Розрахунок

І позначка відповідає кількості вільної хлоридної кислоти.

ІІІ позначка відповідає загальній кислотності.

Середнє арифметичне значення між ІІ і ІІІ позначками відповідає загальній хлоридній кислоті.

Зв’язану хлоридну кислоту визначають за різницею між вмістом загальної хлоридної кислоти та вільної.

Наприклад, якщо на титрування витрачено наступну кількість 0,1 н розчину NaОН:

І позначка – 1,6 мл; ІІ позначка – 1,8 мл; ІІІ позначка – 2,4 мл, то

Вільну НСl визначаємо за формулою:

де: 1,6 мл – І позначка – кількість 0,1 н розчину NaОН (мл), 1000 – перерахунок на 1 літр, 0,1 – кількість мг екв лугу в 1 мл 0,1 н розчину, 5 – кількість шлункового соку, яка взята для титрування (мл).

Загальну НСl визначаємо за формулою:

де: 1,8 – ІІ позначка, 2,4 – ІІІ позначка, (1,8 +2,4/ 2) – середнє арифметичне значення, 1000 – перерахунок на 1 літр, 0,1 – кількість мг екв лугу в 1 мл 0,1 н розчину, 5 – кількість шлункового соку, яка взята для титрування (мл).

Зв’язану НСl визначаємо за різницею між вмістом загальної НСl і вільної:

Загальну кислотність визначаємо за формулою:

де: 2,4 – ІІІ позначка, 1000 – перерахунок на 1 літр, 0,1 – кількість мг екв лугу в 1 мл 0,1 н розчину, 5 – кількість шлункового соку, яка взята для титрування (мл).

Зробити висновок, пояснити отримані результати.

Клініко-діагностичне значення. У нормі вміст вільної хлоридної кислоти коливається в межах 20 – 40 ммоль/л, зв’язаної – 10 – 20 ммоль/л, а загальна кислотність (сума всіх кислореагуючих речовин: вільної НСl, зв’язаної НСl, кислих фосфатів, молочної кислоти тощо) становить 40 – 60 ммоль/л.

Визначення кислотності шлункового соку важливе для діагностики та правильного вибору методу лікування низки захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки. У хворих на дуодентальну виразку, а також при гіперацидному гастриті відбувається збільшення вмісту вільної хлоридної кислоти (гіперхлоргідрія) і загальної кислотності (гіперацидітас). Зменшення кількості вільної хлоридної кислоти (гіпохлоргідрія) і загальної кислотності (гіпоацидітас) характерне для хронічного атрофічного гастриту. Гіпохлоргідрію, ахлоргідрію, ахілію (повна відсутність хлоридної кислоти та пепсину) спостерігають у хворих на рак шлунка.

Сучаснішим є метод інтрагастральної рН-метрії, його широко застосовують при обстеженні гастроентерологічних хворих, він базується на виникненні різниці потенціалів між електродами (до 5), один із яких призначений для порівняння. Згідно цього методу рН у межах 1,6 – 2,2 відповідає нормоацидності, рН у межах 3,6 – 6,9 – значній гіпоацидності, рН 0,9 – 1,2 – значній гіперацидності (Чорнобровий В.М., 1998).

Дослід № 2. Реакція на молочну кислоту (реакція Уффельманна)

Принцип методу: молочна кислота в присутності заліза феноляту (реактив Уффельманна), забарвленого у фіолетовий колір, утворює заліза лактат жовто-зеленого кольору:

Матеріальне забезпечення: патологічний шлунковий сік, 1 % розчин фенолу, 3 % розчин FeСl₃, піпетки, пробірки, штатив.

Хід роботи: До 5 мл 1% розчину фенолу додають 2 – 3 краплі 3 % розчину заліза хлорного. Утворюється заліза фенолят фіолетового кольору, до якого додають по краплях патологічний шлунковий сік, в якому відсутня вільна хлоридна кислота. При наявності в шлунковому соку молочної кислоти утворюється жовто-зелене забарвлення внаслідок утворення заліза лактату.

фенол заліза фенолят

б)

заліза фенолят молочна кислота заліза лактат

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. Виявлення молочної кислоти в шлунковому соку проводять з метою дослідження інтенсивності процесів молочнокислого бродіння в шлунку (непрямий доказ відсутності чи низької концентрації хлоридної кислоти). Існує думка, що наявність молочної кислоти в шлунковому соку є наслідком метаболічних процесів ракових клітин.

Дослід № 3. Бензидинова проба на кров.

Принцип методу: реакція базується на окисненні бензидину до п-хінондііміду киснем, який утворюється при розкладі гідрогену пероксиду під дією гемоглобіну крові.

Матеріальне забезпечення: патологічний шлунковий сік, 10 % розчин бензидину в оцтовій кислоті, 3 % H₂O₂, піпетки, пробірки, штатив.

Хід роботи: До 1 – 2 мл патологічного шлункового соку з підвищеною кислотністю додають 4 – 5 крапель 10 % розчину бензидину в оцтовій кислоті та 2 – 3 краплі 3 % розчину гідрогену пероксиду. У присутності крові утворюється синє або зелене забарвлення внаслідок окиснення бензидину.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. У шлунку кров може з’являтися внаслідок кровотечі з його стінок при виразковій хворобі шлунка, з варикозно розширених вен стравоходу, при легеневих і носових кровотечах, екстирпації зуба, а також може потрапляти в шлунок з їжею.

Дослід № 4. Уреазний метод виявлення в шлунковому соку Helicobacter pylori.

Принцип методу: у гастробіоптаті виявляють ензим уреазу, яка каталізує гідроліз сечовини. Аміак, що утворюється,зміщує рН розчину в лужний бік і в присутності фенолфталеїну утворюється рожеве забарвлення.

Матеріальне забезпечення: патологічний шлунковий сік, 0,5 % спиртовий розчин фенолфталеїну, 1 % розчин сечовини, піпетки, пробірки, штатив.

Хід роботи: До 1 – 2 мл патологічного шлункового соку додають 1 – 2 мл сечовини і 2 – 3 краплі фенолфталеїну. Вміст пробірок перемішують, залишають на декілька хвилин при кімнатній температурі і спостерігають за появою рожевого забарвлення в пробірці.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. За умов норми шлунок натще майже не містить бактеріальної флори. Не зважаючи на бактерицидну дію хлоридної кислоти, у шлунку в невеликій кількості наявні ентерококи, молочнокислі бактерії, стрептококи, стафілококи, гриби, а кількість мікроорганізмів не перевищує 1 000 мікробних тіл у 1 мл шлункового соку. Мікробна флора шлунка змінюється при дуодено-гастральному рефлюксі та зниженні моторики тонкої кишки. Спіралеподібний грамнегативний мікроорганізм Неlісоbасtеr руlоrі (Нр) може спричинювати розвиток хронічних захворювань травного тракту. Основною причиною цього є висока адгезивна спорідненість цих бактерій до мембран епітеліальних клітин слизової оболонки шлунка, яка створює умови для дії бактеріальних ензимів, що виділяються Нр у великій кількості (уреаза, ліпаза, фосфоліпаза, протеаза та каталаза) і пошкоджують слизову оболонку. Нр виявляють при виразці дванадцятипалої кишки у 92 – 100 % хворих, гастритах – у близько 90 %, виразці шлунка – у 70 – 80 %, раку шлунка – до 80 %, диспепсії без виразок у 40 – 70 % хворих.

контроль виконання лабораторної роботи

1. Пояснити принцип методу визначення кислотності шлункового вмісту: загальної кислотності, вільної та зв'язаної соляної кислоти. Клініко-діагностичне значення цих показників.

2. Пояснити принцип методу виявлення в шлунковому вмісті молочної кислоти. Пояснити причини появи у шлунковому вмісті молочної кислоти?

3. Пояснити принцип методу виявлення в шлунковому вмісті "кров'яних пігментів" бензидиновою пробою. Пояснити причини появи їх у шлунковому вмісті. Яка чутливість цього методу?

4. Пояснити принцип уреазного методу виявлення в шлунковому соку Helicobacter pylori. Клініко-діагностичне значення визначення цієї бактерії у шлунковому вмісті.

