Оформлення театральних вистав у школах

Проблеми естетичного виховання молоді завжди є актуальним для шкіл України. Творчі педагогічні колективи нагромадили цікавий досвід цієї роботи, зявляються все нові й нові форми їх діяльності. В останні роки дедалі більшого розмаху набуває така цікава і захоплююча форма роботи, як зустрічі діячів мистецтва з учнями шкіл, зокрема сільських, а також шефство відомих творчих працівників театру, кіно, над школами – інтернатами, організація самодіяльних театрів, хореографічних колективів.

Шкільна вистава, концерт, вечір відпочинку-це значна подія для аматорів театрального мистецтва, вчителів та учнів. Шкільний театр є одним із найефективніших засобів удосконалення внутріколективних відносин. Він сприяє самовираженню особистості. Саме тут школярі розвивають свої найкращі якості, такі як товариськість, взаєморозуміння і взаємодопомога. К.С.Станіславський підкреслював, що сценічне мистецтво за своєю природою зумовлює розвиток почуття колективізму, навчає умінню підпорядковувати свої особисті інтереси у загальній справі.

Отже, шкільний театр відкриває великі можливості для здійснення цілеспрямованого виховного процесу, гармонійного розвитку особистості.

Якщо у школі немає спеціального приміщення для шкільного театру, то для цієї мети використовують, як правило, сцену актового залу.

Необхідно, щоб зі сцени було принаймні два виходи (в боковій чи задній стіні) для виходу акторів, а також для подачі сценічного оформлення, бутафорії і меблів. Сцена відгороджується від глядачів портальною аркою і займає одну четверть або одну п’яту частину його. Після такого опорядження сцени й портальної арки слід перейти до одягу сцени. Він складається з передньої завіси, куліс та падуг.

Декорація - оформлення сцени, що відтворює обстановку, в якій відбувається дія епізоду, картини, або всієї вистави.

Історія розвитку сценографії виділяє декілька типів декорацій, пов'язаних з конкретними вимогами театру, драматургії, естетики певної історичної доби, рівнем науки і техніки.

Живописна декорація широко використовувалася у ХVІІІ сторіччі.

Для живописної, або (її ще називають пейзажною) декорації характерно те, що вона займає майже весь простір сцени. В ній головну роль грає задник, на якому намальований відповідний малюнок.

Об’ємна декорація. Назва походить від слова “об’єм”. Глядач бачить не плоске зображення, а якісь об’ємні деталі, які наближають декорацію до реалізму, правди життя. Об’ємна декорація будується на застосуванні об’ємних деталей художнього оформлення в системі плоских стінок.

Крім того на сцені дуже часто доводиться використовуються якісь інші об’ємні деталі, наприклад - сходи, по яким персонажі можуть підніматися на другий поверх. Використовуються театральні станки. Важливу роль в побудові об'ємної декорації грає сценічна машинерія – поворотний круг сцени, система штанкетів, фурки з механічним приводом, тощо.

Павільйонна декорація використовується для того, щоб показати інтер'єр (внутрішню частину помешкання). Павільйонна декорація стала активно застосовуватися в кінці 19 сторіччя. Сприяла тому поява праць К. С. Станіславського і особливо його „Система виховання актора”. З появою „Системи” на російській сцені затвердився метод сценічного реалізму, який в свою чергу вимагав від сценографів наблизити дію, що відбувалася на сцені до реалій життя.

В український театр павільйонна декорація „прийшла” в другій половині ХІХ сторіччя. В цей період почала досягати розквіту творчість корифеїв українського театру М. Л. Кропивницького, братів Тобілевичів, М. К. Заньковецької. Ці талановиті митці принесли реалізм на українську сцену. Це дало змогу більш детально відтворюють певну обстановку на сцені, необхідну по ходу дії, а це в свою чергу сприяло народженню більш яскравого пластичного вирішення вистав, тобто, народженню в виставі яскравих мізансцен, дало змогу різноманітити їх. Це був відхід від чисто декоративно-зорової традиції оформлення.

