є стрижнем інвестиційного законодавства; Господарський кодекс України – за відсутності в ньому загальних положень щодо інвестування – також виконує роль кодифікаційного акта в системі інвестиційного законодавства – щодо окремих форм інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери господарської діяльності.

Як підгалузь господарського права, інвестиційне право базується на господарському законодавстві, система якого вивчалася в курсі господарського права.

Спеціальне інвестиційне законодавство – це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки. Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до її суб'єктів (в т. ч. їх права та обов'язки), правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу, та однаковою мірою стосуються всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини. Друга (спеціальна або особлива) частина включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об'єктів, за участю певних суб'єктів.

 


<== предыдущая | следующая ==>
Последствие | Основні характеристики правової держави

Date: 2015-07-22; view: 504; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию