Тема Батьківщини і природи в ліриці С. А. Есенин

Тема батьківщини - одна з головних тем у творчості С. Єсеніна. Цьогопоета прийнято пов'язувати, перш за все, з селом, з рідною для нього Рязанщіной. Але з Рязанської села Константиново поет поїхав зовсіммолодим, жив потім і в Москві, і в Петербурзі, і за кордоном, у ріднусело приїжджав час від часу як гість. Це важливо знати для розумінняпозиції С. Єсеніна. Саме розлука з рідною землею додала його віршів про неїту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи упоета є та мера відстороненості, яка дозволяє цю красу гострішепобачити, відчути. Вже в ранніх віршах С. Єсеніна звучать визнання в любові до Росії. Так, одне з найбільш відомих його творів - "Гой ти, Русь моярідна... "З самого початку Русь тут постає як щось святе, ключовоюобраз вірша - порівняння селянських хат з іконами, образами вризах, і за цим порівнянням - ціла філософія, система цінностей. Світсела - це як би храм з його гармонією землі і неба, людини і природи. Світ Русі для С. Єсеніна - це і світ убогих, бідних, гірких селянськихбудинків, край занедбаний, "село в ухабінах", де радість коротке, апечаль нескінченна: "Сумна пісня, ти - російська біль". Особливо це почуття посилюєтьсяу віршах поета після 1914 року - початку війни: село здається йомунареченою, покинута милим і чекає від нього звісток з поля бою. Для поетарідне село в Росії - це щось єдине, родина для нього, особливо вранній творчості, - це перш за все рідний край, рідне село, те, щопізніше, вже під кінець XX століття, літературні критики визначили як поняття "малої батьківщини". З властивою С. Єсеніна - лірику схильністю одушевляє всеживе, все навколишнє його, він і звертається до Росії як до близької йомулюдині: "Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,/Лише до тебе я любовь берегу". Часом вірші поета знаходять ноту щемливої смутку, в них виникає почуттянеприкаяності, ліричний герой їх - мандрівник, який залишив рідну хатину,всіма зацькований і забутий. І єдине, що залишається незмінним, щозберігає вічну цінність - це природа і Росія: "А місяць буде плисти іплисти, кидаючи весла по озерах... С. Єсенін жив у переломну епоху, насичене драматичними і навітьтрагічними подіями. На пам'яті його покоління - війна, революція, зновувійна - тепер вже громадянська. Переломний для Росії рік - 1917 - поетзустрів, як і багато художники його кола, з надіями на оновлення, нащасливий поворот в селянській частці. Поети кола С. Єсеніна того часу - Це М. Клюєв, П. ліщини, С. Кличков. Надії ці виражені в словах Н. Клюєва - близького другаі поетичного наставника С. Єсеніна: "Мужицька нині земля,/І церква ненаймит казенний ". У єсенінськи поезії в 1917 році з'являється нове відчуття Росії: "Уж змила, стерла дьоготь/оновленій Русь". Почуття і настроїпоета цього часу дуже складні і суперечливі - це і надії, іочікування світлого і нового, але це і тривога за долю рідного краю,філософські роздуми на вічні теми. Одна з них - тема зіткненняприроди і людського розуму, що вторгаються в неї і руйнує їїгармонії, - звучить у вірші С. Єсеніна "сорокоуст". У ньому центральнимстає відроджуються глибоко символічний сенс змагання міжлоша і поїздом. При цьому лоша як би втілює в собі всюкрасу природи, її зворушливу беззахисність. Паровоз ж набуває рисзловісного чудовиська. У єсенінськи "сорокоуст" вічна тема протистоянняприроди і розуму, технічного прогресу зливається з роздумами продолі Росії. У післяреволюційної поезії С. Єсеніна тема батьківщини насичена нелегкимидумами про місце поета в новому житті, він болісно переживає відчуження відрідного краю, йому важко знайти спільну мову з новим поколінням, для якогокалендарний Ленін на стіні замінює ікону, а "пузатий" Капітал "- Біблію. Особливо гірко поетові свідомість того, що нове покоління співає нові пісні: "Співають агітки Бєдного Дем'яна". Це тим більше сумно, що С. Єсенінсправедливо зауважує: "Я поет! І не рівня якимось там Дем'яном". Томутак гірко звучать його рядки: "Моя поезія тут більше не потрібна,/Та й,мабуть, сам я теж тут не потрібний ". Але навіть бажання злитися з новим життямне змушує С. Єсеніна відмовитися від свого покликання російського поета;він пише: "Віддам всю душу жовтня і маю,/Але тільки ліри милою не віддам". Ітому таким глибоким пафосом наповнене його визнання. Сьогодні нам, що живуть в Росії, важко до кінця зрозуміти зміст цихрядків, адже написані вони були в 1924 році, коли сама назва - Русь --було чи не забороненим, а громадянам належало жити в "Ресефесере". Зтемою батьківщини у С. Єсеніна пов'язане розуміння своєї поетичної місії, своєїпозиції "останнього співака села", зберігача її заповітів, її пам'яті. Однимз програмних, важливим для розуміння теми батьківщини, у поета сталовірш "Спить ковила": "Спить ковила. Вірш цей датовано 1925 роком, ставиться до зрілої ліриціпоета. У ньому виражені його потаємні думки. У рядку "радіючи, свірепствуяі страждаючи "- важкий історичний досвід, який випав на долю єсенінськипокоління. Вірш побудовано на традиційно поетичних образах:ковила як символ російського пейзажу і одночасно символ туги, полин з їїбагатою символікою та журавлиний крик як знак розлуки. Традиційномупейзажу, в якому уособленням поезії є не менш традиційний "світло місяця", протистоїть "нове світло", швидше абстрактний, неживий,позбавлений поезії. І на противагу йому звучить визнання ліричногогероя єсенінськи вірші у прихильності вікового сільськомуукладу. Особливо значущим у поета епітет "золотий": "Все одно буду япоетом/Золотий дерев'яної хати ". Він один з найбільш часто зустрічаютьсяв ліриці С. Єсеніна, але звичайно він пов'язаний з кольоровим поняттям: золотий - тоє жовтий, але неодмінно і з відтінком вищої цінності: "гай золота", "золотою жабою луна". У цьому вірші відтінок цінності переважає:золотий не тільки колір хати, скільки символ її неперехідною цінності яксимволу укладу сільського життя з притаманною їй красою, гармонією. Сільська хата - це цілий світ, її руйнуванняне викупатися для поета ніякої привабливою новиною. Фінал віршізвучить дещо риторично, але в загальному контексті поезії С. Єсеніна вінсприймається як глибоке та щире визнання автора. Таким чином,тема батьківщини в поезії С. Єсеніна розвивається від беззвітній, майже по-дитячомуприродної прихильності до рідного краю до усвідомленої, що витрималавипробування важким часом змін і переломів авторської позиції. Я людина не нова, що приховувати, Залишився в минулому я однією ногою, Прагнучи наздогнати "сталеву рать", ковзання і падаю другою. Єсенін "Вся мояавтобіографія - у віршах ", - писав Єсенін. Чим більший художник, ніжмасштабніше його творчість, ніж самобутній талант, тим важче сучасникамповністю оцінити його внесок у духовне життя нації. У більш пізніх віршах Єсенін, як би підводячи підсумки своєї творчої діяльності, писав: "Моєсело лише тим і буде знаменито, що тут колись баба народила російськогоскандального поет ".