Поняття: загальні та одиничні. процес засвоєння понять. фактори, що сприяють засвоєнню понять

За своїм обсягом поняття поділяються на одиничні і загальні. Одиничними називаються поняття, за допомогою яких мислиться один-єдиний предмет, наприклад поняття: «Петро», «Уран», «Дніпро», «Сахара», «Україна». Поняття, у яких відображаються істотні визначальні ознаки цілого класу однорідних предметів, що носять одне і те ж найменування, називаються загальними. Загальними будуть, наприклад, поняття: «судження», «студент»,, «наука», «фізика», «спосіб виробництва», «хімічний елемент», «комп’ютер», «рідина», «газ» та ін. Крім загальних і одиничних понять, за обсягом в логіці виділяють пусті (з нульовим обсягом). Наприклад, «вічний двигун», «теплорід», «безсмертна людина», «шайтан», «флюїд» і т.п. Загальні й одиничні поняття можуть бути збірними поняттями.

Збірні поняття — це такі поняття, у яких мисляться сукупності однорідних предметів як єдине ціле. Інакше кажучи, під збірними поняттями розуміються поняття, що позначають цілі групи однорідних предметів, причому такі, котрі являють собою відому єдність, закінчену сукупність. Збірне поняття не можна віднести до кожного окремого предмета, а лише тільки до їхньої сукупності. Загальні ж поняття можна прикласти до кожного окремого предмета того класу, на який поняття поширюється.

За змістом поняття поділяються на конкретні й абстрактні. Конкретними поняттями називають такі поняття, у яких відбиті окремі предмети чи класи предметів (як матеріальні, так і ідеальні).

Абстрактними називають ті поняття, у яких мислиться не цілий реально існуючий предмет, а яка-небудь з ознак предмета, узята окремо від самого предмета. Абстрактні поняття відносяться до окремо узятих ознак речі, що мисляться як самостійні речі. Існують, наприклад, зелені предмети, солодкі предмети. Від них ми відвертаємо ознаки «зелений», «солодкий» і мислимо ці ознаки як самостійні речі; утворяться поняття «зелень», «тотожність», «єдність», «боротьба», «подібність», «протилежність». Під відносними розуміють предмети, існування одного з яких передбачає існування іншого: («добро» — «зло», «продуктивні сили» — «виробничі відносини», «інтеграл» — «диференціал»,«світло» — «тінь»). Безвідносні — такі поняття, у яких мисляться предмети, що існують самостійно, незалежно від інших предметів («людина», «місто», «альбом», «гербарій», «фонема», «фоторезистор»,«фортран»). Розподіл понять на позитивні і негативні ґрунтується на тому, що предмети можуть характеризуватися як за наявністю в них відповідних ознак, так і за відсутністю в них відповідних властивостей. Позитивним поняттям називається таке поняття, у змісті якого вказуються ознаки, властиві предметам. Наприклад, «тварина-ссавець», «заряджений», «стереоскопічний», «стабільний», «спектральний», «прогресивний», «небулярний», «визискувач», «шахрай», «нечепура», «безтурботність», «бездоганний», «безсрібник». І ще одне доповнення до сказаного. Якщо частка «не» чи «без» пишеться разом і слово без неї не вживається (наприклад, «нечепура», «бездоганний», «безсрібник»), то ці поняття також називаються позитивними. Негативними поняттями називаються такі поняття, у змісті яких вказуються властивості, відсутні у предметів. Наприклад, «непарне число», «без’ядерний»,«безкровний», «безпрецедентний», «безтурботний», «невдаха»). Негативні поняття в мові виражаються словом чи словосполученням, що містить негативну частку «не» чи «без», приєднану до відповідного позитивного поняття і виконуючу функцію заперечення.

7. умовивід як вища форма мислення: умовивід за аналогією, сутність індуктивного умовивіду, поняття дедукції. помилки умовиводу.

Умовивід – це найбільш складна форма мислення. Вона встановлює нові зв’язки між предметами і явищами на основі вже відомих.

