Проблема обґрунтування наукового статусу соціології

Спектр соціологічних праць, де це питання розглядається спеціально або ж є якщо не центральним, то хоча б одним з основних, є досить вузьким. Вирішення даної проблеми є важливим хоча б тому, що науки (зокрема, математика та ін.), які на певному етапі свого розвитку присвятили належну увагу саморефлексії, самообґрунтуванню, забезпечили собі теоретико-методологічну стійкість і нові можливості якісного поступу. Потреба у саморефлексії соціології зумовлена існуванням низки проблем, нерозв'язаність яких залишає соціологію у невизначеному стані, зокрема в сфері її теоретико-методологічних засад: поліпарадигмальність та поліпредметність соціології з погляду численних шкіл і теоретичних підходів; гіперспеціалізація; насиченість пізнавального поля соціології позанауковим і навіть хибним знанням тощо [1].

Соціологію як науку можна розглядати в двох аспектах:

1) як соціальний інститут, 2) як систему знання. Наявність цих аспектів зумовлює існування двох підходів до вивчення соціології як науки: екстерналістського та інтерналістського. Наявність двох підходів визначається розбіжностями в розумінні ними механізмів і основ функціонування та розвитку наукового знання, але ці розбіжності, по суті, криються у відповіді на запитання: «Процес пізнання спрямовується суспільним інтересом чи інтересом пізнавальним?».

Соціологія як система знання має власну структуру, котра виконує певні логічні функції. Елементами цієї структури виступають ті ж самі складові, що й науки взагалі: 1) засади, 2)закони, 3) основні поняття, 4) теорії, 5) ідеї.

Компонентами пізнавальних начал соціології виступають:

•· картина соціальної реальності;

•· система ідеалів і норм дослідження;

•· філософські начала.

Більшість дослідників включають до переліку мінімальних, основних і достатніх вимог до науковості або різну кількість критеріїв, або по-різному їх ранжують відповідно до їх значущості. Зокрема, до цього переліку включають такі характеристики науковості знання, як істинність, об'єктивність, проблемність, верифікованість, предметність, доказовість, інтерсуб'єктивну контрольованість, системність та ін. Перелічені критерії дають змогу відрізняти наукове знання від когнітивних феноменів іншого роду. Але все ж таки чіткого розмежування наукового і ненаукового знання вони забезпечити не можуть.

Пізнавальні начала соціології функціонують як дослідницька програма, що визначає постановку конкретних завдань і вибір засобів їхнього вирішення, забезпечує систематизацію нового знання і його включення в систему культурної трансляції. Їхнє становлення виступає своєрідним індикатором оформлення соціології в особливу, відносно самостійну галузь наукового знання.

Пізнавальні начала соціології роблять можливим визнання соціології як науки, вони виступають й регулятором, який значною мірою визначає зміст, структуру і можливості соціології. Пізнавальні начала соціології передбачають існування відносно сталого, окресленого наукового поля соціології. Саме вони зумовлюють існування кордонів, меж наукового поля соціології в пізнавальному просторі. Ці кордони вирізняють соціологічне знання від ненаукових форм соціального знання.