Освіта в Україні у хvііі ст

У другій половині ХVІІІ ст. культурний процес і культурний розвиток українського народу значно активізувалися, власне

ХVІІІ ст. стало періодом великого культурного піднесення, у суспільстві

відбулося соціальне розмежування і почався природний процес форму-

вання культурних блоків — феодального класу і народних мас.

В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією

рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навча-

ються діти старшини, козаків і селян. Так, на Слобожанщині була

131 трирічна церковнопарафіяльна школа.

Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії

(з 1701 р. — Академія). Києво-Могилянська академія була першим і

найкращим за значенням вищим навчальним закладом України. В її

стінах здобували освіту українські діти і діти слов’янських народів.

Студенти Академії продовжували навчання, що було нормою, у про-

відних європейських навчальних закладах. З неї вийшло чимало тала-

новитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і

митців: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Березовський, Д. Борт-

нянський, І. Григорович-Барський, Н. Згурський, О. Шумлянський

та ін. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці ХVІІІ ст. на-

лічувала близько 10 тисяч томів з різних галузей знань на всіх євро-

пейських мовах, якими вільно володіли студенти.

Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних

родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних на-

вчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та

інших країн Європи й Азії.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з

найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п’єс, режисерами

й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важ-

ливу роль у зародженні українського театру. Обов’язковою дисциплі-

ною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хо-

рового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали

великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популяр-

ності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів Ук-

раїни. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Хар-

кові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяль-

ності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько

500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, арти-

лерійська справа, іноземні мови.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвит-

ку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про

відкриття в Україні вищих навчальних закладів — університетів. Про-

те ці клопотання ігнорувалися.

На Правобережній Україні та в західнослов’янських землях розвит-

ку освіти і науки заважало іноземне панування. Польські реакційні кола

всіляко перешкоджали українському спрямуванню Львівського універ-

ситету, єдиного вищого навчального закладу в Галичині, але активно

підтримувались єзуїтські колегії та уніатські школи у Львові, Луцьку,

Вінниці, Барі та інших містах, які мали яскраво виражений польсько-

католицький характер.

На Буковині стан був ще гірший. За турецького панування тут не було

майже жодної школи, а з приходом австрійців відкрито лише кілька, але

викладання велося переважно румунською та німецькою мовами. У За-

карпатті при активній політиці мадяризації працювала невелика кількість

церковно-уніатських шкіл, де викладання велося мовою “руською”.

І тільки наприкінці ХVІІІ ст. у Мукачевому було відкрито семінарію.

У районах центральної України науковими осередками стали Київ,

Харків, пізніше Одеса. Незважаючи на 30-річні репресії після мазе-

пинського виступу, Академія продовжувала свої наукові традиції. По-

чинаючи з 1844 р. вона активно працює; багато сил та енергії до цього

доклали Д. Апостол і митрополит Р. Заборовський. Чергове своє підне-

сення Академія пережила в період гетьманування К. Розумовського.

Тут працювали професори Г. Кониський, Ю. Щербацький, М. Мак-

симович, Д. Ніщинський, С. Ляскоронський. За словами О. Оглоб-

ліна, вони зробили б честь кожному західноєвропейському університе-

тові. Загалом за 150 років існування Академії в ній навчалося близько

25 тисяч українців, з її стін вийшла більша частина свідомої української

інтелігенції, яка у ХVІІІ ст. займала всі урядові місця, підготувала на-

ціональне відродження ХІХ ст.

Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого

філософа і просвітника Ф. Прокоповича. Він одним із перших приніс в

українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світо-

глядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Ака-

демії філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, новітні

астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із схо-

ластикою у читанні курсів, а після переїзду до Росії стає проповідни-

ком та ідеологом абсолютизму, одним із засновників Всеросійської

Академії наук. Його послідовником став відомий вчений, філософ

Г. Сковорода. Він декларував у своїх філософських концепціях просвіт-

ницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціаль-

ного походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте

життя і свободу. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні

нової людини через самопізнання, через працю. Він був пропагандис-

том матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а

віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шля-

хи. Г. Сковороді були притаманні ідеалістичні концепції, які знайшли

вираження у спробі дуалістичної позиції бачення людини, що поєднує

тілесне, тобто матеріальне, і внутрішнє, божественне.

Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив

у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в на-

роді, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські

пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він пер-

ший у літературному процесі почав користуватися живою українською

мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непе-

ресічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної

думки, формування свідомості українського народу.

Історичні твори, які виходять у першій половині ХVІІІ ст., генетич-

но пов’язують період Гетьманщини з княжою добою, щоправда, тут

більше романтичних домислів і міфології. Найвизначнішими з них є

“Краткое описание Малороссии” (1730), твори Г. Покаса “Описание

о Малой России” (1751), П. Симоновського “Краткое описание о ко-

зацком малороссийском народе” (1765), С. Лукомського “Собрание

историческое” (1770). Найбільша цінність усіх цих творів у тому, що

їхні автори доводять: український народ — це єдина спільність, яка має

глибокі історичні корені.

Відсутність воєнних конфліктів, високий соціальний статус дали

можливість українській старшині, а особливо її дітям, уже у ХVІІІ ст.

здобути високу і блискучу освіту в українських, російських та євро-

пейських навчальних закладах. Багато з них почали вести свої хро-

ніки, щоденники, які стали цікавими документами епохи. На особли-

ву увагу заслуговують “Дневник Петра Апостола” (1725–1727),

“Дневник” (1735–1740) генерального підскарбія Я. Марковича. На-

укову і пізнавальну цінність має “Дневник” генерального хорунжого

М. Ханенка, сучасника гетьманів І. Скоропадського, П. Полуботка

та Д. Апостола.

У ХVІІІ ст. між українською старшиною та російською адміністра-

цією через недосконалість законодавчої бази виникла конфліктна ситу-

ація. Вона потребувала розробки перехідної системи, роботу над якою

очолив гетьман І. Скоропадський. Він скликає комісію з українських

правознавців, щоб зробити переклад, впорядкувати та пристосувати до

місцевих особливостей Литовський Статут — “Саксон” і “Порядок”.

Незважаючи на активну і плідну діяльність комісії, роботу не було за-

вершено. Комісії в 1734 р. було дано розпорядження зробити переклад

“Прав, по которым судится малороссийский народ”. Комісія повинна була

внести поправки, скоротити чинні закони та скласти “Кодекс” — про-

ект зводу нових законів для України. Працю було завершено в 1743 р.

Проте “Кодекс” затримав генерал-губернатор Д. Бібіков, потім се-

нат і лише в 1756 р. його одержав гетьман К. Розумовський. Він скли-

кав комісію з представників генеральної та полкової старшини. Однак

у 1759 р. “Кодекс” знову не було затверджено. Гетьман у 1763 р. скли-

кав на раду старшину із 150 найвидатніших представників козацтва, але

й цього разу перевагу було надано Литовському Статуту, “Кодекс” так

і не було затверджено.

До комісії, що працювала над Статутом, входило 49 чоловік. Це були

найкращі правознавці України того часу: В. Стефанович, М. Ханенко,

Ф. Чуйкович, Н. Нечай, Л. Філевич та ін.

Цей документ засвідчив наявність в Україні висококваліфікованого

правознавчого кадрового потенціалу і, власне кажучи, української пра-

вознавчої школи.