Теорія умовиводів є найбільш ретельно розробленою частиною формальної логіки, яка є уподобанням численних видатних

Умовивід – цілісне розумове утворення і має структуру:

- посилка (засновок) – судження, яке віддзеркалює вже відомі зв’язки

- заключення (висновок)– судження, яке віддзеркалює нові зв’язки

Заключення буде істинним за наявності двох необхідних умов:

1. Якщо посилки істинні за змістом.

2. Якщо умовивід вірний за своєю будовою.

Наприклад:

Засновок 1 - Всі митці тонко відчувають природу

Засновок 2 – Левітан – митець

Заключення – Левітан тонко відчував природу

У цьому умовиводі обидві посилки істинні, і тому він побудований вірно і є цілком істинним. Це випливає з наступної схеми:

А – Левітан

В – митці

С – ті, хто тонко відчувають природу

Навпаки, висновок може бути хибним, якщо:

1. Хоча б одна з посилок хибна;

2. Побудова умовиводу є хибною.

Наприклад:

Посилка – Всі свідки правдиві

Посилка – Захаров – свідок

Висновок – Захаров – правдивий

У цьому умовиводі одна з засновків-посилок (перша) є хибною. Висновок, відповідно, істинним не буде.

Стосовно того, наскільки важливою є вірна побудова умовиводу, свідчить відомий в логіці жартівливий приклад, коли з двох істинних посилок висновок отримується безглуздий.

Наприклад:

Посилка – Всі птахи носять пір’я

Посилка – Дикуни іноді теж його носять

Висновок – Іноді дикуни є птахами

С – ті, що носять пір’я

В – птахи

А - дикуни

Подібно до того, що не можна займатися побудовою будинку без добротного матеріалу, неможливо побудувати вірний умовивід без вірних суджень-засновків, які побудовані за правильною схемою.

Види умовиводів

Формальна логіка розрізняє насамперед:

4 безпосередні умовиводи – висновок будується лише на одній посилці Наприклад, “Петров викликаний до суду у якості свідка, тому він зобов’язаний давати свідчення”;

4 опосередковані – висновок будується на кількох посилках: “Всі рідини пружні. Ртуть – рідина (за звичайних умов). Відповідно ртуть має пружність”;

У свою чергу виділяють такі види опосередкованих умовиводів:

4 дедуктивні – рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку (Всі люди смертні. Аристотель – людина. Аристотель – смертний.); Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми – висновок базується на двох посилках, які є судженнями і зв’язані з загальним для них поняттям (Всі юристи опікуються правом. Захарченко – юрист. Захарченко опікується правом.). Крім силогізмів виділяють також умовні і розподільні умовиводи;

4 індуктивні - рух думки йде від часткових випадків до загальної закономірності (Україна – країна Європейського континенту. Білорусь - країна Європейського континенту. Обидві країни – європейські);

4 традуктивні (за аналогією) - рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Вони обов’язково мають імовірнісний характер. (На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Можливо (за аналогією) на Марсі є життя);

8. процес розуміння і процес розв'язання завдань. усвідомлення та розуміння. особливості розуміння.

Результатом мислення є розуміння людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Розуміння - це складна аналітико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв'язків, стосунків, залежностей, які в ній відображаються.

Залежно від характеру пізнавального завдання та його смислової структури розуміння може виявлятись у співвіднесенні нового об'єкта з відомим як таким, що має з ним спільні ознаки, у з'ясуванні причини явища, визначенні вихідних принципів і логічних засад розуміння факту, в усвідомленні підтексту мовного висловлювання, мотивів, сенсу та значення людського вчинку тощо.

Необхідна умова розуміння будь-яких фактів - достатні знання та життєвий досвід людини, які є ключовими компонентами цього процесу.

Як зауважив І. М. Сеченов, "думку може засвоїти або зрозуміти тільки та людина, у якої вона є ланкою в складі особистого досвіду". Розуміння спирається на асоціативні зв'язки, що сформувалися попереднім досвідом, і є актуалізацією цих зв'язків. Від їх багатства та різноманітності залежить успіх розуміння.

