Жовтий Петербург

Дія роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» відбувається в Петербурзі. Це місто багато разів ставав дійовою особою російської художньої літератури, але кожного разу це був новий місто: то гордовито виставляє на показ свої палаци і парки - «полнощних країн краса і диво», як назвав його Пушкін, то - місто нетрів і вузеньких вуличок - «кам'яних мішків». Кожен письменник бачив і описував місто по-своєму, відповідно до тієї художньої завданням, яке стояло перед ним.

Петербург Достоєвського - це огидні нетрі, брудні Розпивочна і будинки розпусти, вузькі вулички і похмурі закутки - всілякі Садові, Горохові, Столярні з тісними дворами-колодязями і темними задвірками. Головний герой роману Достоєвського живе в будинку на розі Середньої Міщанській і Столярного провулка, які розташувалися серед таких же «серединний вулиць», з холодними кутовими будинками, позбавленими будь-якої архітектури, де люди «так і кишать». Блукаючи по вулицях Петербурга, Родіон Раскольников стикається з картинами міського життя. Ось великий будинок у Таїровському провулку, «весь під розпивочно та іншими їстівне-випівательнимі закладами; з них щохвилини вибігали жінки, одягнені як ходять«по сусідству»- простоволосі і в одних сукнях. У двох-трьох місцях вони юрмилися на тротуарі групами... Біля, на бруківці, шлявся, голосно лаючись, п'яний солдат з цигаркою... Один халамидник лаявся з іншим оборванцем, і якийсь мертво-п'яний валявся поперек вулиці». Ще один п'яний у возі, запряженому тягловими кіньми. Раскольников виявився свідком сцени на Вознесенському мосту, цього «дикого і потворного бачення», коли жінка з жовтим обличчям кинулася у воду, і брудна вода поглинула свою жертву. На іншому мосту - Миколаївському - Раскольников отримує удар батогом у присутності сміються людей. Блукаючий герой чує сварку «пісарішек» в міському саду, а іншим разом він бачить натовп шумливих жінок з сиплий голос у розпивочно-розважального закладу. Родіона приголомшує сцена на Конногвардійським бульварі, де жирний франт переслідує п'яну дівчинку, щоб скористатися її безпорадністю. Інша дівчинка, у старому заяложене вбранні, співає чутливий романс під шарманку. У поліцейській конторі власниця будинку розпусти захищає свій, за її словами, «благородний дім». Всі ці реалії створюють суворий образ столиці. Людям нічим дихати: духота, сморід сходів і нетрів. На вулицях Петербурга «як у будинках без кватирок». Людей тисне тіснота дворів-колодязів, підворіть, провулків, товкучок, здавленого простору кварталів. Петербург у "Злочин і кару» - це вже не просто фон, на якому розгортаються події, а своєрідне «дійова особа» - місто, що тисне, душить, навіває кошмарні бачення і вселяє божевільні ідеї, більше схожі на марення. Ще одна риса Петербурга Достоєвського - атмосфера роздратування і злості, що охоплює багатьох. Люди тут відчужені один від одного, відокремлені від інших, незважаючи на тісноту. Це місто, в якому живуть принижені, роздавлені і ображені. У ньому задушливо і абсолютно нічим дихати від смороду, такої відомої кожному петербуржцю, і бруду. Навколишнє оточення створює у людини відчуття безвиході й озлоблення. Здається, ніби в самому повітрі Петербурга розчинена якась згубна і нездорова пристрасть. І складається враження, що Петербург хворий і хворі, хто морально, хто фізично, всі його жителі. І ще один компонент образу Петербурга у Достоєвського - нав'язливий жовтий колір, постійно згадується в романі. Цей колір, як і особлива музика, яка супроводжує поневіряння Раскольникова: тренькающая гітара, хрипке спів, нудне і тужливий звучання шарманки, підсилює відчуття нездоров'я, хворобливості. «Злочин і кара» створено за використання фактично одного жовтого фону. Ми бачимо жовті шпалери, жовту меблі, картинки в жовтих рамочках на стінах у кімнаті У старої, жовте від постійного пияцтва обличчя Мармеладова, жовта, схожа на шафу або на скриню, комірчина Раскольникова з жовтим курними шпалерами. У кімнаті Соні все ті ж жовтуваті шпалери, і в кабінеті Порфирія Петровича також стоять меблі з жовтого полірованого дерева. Такі «жовті» деталі підкреслюють безвихідну атмосферу, в якій живуть дійові особи роману. Він ніби є передвісником якихось недобрих подій в їхньому житті. Сам по собі брудно-жовтий, понуро-жовтий, болісно-жовтий колір викликає почуття внутрішнього пригнічення, психічної нестійкості і загальної пригніченості. Жовтий Петербург, створений Достоєвським, створює задушливу, гнітючу атмосферу, яка зводить з розуму Раскольникова. Протиріччя в образі Петербурга-відображення протиріч в характері головного героя. Навколишнє його обстановка дуже гармонійно поєднується з його поведінкою, його внутрішнім світом. У романі Достоєвський як би зіставляє два слова: «жовчний» і «жовтий», простежуючи взаємодія внутрішнього світу Раскольникова і світу зовнішнього, так, наприклад, він пише: «Важка жовчна усмішка зміївся по його устах. Нарешті йому стало душно в цій жовтої комірчині». «Жовч» і «жовтизна» набувають, таким чином, зміст чого-то болісно-давить і гнітючий. Образ Петербурга стає не тільки рівноправним з іншими героями роману, але і центральним, значущим, він багато в чому пояснює двоїстість Раскольникова, провокує його на злочин, допомагає зрозуміти Мармеладова, його дружину, Сонечку, процентщицу, Лужина і інших персонажів.