Живопис В. Боровиковського та А. Лосенка

Рання творчість Боровиковський з в'язана з традиціями українського живопису18 століття. Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі (портрети М.І. Лопухіної, 1797, Третьяковська галерея). В цих портретах, сповнених елегійного настрою, самітна постать жінки зображається в стані мрійного замислення на фоні «сільського пейзажу».

Катерину II Боровиковський намалював звичайною старою жінкою в хатньому одязі на прогулянці в парку.

Боровиковський нерідко звертається до образів простих людей —подвійний портрет служниць архітектора Львова «Дашенька та Лізонька»,, портрет селянина, названий «Алегорія зими».

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Вітчизняною війною 1812, В. Боровиковський в створюваних тоді портретах М.І. Долгорукої, А.Л. Сталь, та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Більш строгою стає композиція портретів Боровиковського, чіткішим пластичне моделювання персонажів.

До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головного іконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро–Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо.

Антон (Антін) Павлович Лосенко народився в родині українського козака. Навчався в Глухівській школі співу та інструментальної музики. Рано залишився сиротою і семирічним хлопчиком був відправлений до Петербурга хористом до царського двору. В шістнадцять років хлопця, що «спав з голосу» (тобто через мутацію − пов’язану з віком зміну голосу), віддали навчатися живопису до кріпацького живописця графа П. Шереметьєва портретиста І. Аргунова. Згодом А. Лосенко зарахований вихованцем Академії мистецтв. За успіхи у навчанні було призначено на посаду підмайстра. Вдосконалював майстерність спочатку в Парижі, потім вивчав античне мистецтво і копіював твори Рафаеля в Італії. За період пансіонування в Європі написав картини: «Чудесний лов риби», «Авель» і «Каїн», «Зевс і Фетида», які засвідчили народження в російському мистецтві значного майстра історичного жанру. Французькою академією мистецтв нагороджений трьома срібними медалями.

після повернення до Санкт-Петербурга, створив велику картину на давньоруську тему − «Володимир і Рогніда», за яку отримав звання академіка історичного живопису. Офіційне визнання цього твору стало знаковою подією в подальшій історії російського класицизму: сюжет із вітчизняної історії в ієрархії жанру відтепер став на один щабель з античним і біблійним, а її автора було призначено на посаду професора і директора Академії.

У 1773 р. А. Лосенко розпочав роботу над монументальним полотном «Прощання Гектора з Андромахою». Оспівані Гомером патріотичні почуття, безмежна любов до Батьківщини були співзвучні високим ідеалам класицизму, які митець сповідував до кінця свого нетривалого творчого шляху. В образі Гектора яскраво втілено високу героїчну патетику, стійкість духу, готовність до подвигу і самопожертви. Важливою деталлю для розуміння новацій художника є те, що в обличчях зображених воїнів, які оточують троянського героя, можна легко впізнати типові риси його співвітчизників — простих селян.

А. Лосенко був не тільки видатним історичним живописцем, а й блискучим рисувальником. З його ім’ям пов’язані кращі досягнення в портретному жанрі. Про це свідчать досконалі за композицією і малюнком портрети його.

Створив перший в Російській імперії посібник з художньої анатомії під назвою «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенка для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное».

Педагогічна діяльність А. Лосенка, а також його підручник, яким користувалися до серед. ХІХ ст., істотно вплинули на розвиток художньої освіти в Російській імперії.

У 1773 р. (на 37 році життя) почав тяжко хворіти і невдовзі помер. Похований на Смоленському кладовищі в м. Санкт-Петербург.