Архітектура й образотворче мистецтво другої половини хvііі ст

У другій половині ХVІІІ ст. поглиблюються соціальні розмежування, ко-

зацька старшина зростається з поміщиками, урівнюється в правах з російським дворянством, остаточно

ліквідується автономія України. Феодальні відносини входять у різку су-

перечність із характером продуктивних сил. Вибухають селянські по-

встання, які розхитували феодально-кріпосницький лад і прискорюва-

ли його знищення. Почалася зміна кріпосної системи на капіталістич-

ну. На цьому етапі один період українського мистецтва переходить в

інший, якщо перший оспівував феодальний лад, то в новому йде фор-

мування мистецького процесу під впливом європейських течій, насам-

перед це торкнулося архітектури і пластичних мистецтв.

Першою ластівкою стало зведення дзвіниці Києво-Печерської лав-

ри, яку спроектував Ф. Васильєв, а побудував І. Шедель. Характер-

ною її особливістю є те, що в основу архітектурної композиції покладе-

но систему ордерів, що дало можливість створити певний архітектур-

ний образ, декор її має підпорядкований характер.

Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив

на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши тра-

диційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кра-

щими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опо-

середкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність само-

бутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою

естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із

середовищем, — проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором

і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських

архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди — церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який він

споруджував разом з О. Квасовим, та ін.

Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший

шлях мистецького розвитку. Дерев’яна архітектура розвивалася тради-

ційно, зберігаючи національну самобутність. Кам’яне монументальне

будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвро-

пейської архітектури. Найяскравішим представником цього напрямку

був львівський архітектор Б. Меретин. Він звів собор Святого Юра у

Львові (1748–1762), де зробив спробу об’єднати західноєвропейський

тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним

триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стало

зведення ратуші в Бучачі (1751), він узяв за основу корінфський ордер,

додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) та

біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але

не має нічого спільного з українською архітектурою.

На противагу скромному зовнішньому декору різко збагачується оз-

доблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські моти-

ви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться фло-

ра місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконостаси

золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який

підсилює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок — іконоста-

си Троїцької церкви в Межиріччі (1750–1760), церков Успенської та

Юр’євської в Батятичах (1760–1770), Різдва Богородиці в Козельці

(1763) та Калнишевського в Ромнах (1764). Усі вони дуже близькі за

стильовими ознаками.

Наприкінці ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. у живопис також прихо-

дять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість

фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування зміню-

ються на живописно-декоративні, змінюється тематика, до суто теологі-

чної входять світські мотиви, відбувається “перевдягання” біблійних ге-

роїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення.

В образах святих простежується введення українського народного

етнічного типу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця

XVII — початку ХVІIІ ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. Їхні

кращі твори — це розписи Богородчанського іконостасу та церков у Во-

линцях і Скваряві. В іконний живопис входить зображення конкретних

історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп’яття з

портретом Л. Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому

підкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети

Г. Забели, І. Забели та ін. Великої популярності серед різних соціаль-

них верств набуває народна картина “Козак Мамай”.

З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підго-

товці майстрів-живописців. Школа для їх підготовки створюється при

Києво-Печерській лаврі. Тут розроблюється система підготовки худож-

ників-іконописців. Перший етап — копіювання зразків європейського

естампа (кужбушків — від нім. Kunstbuch — книга для мистецтва), які

у великій кількості привозилися з-за кордону. Другий етап — малюван-

ня з натури. Велика кількість альбомів, що збереглися від лаврської май-

стерні, підтверджує це. У церковні розписи вводиться пейзаж.

В іконах окрім активного використання кольору з’являється рух; до

цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спро-

ба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яс-

краво видно в розписах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-

іконах гетьмана Д. Апостола та його дружини Уляни. Поза всяким

сумнівом це світські портрети, їх можна без перебільшення віднести до

шедеврів українського живопису.

У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучас-

ника. Це помітно в зображеннях запорізької старшини. Найхарактер-

ніший приклад цього типу — портрет Г. Гамалії, значкового товариша

Війська Запорозького. Він зображений в імпозантній позі, у розкішно

орнаментованому жупані з обов’язковим козацьким атрибутом — шаб-

лею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.

Наприкінці ХVІІІ ст. у живописі чітко розмежувалися два напрям-

ки; один — суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових роз-

писів, другий — світський живопис, де перевага надається реалістич-

ному відображенню портретованої людини, проникненню в її внутрішній

світ. Яскраві приклади — портрети І. Гудими та Д. Долгорукова; вони

різні, але їх об’єднує одне — художники намагалися (і досягли цього)

передати особистість портретованого, показати багатство його внутріш-

нього духовного світу, створити привабливий образ мислячої особистості.

Таким чином, у ХVІІІ ст. було закладено підвалини сприйняття

нових течій, налагоджено мистецькі зв’язки з європейськими школами,

кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно,

збагатило і поглибило художнє життя України.