Методичні рекомендації. 1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що p-поміж слів, які нерідко кваліфікують як окрему частину мови

1. Опрацьовуючи теоретичний матеріал, слід пам’ятати, що p-поміж слів, які нерідко кваліфікують як окрему частину мови, але які перебувають поза п’ятір­кою чітко виділених частин мови, що стосують­ся предметності (іменник), процесуальності (діє­слово), ознаки предмета (прикметник), квантитативності (числівник), ознаки ознаки (прислівник), певною специфічністю вирізняються займенникові слова, оскільки вони як внутрішні складники відповідних частиномовних класів не утворюють окремої частини мови. Займенникові слова репрезентують щось, вказуючи, а не символізуючи. Отже, вони відрізняються від “справжніх” час­тин мови тільки способом репрезентації, а не предметом її, і тому ці слова з синтаксичного і морфологічного (у морфології – стосовно наявності морфо­логічних категорій, а не зовнішніх відмінностей їхнього (категорій) виражен­ня) погляду уподібнюються або іменникові, або прикметникові, або числівни­кові, або прислівникові. Морфологічно займенникові слова (відповідні їхні групи) дублюють іменник, прикметник, числівник або прислівник, характеризу­ючись наявністю граматичних категорій відмінка, числа і роду (займенникові іменники та займенникові прикметники), наявністю тільки категорії відмінка й нівеляцією категорій числа і роду (займенникові числівники) і морфологічною незмінністю (займенникові прислівники). Проте, входячи до іменникового, при­кметникового, числівникового або прислівникового класів, займенникові слова становлять у них окремий підклас, маючи додаткові семантичні (вказівна функ­ція, опосередкований зв’язок із предметом репрезентації) і синтаксичні (крім внутрішніх – наявних у реченні – формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної і комунікативної функцій, займенниковим словам притаманна зов­нішня функція – роль засобу поєднання (зв’язку) речень у тексті) ознаки.

Морфологія, словотвір і синтаксис як три рівні граматичної системи тісно взаємопов’язані. Синтаксис відіграє вирішальну роль у функційній спеціалізації морфологічних і словотвірних явищ. Морфологія підпорядковується синтаксисові, за­кріплює у граматичних формах опорні пункти взаємодії двох граматичних рівнів. Морфологічні ознаки, згруповані у слові, – насамперед в іменникові й дієслові як центральних частинах мови і їхній розвиненій словозміні, – у синтаксичній структурі української мови розчленовуються на явища, спрямовані на речен­ня загалом як основну синтаксичну одиницю, і на явища, закріплені в міні­мальній синтаксичній одиниці (синтаксичному слові). Морфологія найтісніше пов’язана з синтаксисом, оскільки вона існує передусім у вигляді техніки для синтаксису. Ці взаємозв’язки двох граматичних рівнів надзвичайно складні у зв’язку з сучасним розумінням синтаксису як науки, що виділяє у своєму об’єк­ті – синтаксичній будові мови – кілька об’єктів. Морфологічні одиниці і кате­горії функціонують у синтаксичних одиницях-конструкціях, підпорядковуючись останнім і виявляючи відповідне функціональне спрямування залежно від аспек­тів синтаксису (комунікативного, семантичного і формального).

Взаємодія морфологічних, словотвірних і синтаксичних категорій може ви­являтись у структуруванні категорій, що поєднують у собі морфологічні, сло­вотвірні й синтаксичні ознаки. До таких категорій належить категорія ступе­нів порівняння, яка за певною регулярністю зближується з морфологічною структурою мови, за семантикою є модифікаційною словотвірною величиною, а стосовно зміни валентності – синтаксичною категорією, а отже, комплексною морфолого-словотвірно-синтаксичною категорією.

2. Перед виконанням практичного завдання 3 повторіть схему морфологічного аналізу займенникових слів.