Внесок Києво Могилянської академії у розвиток освіти України

Наприкінці ХVІІ — у першій половині ХVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. За Берестейською унією на зразок Львівської братської засновано Стрятинську, Луцьку, Кам’янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділяється вивченню грецької мови, тому ці школи називали “грецькими”. Гетьман П. Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок були письменними.

У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього

життя. Гальшка Гулевичівна, “палаючи побожною ревністю до віри

грецької”, подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі

під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських.

Навчальний процес у школі відбувався на 4 відділеннях: граматики,

риторики, філософії, мов грецької, латинської, слов’янської, польської

та української (руської). Зразком були програми провідних європейсь-

ких університетів. З-поміж перших ректорів — Йов Борецький, Ме-

летій Смотрицький, Касіян Сакович.

П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській лаврі. Це

викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній кон-

куренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що

спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р.

вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати

латинські школи, але успіху не мали.

Привілей Владислава ІV від 1635 р. дозволяв вивчати у школах

України польську мову, але при цьому заборонялося викладати бого-

словські дисципліни. П. Могилі не вдалося реалізувати свою ідею —

зробити Київську колегію вищим навчальним закладом з повним кур-

сом навчання. Обмеження були суто прагматичні: щоб українські діти

здобували освіту в польських католицьких академіях і відповідно пока-

толичувалися.

Києво-Могилянською колегією, а з 1701 р. — Академією, завжди

опікувалися визначні політичні й громадські діячі України: І. Мазепа, якого

В. Ясинський називав “промислінником і благодітелем”, а Ф. Про-

копович — “ктитором преславної Академії Могило-Мазепіянської”, спо-

рудив для неї новий будинок, Братський собор і постійно піклувався про

неї. За ці добрі справи І. Мазепи Академія пережила репресії Пет-

ра І, її лихоманило майже 30 років. Дещо поліпшив стан Д. Апостол.

Останні її злет і піднесення були за гетьманування К. Розумовського;

тут працювали Г. Кониський, С. Ляскоронський, Ю. Щербацький,

Д. Ніщинський, М. Максимович — сузір’я імен, що склали б честь

будь-якому університетові Європи.

Києво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культу-

ри. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту,

більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Ака-

демії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчаль-

ного процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для

продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взає-

мовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і

товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях,

урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів, а шкільні драматичні

вистави здобули популярність у киян.

Учні шкіл та слухачі колегії, або “бурсаки”, під час вакацій розхо-

дилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов’язувала

Академію з народом. Вони працювали вчителями, організовували ви-

стави, показували вертеп, співали колядки — одне слово, виконували

просвітницьку і культурну місію, розпочату кобзарями.

Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів

науки і культури, як Ф. Прокопович, Є. Плетенецький, Г. Сковорода,

М. Ломоносов, Г. Полетика, С. Яворський, П. Завадовський, О. Без-

бородько та багато інших, які гідно продовжували справу Академії

в Москві та Петербурзі. Першими професорами та викладачами у

Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випуск-

ники Києво-Могилянської академії, а Ф. Прокопович став засновни-

ком Всеросійської Академії наук.

Уряд царської Росії своєю “милістю” позбавив Києво-Могилянську

академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку

на духовну академію, а згодом на семінарію.