Опорний конспект. Спілкування у своєму вербальному та невербальному виявах — явище загальнолюдське

Спілкування у своєму вербальному та невербальному виявах — явище загальнолюдське. Водночас йому завжди прита­манні етнічні особливості, національна своєрідність. Це спричинено специфікою природно-кліматичних умов, способами господарювання, контактами з іншими народами, впливом релі­гії, рівнем культурно-цивілізаційного розвитку, а також «душею» народу, його вдачею, темпераментом, ментальністю, національ­ним характером. Суспільство, як і окрема людина, здатне змінюватися, вдоско­налюватися. Але результативність цього процесу залежить від внеску конкретних членів суспільства. Тому ті мовці, котрі хо­чуть мати успіх у спілкуванні, повинні відчувати потребу кому­нікативного самовдосконалення. Для цього необхідно контролю­вати свою комунікативну поведінку, моделювати її для передбачуваних ситуацій, аналізувати реакції комунікативних партнерів і свої власні враження, обмірковувати свої досягнення й помилки, постійно «взаємодіяти із самим собою». Американські дослідники людських взаємин Л. Зунін та Н. Зунін вважають, що для того, щоб склалося враження про лю­дину, достатньо чотири хвилини поспілкуватися з нею. Інші до­слідники вважають, що для цього необхідно лише 120 секунд. Отже, від рівня нашого володіння технікою спілкування залежить думка оточуючих про нас.

Вербальне спілкування розгортається в конкретних обстави­нах, що мають назву комунікативної, або мовленнєвої ситуації. Параметри ситуації визначаються її складовими: ХТО — КОМУ — ЩО — ПРО ЩО — ДЛЯ ЧОГО — ДЕ — КОЛИ. ХТО і КОМУ — це учасники комунікативного акту, комуніканти. ХТО — той, хто говорить (пише), — у науковій літературі має різні термінологічні позначення: «адресант», «відправник», «емісар», «надавач». КОМУ — той, до кого говорять (пишуть). У науковій літературі можемо зустріти терміни: «адресат», «отри­мувач», «реципієнт», «сприймач». Для комунікативної ситуації суттєвим є присутність третьої особи, яка може і не брати участі в комунікативному акті, але впливати на його хід, застосовуючи елементи невербального спілкування. ЩО — це те, що сказано (написано), тобто повідомлення, текст, який може мати обсяг від одного звука до цілої доповіді чи роману-епопеї. ПРО ЩО — це змістова сторона тексту. ЧОМУ— це причина мовлення, його каузальна обумовле­ність, мотивація. ДЛЯ ЧОГО — це цільова обумовленість мов­лення. Залежно від того, яку мету ставить перед собою адресант: поінформувати, переконати, створити настрій, вивести з рівно­ваги адресата чи просто згаяти час — він організовує своє мовлення, добирає відповідні виражальні засоби, способи побудови тексту, дотримується певної стратегії та тактики в комунікатив­ній поведінці. Учасники комунікативного акту поводяться по-різному, зале­жно від характеру комунікативної ситуації та її складових. Оби­рається різна стратегія і тактика спілкування, використовуються різні мовні й позамовні засоби вираження.

У комунікативній поведінці отримують своє вираження соціа­льні та індивідуальні особливості комуніканта: вік, стать, стано­вище в суспільстві, виховання, ерудиція, тип характеру та ін. Для прикладу візьмемо статеві відмінності комунікантів: жінки здебі­льшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контро­люють і спрямовують її, виявляючи свою зацікавленість або ж бажаючи змінити тему (промовисто мовчать). За спостереження­ми дослідників, жінки вдвічі частіше вживають умовну форму, у 5 разів — обмежувальні слова. Статистично доведено, що жінки балакучіші за чоловіків. Так, за день у середньому українець ви­мовляє 11 500, українка — 26 200 слів. За сімдесят років життя пересічний француз проводить із телефонною слухавкою в руці один рік життя, а француженка — 3 роки.

Комуніканти відрізняються своїми постійними ознаками, які визначають їх комунікативний статус (стать, вік, соціальне ста­новище, рівність, характер освіти, національність, віросповідан­ня, місце праці) та змінними ознаками, які ще називають ситуа­тивними (тобто це та роль, яку грає мовець у момент комунікативного акту). Кожній людині доводиться грати впро­довж одного дня декілька ролей: студент, чиясь дитина, господар в домі на даний момент чи господиня на кухні за відсутності ма­тері, чемна (-ний) внучка (внук) тощо. У кожній із цих ситуацій людина обирає не тільки свою модель поведінки, а й свій стиль і манеру спілкування.