Одним з важливих компонентів оформлення вистави - є сценічне світло.

Сценічне світло призначене також для створення сценічних ефектів. Та саме головне призначення світла на сцені - сприяти створенню певної атмосфери. Кольорове освітлення досягається за допомогою кольорових скляних або пластмасових фільтрів. Світлова апаратура розташована як в середині сценічної коробки, так і поза нею, в залі для глядачів. На сцені апаратура закріплюється на порталах та галереях. Крім того, переносні прилади встановлюються в кулісах на штативах.

Над сценою, на всю її ширину, підвищують софіти, в які змонтовано цілий набір різноманітних освітлювальних приладів. Софіти сховані від глядачів падугами, піднімаються і опускаються за допомогою колосникової системи.

Сценічні ефекти мають давню історію і використовувалися ще в античному театрі, використовувалися вони і в період середньовіччя. Розділ цей суто умовний, тому що частіше всього для того щоб досягти необхідної ілюзії доводиться поєднувати два, а то ї всі три їх види.

Шумові (або звукові) ефекти виробляються за кулісами за допомогою простих пристосувань, які відомі в театрі з давніх давен.

Шумове оформлення дуже важливе для створення на сцені певної атмосфери. Добре продуманий і досконало виконаний звуковий ефект може стати яскравим художнім компонентом вистави.

Механічні ефекти пов'язані зі складним пересуванням артистів по сцені. Щоб створити актору можливість певний час бігти, або йти в одному напрямку по сцені використовують сценічний круг.

Ефект руху на колі актора або на транспортері предметів іноді посилюють додатковими пристосуваннями - панорамою, що рухається, з намальованими на ній предметами або пейзажами.

Світлові ефекти бувають стаціонарні (зорі, місяць, туман, веселка тощо) і динамічні (блискавка, вибух, пожежа, дощ, сніг, рух поїзда тощо).

Театральний костюм допомагає актору знайти зовнішній вигляд персонажу, розкрити його внутрішній світ. Визначити історичну, соціальну національну характеристику середовища, в якому відбувається дія.

Необхідне доповнення до костюму - грим та зачіска. Художник-сценограф втілює в костюмах великий світ образів гостро-соціальний, сатиричний, трагічний, гротесковий.

Театральний грим - мистецтво змінювати обличчя актора за допомогою спеціальних фарб (гриму), пластичних і волосяних наклейок, парика, зачіски відповідно до ролі. Театральний грим має велике значення для оформлення та завершення театрального костюму. Він допомагає формуванню зорового образу персонажу.

Перед тим, як накласти грим обличчя трохи змащують кремом або вазеліном. Знімають грим за допомогою того ж самого крему.

Якщо в грим входять наклейки (вуса, борода) або парик, потрібен спеціальний лак для наклеювання. Одягати парик і робити наклейки слід в першу чергу: на змащеному кремом і гримом обличчі лак триматися не буде, і наклейки відваляться в самий невідповідний момент. Для деформації обличчя (наприклад, для зображення носу з горбочком) застосовують гумоз-в'язку масу, з якої виліплюють потрібну деталь". Зверху гумоз покривають гримом.

Вузькою стрічечкою тонкого капрону, приклеєного лаком можна підтягнути ніс (зробити його курносим), або нанести на щоку шрам тощо.

Гримуватися зручніше всього перед трьома дзеркалами. Тоді актор бачить своє обличчя з усіх боків. Спочатку бажано грим робити під керівництвом досвідченого гримера. А от в умовному гримі - казковому, фантастичному, фарсовому - можна дати волю своїй фантазії і дотримуючись міри і смаку, пошукати свої оригінальні прийоми гримування.

Отже, шкільний театр відкриває великі можливосі для здійснення цілеспрямованого виховного процесу та гармонійного розвитку учнів початкових класів.