Відповідні асоціації є основою для продуктивного утворення нових асоціацій, замикання нових зв'язків та адекватного відображення причинової, логічної або структурної сутності об'єкта розуміння.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочними образами, особливо в тих випадках, коли предметом розуміння є функціональні характеристики об'єктів. Наочні образи, так само як і практичні дії, не лише ілюструють те, що потрібно зрозуміти, а й допомагають розкрити суть того, що осмислюється.

Критерієм розуміння є сформульована в слові думка, яка відображає знання істотних ознак предмета або явища. Уміння охарактеризувати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям, що виконуються у зв'язку з розкриттям сутності предмета пізнання. При розумінні наукового тексту необхідно виокремити поняттєвий апарат, визначити його логічну структуру, скласти тези, зробити узагальнення. При вивченні механізмів і принципів роботи з текстами показником розуміння є вміння вільно їх розбирати і складати.

Надійним показником розуміння є зміст відповідей на нестандартні запитання по суті засвоєних знань, вміння варіювати формулювання думок, реконструювати текстову основу змісту, передавати його в більш стислому або розгорнутому вигляді. Свідченням розуміння вважається також уміння застосовувати на практиці сформульовані в словесній формі принципи, наводити оригінальні приклади, що ілюструють явище.

У навчальному процесі нерідко трапляються ситуації, коли шлях до усвідомлення знань нерозривно пов'язаний з певними практичними діями за інструкціями або алгоритмами. Так буває при оволодінні принципами розв'язання математичних задач, орфографічними правилами тощо.

Мислення людини, спрямоване на розуміння предметів і явищ об'єктивного світу, його закономірностей, вимагає того, щоб у цьому процесі були враховані й дотримані всі психологічні умови, від яких залежить його продуктивність.

Процес розв'язання завдань

Мислення - це процес руху думки від невідомого до відомого.

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

Такі питання виникають за умов проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання поставленого завдання.

Процес розв'язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке потрібно визначити, виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Такс формулювання питання - одне найбільш складних етапів у процесі розв'язання завдання. Важливу роль на цьому етапі відіграє здатність людини:

1) бачити невизначеність тих чи інших предметів і явищ дійсності;

2) ставити питання, виокремлювати проблеми, які потребують з'ясування.

Ці здатності значною мірою залежать від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв'язання завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. У разі, коли висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умову завдання та саме завдання.

Розв'язання завдання - завершальний етап процесу - може відбутися по-різному.

Можливі випадки, коли людина діє методам проб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв'язування завдання може грунтуватися на використовуванні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації.

Розв'язання завдання може перетворюватися на творчий процес.

У такому разі воно вимагає подолання інертності мислення та побудови нової стратегії розв'язування. Побудова нової стратегії в усіх випадках є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв'язування завдань у тій чи іншій сфері людської діяльності.

Розв'язання завдання іноді виникає раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. Тут має місце інтуїтивне, не до кінця усвідомлене в процесуальному плані знаходження рішення.

Саме так відомі вчені і винахідники робили деякі важливі відкриття в науці і техніці. На відкриття закону всесвітнього тяжіння Ньютона наштовхнуло яблуко, що впало йому на голову в момент напруженої зосередженості на проблемі. Аналогічна ситуація зумовила відкриття Архімедом закону виштовхувальної сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

Важливу роль у стимулюванні мислення в процесі розв'язання завдань відіграють почуття. Винятково важливе значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжують виникнення ідеї, хід розв'язання завдання, супроводжують завершення роботи і труднощі, які виникають на шляху до результату.

Розв'язання завдання вимагає від людини значних вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. "Якби той, хто дивується з винахідливості генія, міг поглянути на сам процес цих винаходів, то почав би дивуватися не тільки розуму, а й силі волі, пристрасті та наполегливості винахідників" (К. Д. Ушинський).

Таким чином, процес розв'язування завдань вимагає мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.