Зміст, форми і методи формування у школярів шанобливого ставлення до природи

Одним із важливих завдань школи на сучасному етапі є екологічне виховання школярів — психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в учнів шанобливого ставлення до природи та екологічної культури в цілому.
Екологічна культура школяра охоплює:
— знання про взаємозв’язки в природі та усвідомлення людини як її частини;
— розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;
— уміння і навички позитивного впливу на природу;
— розуміння естетичної цінності природи;
— негативне ставлення до дій, що завдають шкоди нашому довкіллю.

Наукові й моральні ідеї бережливого ставлення до природи закладаються і формуються у процесі навчання на уроках, а їх подальший розвиток, розширення і поглиблення удосконалюється в позаурочній діяльності.
Провідну роль в екологічному вихованні школярів відіграють предмети “Природознавство”. Дана дисципліна забезпечує природничонаукову основу для розуміння взаємозв’язків у природі й формування екологічної культури учнів.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія ґрунтів і вирубки лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і впровадження таких форм, які стимулюють практичну діяльність.
Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.
Проектна діяльність в системі екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств, як надзвичайно важливого середовища існування людини.
Основними завданнями проектної діяльності в системі екологічного виховання є нагромадження в учня екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної діяльності.
Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.
«Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

Змістовний аналіз мотиваційної сфери особистості у взаємодії з природою дозволяє виділяти такі її компоненти:
1) естетичні спонуки, що полягають у розумінні та захопленні красою природного середовища, прагненні до сприйняття прекрасного;
2) гуманістичні потреби: виявити добро, співчуття до живого, бажання захистити;
3) утилітарно-економічні мотиви — визнання природи як джерела ресурсів та економічного розвитку суспільства, як середовища існування та об’єкта праці людини;
4) пізнавальні інтереси, що спрямовані на усвідомлення взаємозв’язків у природі, прагнення осягнути закони її розвитку;
5) рекреаційно-оздоровчі мотиви, що виходять із розуміння значення природи для здоров’я, життя людини, бажання зберегти її оптимальні параметри;
6) прагнення до творчої діяльності у природі — до занять малюванням, фотографуванням, написанням художніх творів, благоустроєм середовища (проектування парків, квітників, зелених насаджень тощо).

У школярів ставлення до навколишньої дійсності формується у сфері почуттів. У процесі чуттєвого сприймання об’єктів природи відбувається «переживання» знань, їх інтеріоризація та усвідомлення. Дитина схильна любити, захищати, пізнавати, насамперед, те, що їй подобається, те, що вона сприймає як красиве. Розвиток естетичних почуттів, розуміння краси природи, її унікальності та неповторності активізує мислення, образну пам’ять, спостережливість та творчу уяву дитини. Естетичні почуття породжують емоційний відгук, співчуття до природних об’єктів, сприяють формуванню гуманного ставлення до світу природи, до самого себе та інших людей.
Психологами виділено умови актуалізації механізмів розвитку екологічної свідомості. До них належать:
1) атрактивність (привабливість) природних об’єктів, їх позитивне сприйняття;
2) індивідуалізованість — взаємодія з конкретним, персоніфікованим природним об’єктом;
3) можливість встановлення паралелізму з людиною («подібний до мене, до людей»).
Оволодіння екологічними знаннями — важливий ланцюг у процесі навчання і виховання дітей. В.Сухомлинський наголошував, що процес пізнання навколишньої дійсності є незамінним емоційним стимулом думки. Для дитини дошкільного й молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Результатом екологічного виховання, на мою думку, мають стати розвинене емоційне сприйняття, бажання активно включитись у роботу з охорони й захисту об’єктів природи. Тому маю завершені екологічні проекти, які покликані вирішувати такі завдання і пропоную вам ознайомитися з виставкою виконаних спільно з батьками та учнями екологічних проектів. (Учасники семінару запрошуються до виставки).