5. У гастробіоптаті пацієнта Д. з виразковою хворобою шлунка виявлено Нelicobacter руlori. Котрий з перелічених ензимів має бути наявним у ньому також?

А. Уреаза

B. Дегідрогеназа

C. АлАТ

D. АсАТ

E. Карбоксипептидаза

6. Під час дослідження секреторної функції шлунка виявлено гіпохлоргідрію. Активність якого ензиму при цьому знижена?

A. Дипептидази

B. Гексокінази

C. Ліпази

D. Амілази

E. Пепсину

7. Під час комплексного обстеження у шлунковому соку пацієнта виявлена речовина, наявність якої свідчить про надмірну інтенсивність процесів молочнокислого бродіння в шлунку (непрямий доказ відсутності чи низької концентрації хлоридної кислоти). Яка це речовина?

A. Пепсин

B. Молочна кислота

C. Пепсиноген

D. Ренін

E. Внутрішній фактор касла

8. у шлунковому соку пацієнта при дослідженні виявлена молочна кислота. Для її виявлення використали...

A. Бензидинову пробу

B. Реакцію Уффельмана

C. Уреазний метод

D. Реакцію з резорцином

E. Пробу Фелінга

9. У пацієнта підозрюють хронічний панкреатит, оскільки у нього спостерігають явища гіповітамінозів, цукрового діабету, панкреатичної диспепсії (відраза до жирної їжі, кашкоподібний смердючий стілець). Які лабораторні дослідження потрібно провести для підтвердження попереднього діагнозу?

10. Пацієнт госпіталізований зі скаргами на біль в епігастральній ділянці та лівому підребер’ї, втрату ваги, апетиту, посилене слиновиділення, часті проноси. Лабораторно спостерігають гіпохромну анемію, зростання швидкості осідання еритроцитів, зниження активності a-амілази, трипсину та хімотрипсину в дуоденальному вмісті. Який попередній діагноз можна поставити? Які дослідження потрібно здійснити додатково?

приклади тестів “Крок – 1”

1. У пацієнта діагностована недостатність ензимоутворювальної функції шлунка. Дослідження активності якого ензиму не буде інформативним при захворюваннях шлунка в дорослих:

A. Реніну

B. Пепсину А

C. Уропепсину

D. Гастриксину

E. Пепсину В

2. Пацієнтові з хронічним панкреатитом призначений інгібітор протеолітичних ензимів, які продукуються в підшлунковій залозі в неактивному стані у вигляді зимогенів. Який механізм лежить в основі активації протеолітичного ензиму трипсину?

A. Відщеплення з С-кінця гексапептиду

B. Фосфорилування

C. Алостерична регуляція

D. Дефосфорилування

E. Частковий протеоліз молекули зимо гену

3. У новонародженої дитини в шлунку відбувається звурджування молока, тобто перетворення розчинних білків молока казеїнів на нерозчинні – параказеїни за участі іонів кальцію та ензиму. Який ензим бере участь у цьому процесі?

A. Секретин

B. Пепсин

C. Гастрит

D. Ренін

E. Ліпаза

4. У гастроентерологічне відділення госпіталізований хлопчик віком 7 років. Йому призначене біохімічне дослідження крові та сечі, зокрема визначення вмісту уропепсину в сечі. Уропепсин у педіатричній практиці визначають для дослідження...

A. секреторної активності залоз слизової оболонки шлунка

B. інтенсивності процесів травлення в шлунку

C. моторно-евакуаторної діяльності шлунка

D. патологічних процесів у шлунку

E. патологічних компонентів у шлунковому соку

Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Сучасні вимоги до компонентів раціонального харчування. Роль харчових добавок.

Література

Основна:

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія: Підручник. – Київ: Нова книга, 2009. – С. 464 – 480.

2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 288 – 290, 357 – 363, 397 – 403.

3. Біологічна хімія: тести та ситуаційні задачі: навч. посібник. / Т.І.Бондарчук, Н.М.Гринчишин, Л.І.Кобилінська та ін.; за ред. О.Я.Склярова.– К.: ВСВ «Медицина», 2010. С. 175 – 188.

4. Біохімічні показники в нормі і при патології / За ред. О.Я. Склярова – К.: Медицина, 2007. – С. 137 – 167.

