Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов

Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи достатні для задоволення розумних потреб держави.

Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо неминучості сплати податку. Системи штрафів і санкцій, громадська думка мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов’язків перед податковими органами.

Податки мають бути справедливими, прогресивними, тобто чим більше дохід, тим більша податкова ставка.

Отже, податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей – збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика залежить як від об’єктивних економічних законів, так і від суб’єктивних факторів.

Вона має базуватися на загальних принципах:

- виваженості;

- наукової обгрунтованості;

- оптимальності вилучення доходів суб’єктів через податки.

Податкова політика має враховувати політичні і економічні завдання відповідного етапу розвитку суспільства.

Податкова політика передбачає:

- становлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету);

- визначення податкових ставок, їх з диференціацію;

- надання податкових пільг;

- визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

- За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

Справедливий податок визначають за чотирма критеріями:

1. Платоспроможність. Податок повинен бути однаковим для осіб з однаковою платоспроможністю. Люди з різним рівнем доходів повинні сплачувати різні податки.

2. Ефективність. Справедливий податок не повинен перешкоджати активності виробника, стимулювати до роботи та інвестицій, заохочувати купувати товари з огляду на їх цінність, а не на їх податкові привілеї.

3. Простота. Податок повинен зручно нараховуватись та сплачуватись.

4. Отримання вигоди. Податок з окремих осіб повинен братися в залежності від вигод, отриманих ними від державних служб. Ті, хто отримує більше вигод, повинен платити більше, ніж ті, хто отримує менше.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств.

При провадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов’язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу, і платників податків.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах.

В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов’язкові платежі.

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування — встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.