Лікування прееклампсії та еклампсії

Перед транспортуванням вагітної з пізнім токсикозом у стаціонар їй вводять внутрішньом'язово 1-2 мл 0,25% розчину дроперидолу у поєднанні з 2 мл 0,5% розчину седуксену (реланіуму). При значній готовності до припадку еклампсії з метою запобігання його виникненню додатково внутрішньовенне вво­дять барбітурати. В стаціонарі лікування токсикозу розпочи­нають у приймальному відділенні, де повинен знаходитися весь арсенал засобів для невідкладної допомоги. Лікування пізньо­го токсикозу має бути комплексним, індивідуальним, з ураху­ванням стану компенсаторно-захисних реакцій організму, су­воро регламентованим по годинах. При тяжких формах захво­рювання його проводять акушер-гінеколог разом з анестезіологом-реаніматологом.

У випадку судомної готовності необхідно провести інгаля­цію фторотану і внутрішньовенне ввести дроперидол (2-4 мл) разом із сибазоном (1-2 мл) чи промедолом (1-1,5 мл 1% роз­чину). При необхідності введення дроперидолу повторюють, вводячи його із 40% розчином глюкози, попередньо ввівши 100 мг кокарбоксилази і 1 мл 0,06% розчину корглюкону. Доза дро­перидолу при цьому повинна становити 2/3 від первинної, а потім - 1/2 первинної. Інтервали введення — через 6, 8 та 12 годин. На тлі введення цих препаратів проводять комплексну терапію.

1. Ліквідація спазму периферичних судин та гіпотензивна терапія:

— еуфілін 2,4% розчин — 10 мл через 4-6 год.;

— папаверину гідрохлорид 2% розчин, по 4-6 мл;

— сульфат магнію 25% — 20 мл в 100-200 мл реополіглюкі-ну внутрішньовенно крапельне під контролем AT з наступним переходом на внутрішньом'язове введення;

— якщо немає ефекту від седативно-гіпотензивної терапії, використовуть гангліоблокатори — пентамін (1-2 мл 5% роз­чину чи бензогексоній 1-2 мл 2% розчину).

2. Дегідратаційна терапія:

— манніт (по 100-200 мл 30% розчину внутрішньовенне крапельне);

— фуросемід по 20-40 мг, повторно через 4-6 год.

3. Ліквідація гіповолемії і гіпопротеїнемії:

— реополіглюкін 400 мл;

— гемодез — 200-400 мл;

— глюкозо-новокаїнова суміш (200 мл 20% розчину глю­кози + 200 мл 0,5% розчину новокаїну + інсулін 15 ОД);

— альбумін (100-200 мл);

— концентрований розчин сухої плазми — 150 мл. Слід пам'ятати, що білкові препарати вводять після норма­лізації артеріального тиску.

4. Крім того, вводять десенсибілізуючі препарати — ди­медрол 1% — 1 мл (піпольфен — 2 мл, супрастин — 1 мл) внутрішньом'язово.

5. Нормалізація реологічних властивостей крові:

— суміш реополіглюкіну з гепарином (5-6 мг/кг);

— трентал 0,1 внутрішньовенне крапельне.

6. Профілактика внутрішньоутробної гіпоксії плоду:

— сигетин — 2 мл 2% розчину;

— курантіл 2 мл внутрішньовенне;

— розчин глюкози 40% — 20 мл через 4-5 год.;

— оксигенотерапія.

Під час нападу еклампсії алгоритм дії медсестри чи аку­шерки наступний:

— хвору слід захистити від падіння, ударів, повертають го­лову набік;

— якщо судом ще немає, необхідно провести інгаляцію фторотану і ввести дроперидол із сибазоном (1-2 мл чи промедо­лом (1-1,5 мл 1% розчину);

— забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, у рот вводять роторозширювач, витягують язик язикотримачем;

— після завершення нападу проводять інгаляцію кисню. Для запобігання повторним нападам застосовують короткочасні ін­галяції фторотану або кисню з ефіром.

Завдяки інтенсивній терапії значно підвищується ефектив­ність лікування прееклампсії та еклампсії, знижується мате­ринська смертність.

При відсутності ефекту від комплексного лікування гестозу протягом 12-24 годин проводять розродження. Метод розро­дження вибирають у залежності від умов. При відсутності умов для розродження через природні пологові шляхи виконують операцію кесарського розтину.