Особливості культури в сучасному суспільстві

Явища в області культури не цілком відповідають по своєму настрою, економічним і соціальним. Країна може відставати від інших держав в області економіки, але в культурному плані такого відставання може і не бути. Ряд глобальних культурологічних процесів йдуть паралельно в сильно і слабо економічно розвинутих державах. Засоби масової інформації, сучасна освіта, ризноманітні форми допомоги розвинутих держав в інформації і т. І. Створюють умови для випередження соціокультурної сфери, у деяких її проявах, стосовно економіки і політики.

Зміна духовних парадигм в однаковій мірі властиві західним країнам і пострадянським державам. Людство випробує процес перемін, що торкаються важливих духовних цінностей людини. Культурологічна криза охоплює більшість сфер життєдіяльності суспільства. Руйнація ціннісної підстави культури приводить до цинізму, до того, що споконвічні людські цінності не сприймаються серйозно, не засвоюються органічно. Соціокультурна трансформація сприяє відновленню життєвих цінностей, надає людській активності новий мотиваційний імпульс.

У культурній сфері треба звернути увагу на наявність двох типів традицій: недавнього і віддаленого минулого. У залежності від актуалізації того або іншого типу традицій культурні переконаня мають консервативний або модернізаційний імпульс. Якщо акцентується близька, тобто радянська традиція, то у культурі підтримується консервативна позиція у вигляді ностальгії по радянськім пісням та іншим проявам культурної спадшини недавного минулого. Через це популярні відповідні радіо та телеперачі, навіть цілі канали, що транслюють різні куьтури радіняькиїх часів.

Навпроти, при акцентуації давньої традиції, ще дорадянських часів, парадоксальним чином така культура починає відігрівати модернізаційну роль. Оновлення духовного життя, що сприймається як модернізація, включає процес оновлення традиційної національної свідомості в тієї її формі, яка була притаманна суспільству дорадянських часів. Тому є ситуації, коли давня традиція позитивно впливає на модернізаційні процеси сучасного суспільства.

Велику роль в соціокультурної трансформації є взаємовідносини поколінь. Міжпоколінні розходження сприймаються через зміну цінностей, якостей особистості. Змінюються акценти, значимість деяких моральних якостей. Дослідження показують, що існує самокритичність молодого покоління і позитивна оцінка старшого покоління.

Соціокультурна трансформація припускає зміни контексту сприйняття подій, що відбуваються. Змінюється зміст перемін. Для традиційного мислення характерно катастрофічне відчуття нового часу. Тільки зміна кута зору, тобто культурна трансформація може перетворити відчуття катастрофи у відчуття нових перспектив. Механізм цього процесу складний. Його можна реконструювати через аналіз мистецтва постмодернізму. Якщо М. Вебер виявляв трансформаційні явища в культурі за допомогою аналізу релігійної свідомості, то зараз більш плідно здійснювати це за допомогою аналізу популярних музичних жанрів. Зміна культури задає зміну інструмента й об'єкта аналізу цієї культури. Стихійне, неусвідомлене відчуття нового бачення світу передається за допомогою акта аматорської художньої творчості. Творча молодь, як агент модернізації, виражає нове світовідношення в адекватній для неї формі пісенної творчості. Найбільш яскраво ця особливість пісні виявлялася в 70-80-і роки, у пору підготовки культурної трансформації. Пізніше соціальні функції молодіжної пісні змінилися. Закони жанру, а не дух часу стали управляти художником. Реконструкція нового світовідчування стала можливою за допомогою аналізу діяльності нової генерації людей. Проте діяльність уже є результат соціокультурних перемін, що здійснилися. Передісторія ж цих перемін, підготовка їх відбувалася в більш ранній час, коли не діяльність, а бажання новизни, перемін складале зміст часу. Зміна інтонації - це саме раннє попередження про зміни, що настають. Інтонація ж найкраще передається музикою, виразними, а не образотворчими видами мистецтва. Соціологія музики стає інструментом вивчення соціокультурної трансформації суспільства. У культурній сфері раніш усього виявляються тенденції, що пізніше стануть змістом більш значних змін в економіці і політиці. Перші ознаки постмодернізації показують спрямованість трансформаційних змін у наступний історичний період.

