Музичне мистецтво Київської Русі

Музичне мистецтво східних слов’ян доби Київської Русі досягло високо-

го рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.

В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні

та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші

зразки збереглися в невеликій кількості.

Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них най-

значніший — билинний епос, що активно розвивався у Х–ХІ ст. У

билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за

незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-бога-

тирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля

Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянино-

вич. Історія зберегла також імена народних співців билин — Бояна,

Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у “Слові о полку Ігоревім”,

Іпатїївському літописі та ін.

Носіями народного мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані вико-

навці-імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака,

музиканта-інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасни-

ками народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували

до боярських та княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до

цих “веселих молодців”, як їх називали в ті часи.

Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням

істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів про-

ходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Оль-

га, яка під час свого перебування у Константинополі 945 р. була вра-

жена грою на різних інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме з того

часу орган поширюється на Русі.

На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі ут-

римували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків,

танцюристів. Учасниками князівських розваг, свят у княжих палатах

були співці — сказителі билин, скоморохи.

Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Го-

ловну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.

Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий

рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.

Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові — гудок,

смик; щипкові — лютня, гуслі, псалтир; духові — роги, труби, сурми,

свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні — бубни,

тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні

дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей

на віче.

Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрес-

ки Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають

на духових та струнно-щипкових інструментах.

У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце по-

сідає церковний спів.

Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним

розспівом (від давньослов’янського “знам’я” — знак). Відповідно і

східнослов’янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною,

або крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився

народнопісенними традиціями східних слов’ян. Так, в інтонуванні текстів

помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похорон-

них плачів.

Основою знаменного розспіву стали “гласи” — хорові монодії, ме-

лодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокаль-

ний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у

багатьох іноземних мандрівників.

У Київській Русі з’явилися центри навчання співу. Це, зокрема,

великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків —

співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу.

Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала

Києво-Печерська лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід

назвати деместика та піснетворця Стефана.

Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним

підгрунтям для формування професійної музичної культури українсько-

го народу.