Комунікативні статуси і ролі бувають симе­тричними (наприклад: студент — студент), а також несиметрич­ними (студент — викладач, пацієнт — лікар). Комунікативна поведінка мовців також залежить від їхніх ін­дивідуально-психологічних та соціально-психологічних особли­востей. У різних аспектах цієї поведінки проявляє себе темпера­мент: холеричний, сангвінічний, меланхолічний, флегматичний чи якась їх комбінація: інтровертність — зосередженість на своїх думках, почуттях, переживаннях, «життя в собі», й екстравертність — орієнтованість на зовнішній світ та інших людей. Щоб вступити в процес комунікації, адресантові часом дово­диться привернути до себе увагу потрібної йому особи (чи осіб), яка зайнята своїми справами. Для цього спочатку необхідно звернутися зі словами вибачення, і коли потенційний співроз­мовник виявить потенційні знаки уваги (поглядом, мімікою, ре­плікою, позою тощо), тоді можна буде продовжити розмо­ву. Подальше розгортання розмови для адресанта має сенс лише після реплік адресата, який цим самим покаже свою зацікавле­ність у розмові. Якщо ж таких реплік адресант не почує, або почує заперечні репліки, або ті, які засвідчують незацікавле­ність у розмові адресата, то в такому разі необхідно попросити вибачення і відійти, не демонструючи ні словом, ні невербальними засобами свого розчарування чи гостріших негативних емоцій.

Важливим елементом техніки спілкування є міжособистий простір — відстань, яка відділяє співрозмовників. Відомий ан­трополог Є. Холл першим звернув увагу на просторові потреби людини. На початку 60-х років він увів спеціальний термін для цього напряму досліджень — проксеміка. З'ясувалося, що кожна людина прагне мати свою територію, певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від деяких факто­рів, насамперед від соціокультурних відмінностей людей. Чим більше співрозмовники зацікавлені один в одному, тим менша відстань між ними в процесі комунікації. Однак існує межа допу­стимої відстані між співрозмовниками, порушувати яку вважа­ється неетично. Вона залежить від виду взаємодії. Розрізняють чотири види відстаней між комунікантами:

• інтимна відстань — до 0,5 м, точніше — 15—46 см. Трап­ляється в спорті, де відбувається зіткнення тіл спортсменів. Крім суб'єкта, в цій зоні розміщуються найближчі йому люди, які ма­ють з ним тісний емоційний контакт;

• міжособиста відстань — 0,5—1,2 м. Буває при розмові друзів із зіткненням або без зіткнення один з одним, на прийо­мах, вечерях, ділових зустрічах;

• соціальна відстань — 1,2—3,7 м. Має місце при неформа­льних соціальних і ділових стосунках, причому верхня межа бі­льше належить формальним стосункам. Цю відстань намагаються зберегти малознайомі комуніканти;

• публічна відстань — 3,7 м і більше. На цій відстані можуть обмінятися кількома словами або взагалі утриматися від розмови, скориставшись невербальними засобами спілкування.

Ці правила варіюються залежно від віку, статі та рівня культу­ри співрозмовників. Наприклад, діти і люди похилого віку три­маються ближче до співрозмовника, тоді як підлітки, молоді лю­ди та люди середнього віку надають перевагу віддаленішому положенню. Як правило, жінки стоять або сидять ближче до співрозмовника (незалежно від його статі), ніж чоловіки.

Особисті властивості також визначаються відстанню між співрозмовниками: урівноважена людина із почуттям власної гід­ності підходить до співрозмовника ближче, тоді як неспокійні, знервовані люди тримаються від співрозмовника якнайдалі.

Суспільне становище також впливає на відстань між людьми. Ми взагалі тримаємося на великій відстані від тих, чиє станови­ще вище від нашого, тоді коли люди однакового становища три­маються на відносно близькій відстані.

Традиції — також важливий фактор, який впливає на відстань між комунікаторами. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають ближче один від одного. Якщо вони проживають на відносно ма­лозаселеній території, то розміщуються на певній відстані під час комунікації. Мешканці країн Латинської Америки і Середземно­мор'я схильні підходити до співрозмовника ближче, ніж мешка­нці країн Північної Європи.

На відстань між співрозмовниками може вплинути і стіл. Стіл, як правило, асоціюється з високим положенням і владою, тому коли слухач сідає збоку від столу, то стосунки приймають вигляд рольового спілкування. З тієї причини деякі адміністратори і ке­рівники надають перевагу проведенню особистих розмов, сидячи не за своїм столом, а поруч зі співрозмовником — на стільцях, розташованих під кутом.

Питання для самоконтролю:

1. Поясніть, чому від рівня нашого володіння технікою спілкування залежить думка оточуючих про нас?

2. Поясніть, як ви розумієте параметри ко­мунікативної ситуації:

хто — кому — що — про що — для чого — де — коли.

3. Розкажіть про комунікативний акт (його складові, поведінку комунікантів, роль темпераменту у комунікації, значення міжособистісного простору).

4. Якими ознаками відрізняються між собою комуніканти?

5. Що ви знаєте про просторові потреби людини?

6. Назвіть чотири види відстаней між людь­ми. Розкажіть про кожен із видів. Що впливає на вибір людиною певної відстані від свого співрозмовника?

Рекомендована література:

1. Етика ділового спілкування/За ред. Т.Б.Гриценко та ін. – К., 2007, с. 28-33

2. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування. – К., 2007, с. 75-77, 145

Тематичний контроль: семінар № 1.

Інструкція до самостійної роботи № 3

Тема: Моделі та стилі спілкування.

Мета: Вивчити моделі та стилі спілкування.

Завдання до самостійної роботи:

1. Запишіть типи особистостей, залежно від їх ставлення до моральних цінностей і до спілкування.

2. Запишіть класифікацію типів особистей В. Сатир. Опишіть кожен тип.

3. Допишіть речення:

Піддатливий стиль — це...

Агресивним називається стиль...

Відчужений стиль — це...