Визначення відносної густини крові

Відносна густина крові характеризує відношення між щільними складовими крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків та солей. Найбільш простий метод визначення (за Гаммершлягом) полягає в опусканні краплі крові у суміш хлороформу і бензолу (20:50). При однаковій відносній густині крові і суміші крапля займає середнє положення в циліндрі. Потім ареометром вимірюють відносну густину суміші.

Метод Філіпса більш надійний. Для його виконання готується основний розчин міді сульфату з відносною густиною 1,1 (159,6 г солі розчиняють в 1 л води). Потім у кількох циліндрах готуються робочі розчини з відносною густиною, близькою до густини крові: 1,030; 1,035; 1,040;.... 1,060. Для приготування розчину з відносною густиною 1,040 необхідно відміряти у циліндр 40 мл основного розчину міді сульфату і 60 мл дистильованої води; 1,045 – відповідно 45 і 55 мл і т.д. Рідини необхідно перемішувати. Потім у кожний циліндр з приготовленим розчином піпеткою обережно опускають 1–2 краплі свіжої крові досліджуваної тварини і відмічають той із них, у якому крапля буде знаходитися протягом 3–5 с у середній частині циліндра (не спливати і не опускатись на дно). Відносна густина досліджуваної крові буде відповідати густині рідини в цьому циліндрі (табл. 2).

Таблиця 2 – Відносна густина крові здорових тварин, г/см³ або кг/л

Збільшення відносної густини спостерігається при поліцитемії, згущенні крові внаслідок втрати води, що спостерігається при діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссудатів, блюванні, надмірному потінні; зменшення є характерною ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

1.2. Визначення швидкості осідання
еритроцитів (ШОЕ)

Осідання – це властивість еритроцитів осідати на дно посудини при зберіганні стабілізованої крові. На осідання еритроцитів діють багато факторів. Головними із них є кількісні та якісні зміни білків плазми крові. Збільшення вмісту крупнодисперсних білків (глобулінів, фібриногену) призводить до підвищення ШОЕ, оскільки вони сприяють процесу аглютинації еритроцитів. На підвищення ШОЕ впливає збільшення холестерину в крові, зрушення кислотно-лужної рівноваги плазми в бік алкалозу, зменшення кількості еритроцитів і збільшення їх об’єму.

Зниження ШОЕ буває при збільшенні вмісту дрібнодисперсних білків (альбумінів), кількості еритроцитів, зменшенні їх об’єму і насичення гемоглобіном (гіпохромія), збільшенні вмісту в крові жовчних кислот, ацидозі.

Принцип визначення ШОЕ. Кров беруть із судин кінчика вуха чи яремної вени, змішують з 5 %-ним розчином натрію цитрату у співвідношенні 1:4, набирають у градуйовану піпетку або пробірку, ставлять їх вертикально в штативі. ШОЕ визначають через годину.

Метод Панченкова. Прилад Панченкова складається з дерев’яного або пластмасового штатива з гніздами і скляних капілярів з мітками
0, К, Р. Мітки 0 і К знаходяться на одному рівні – 100 мм від кінця піпетки. На початку роботи капіляр змочують 5 %-ним розчином натрію лимоннокислого. Потім розчин набирають до мітки Р (50 мм), переносять його на предметне скло або у фарфорову чашку. Із судин вуха піпеткою беруть кров до мітки К і змішують її з натрію цитратом. Стабілізовану кров набирають у піпетку до мітки 0 і ставлять у штатив. У зв’язку з тим, що у тварин (крім коней і свиней) ШОЕ невелика, піпетки інколи ставлять не вертикально, а під кутом 50°. Швидкість осідання еритроцитів визначають за висотою стовпчика плазми, який знаходиться над осадом крові (у мм).

Метод Неводова. Кров беруть у спеціальну пробірку, куди попередньо вносять порошок натрію лимоннокислого, або 1 мл його 5 %-ного розчину. Кров набирають до мітки 0, обережно перемішують кілька разів, перевертаючи пробірку, і ставлять в штатив. ШОЕ визначають через 15, 30, 45, 60 хв і 24 год. Середню швидкість визначають діленням суми результатів 4-х вимірювань на кількість вимірювань.

Нормативи ШОЕ у тварин різних видів значно відрізняються
(табл. 3).

Таблиця 3 – Швидкість осідання еритроцитів у здорових тварин, мм

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але її зміни завжди є показником наявності патологічного процесу в організмі. ШОЕ має діагностичне та прогностичне значення і може бути показником ефективності лікування. Збільшенням ШОЕ супроводжуються: інфекційно-запальні процеси, нефрит і нефроз, які перебігають з гіпопротеїнемією, протеїнурією; гемобластози (підвищення ШОЕ пов’язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пухлини у печінці, а також з причини анемії, що розвивається); анемії різної етіології, зокрема, інфекційні та паразитарні, наприклад, при піроплазмідозах; ревматичне запалення копит (внаслідок збільшення кількості фібриногену); деякі хвороби печінки через розвиток гіпоальбумінемії, але при цій патології ШОЕ може зменшуватися через підвищення у крові вмісту жовчних кислот.

Уповільнення ШОЕ у тварин буває рідше й спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини і загущенням крові (діарея, поліурія), механічною і паренхіматозною жовтяницями, при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.