Для сучаного суспільства притаманне явище масової культури.

Поняття масової культури увів в науковий оборот Д. Белл. Трактуючи позитивно “масове суспільство”, його економіку, політику, соціальні і культурні інститути, автор затверджував, що під впливом засобів масової комунікації, масового виробництва і споживання, а також масової культури в сучасному суспільстві відбувається процес становлення економічної, соціальної, політичної і культурний гомогенности. “Омассовление” при цьому одержало нове значення і розуміється, як процес усереднення культури, при якому цінності, що були лише надбанням еліти, стали доступними масам. Д. Белл вважав, що для нової форми цивілізаційної організації буде характерно не тільки відновлення індустріальне і політичне, але і культурне, що виразиться в стандартизації, урбанізації і конструюванні нового стилю мислення з його раціоналізмом і індивідуалізмом, а можливо й у засилля конформізму. У концепції постіндустріального суспільства Д. Беллом були виділені як базисний феномен знання й інформація, що визначило і ведучі вектори змістовної трансформації суспільства – ведуче значення інтелектуальних технологій, якісно новий спосіб організації технологічної сфери, професійна диференціація, реорганізація культури, формування індустрії знання.

Д. Белл вважав, що масова культура деідеологізована і що завдяки їй складається єдина система ідей, образів і розваг, що підтверджується широкою мережею розважальних тематичних парків, створених спеціально для розваги широкої публіки, маси.

У рамках цих концепцій була висловлена ідея про те, що значення масової культури в постіндустріальному суспільстві визначається її здатністю виступати як своєрідний фактор гармонізації соціальних відносин, могутнього механізму ідентифікації й адаптації. Дійсно, масова культура – це не стільки естетичний, скільки соціальний феномен, що сприяє встановленню контакту людини зі світом, що підтверджує його причетність до визначеної спільності, що нівелює в нього відчуття самітності. Більш того, саме через масову культуру, її символи і знаки індивід має можливість відкрити частину себе, адекватно себе оцінити і вірно ідентифікувати.

Елітарна ж культура утрачає своє значення класово далекій і недоступній масам, але, навпаки, починає виконувати роль культурного зразка і займає в ієрархії цінностей гідне її місце. Саме цей феномен позначається як індивідуалізацію особистості і демасифікацію культури. І тільки пройшовши через стадію масової культури, суспільство зможе досягти культури мас, що, мабуть, і є ідеальним рішенням цієї непростої проблеми співвідношення і протистояння елітарної і ед.культур культур.

Зміну культурної свідомості населення країни доцільно вивчати за допомогою порівняння соціокультурних ознак, або соціального портрету людей, які відрізняються своїм відношенням до різних соціальних проблем.

Під соціокультурним портретом тут розуміється сукупність економічних і політичних поглядів, а також позицій в галузі політики, екології, культури, національних відносин тощо. Соціокультурний портрет дозволяє визначити причини, за якими людина робить свій вибір. Різні компоненти трансформації втілюються в типології особистостей сучасного суспільства, де паралельно співіснують традиційні, модернізаційні та постмодернізаційні типи особистостей. Соціокультурна трансформація вибудовується як конструктивна відповідь на проблемні ситуації сьогоднішнього дня, як певний етап у розвитку суспільства

Формування культурної політики не може бути здійснене без точного знання особливостей соціокультурного портрету різноманітних категорій населення. Усвідомлення того, що колишні уявлення про соціальну структуру, ціннісні орієнтації суспільства більше не можуть задовольнити запити управлінської практики, змушує звернути увагу на необхідність нових методологічних підходів до дослідження суспільства, на необхідність масштабного дослідження соціокультурної розмаїтості суспільства з тим, щоб бути готовим до відтворення його адекватної моделі.