5. Клінічна біохімія / За ред. О.Я. Склярова. – К.: Медицина, 2006. – С. 201 – 227.

Додаткова:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б. Ф. Биологическая химия. -.М.: Медицина, 1998. – С. 319 – 321, 363 – 370, 409 – 430.

2. Біохімія ензимів. Ензимодіагностика. Ензимопатологія. Ензимотерапія: Посібник / Скляров О., Сольскі Я., Великий М., Фартушок Н., Бондарчук Т., Дума Д. – Львів: Кварт. – 2008. – 335 с.

3. Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Родуэлл В. Биохимия человека. Т.2. – М.: Мир; Бином. Лаборатория знаний, 2009. – С. 274 – 298.

4. Практикум з біологічної хімії. За ред. О.Я.Склярова. – К.”Здоров’я”, 2002, С.209 – 219.

5. Скляров О.Я., Косий Є.Р., Скляров Є.Я. «Основи гастроентерології».- Львів, Кварт, 2011. – 289 с.

6. Современные подходы к молекулярной диагностике и типированию клинических изоляторов Helicobacter pylori / Говорун В.М., Момыналиев К.Т., Смирнова О.В. и др.// РЖГГК. – 2002. - № 3. – С.57 – 64.

Тема № 2. Дослідження функціональної ролі водорозчинних (коферментних) та жиророзчинних вітамінів у метаболізмі та реалізації клітинних функцій.

Мета заняття: Засвоїти будову, загальні принципи класифікації, функціональну роль вітамінів, вітаміноподібних сполук, антивітамінів, біологічно активних добавок. Оволодіти методами якісного та кількісного визначення водорозчинних та жиророзчинних вітамінів.

Актуальність теми: Водорозчинні та жиророзчинні вітаміни беруть участь в обміні речовин як коферменти і активатори багатьох ферментативних та не ферментативних процесів. Порушення засвоєння та надходження вітамінів в організм або патологія їх обміну, знижує інтенсивність енергетичного та пластичного обмінів, що супроводжується порушенням функцій ряду органів, зниженням імунітету до вірусних та інфекційних захворювань, втратою організмом здатності адаптуватись до різних несприятливих факторів.

Конкретні завдання:

Ø Трактувати роль водорозчинних та жиророзчинних вітамінів та їх попередників як компонентів харчування у метаболічних та структурно – функціональних процесах.

Ø Пояснювати застосування антивітамінів як інгібіторів ферментів при інфекційних захворюваннях та при патологіях системи гомеостазу.

Ø Допомогти студентам вміти оцінювати роль водорозчинних та жиророзчинних вітамінів в обміні речовин, для пояснення походження гіпо – та гіпервітамінозів, їх попередження та лікування.

Ø Пояснювати роль вітаміноподібних речовин у процесах метаболізму.

Ø Пояснювати роль біологічно активних добавок (БАДів), як компонентів харчування людини та їх вплив на організм.

Теоретичні питання

1. Вітаміни як незамінні біологічно-активні компоненти харчування, що необхідні для організму людини. Історія відкриття вітамінів. Розвиток вітамінології в Україні.

2. Екзо- і ендогенні гіпо- та авітамінози, їх причини та наслідки. Гіпервітамінози: можливі причини та наслідки.

3. Вітаміни В₁ і В₂, їх будова, коферментна роль, джерела для людини, добова потреба. Ознаки гіповітамінозу; застосування у медицині.

4. Будова, властивості вітаміну Н та пантотенової кислоти. Роль коферментів карбоксибіотину і КоАSH в обмінних процесах. Основні джерела, добова потреба. Ознаки гіповітамінозу; застосування у медицині.

5. Антианемічні вітаміни (В₁₂, фолієва кислота), їх будова, участь коферментів у обміні речовин, джерела для людини, добова потреба, ознаки гіповітамінозу, застосування у медицині.

6. Вітаміни В₆ та РР, їх будова, коферментна роль, джерела для людини, добова потреба, ознаки гіповітамінозу, застосування у медицині.

7. Вітаміни С і Р, їх будова, біологічна роль, участь у обміні речовин, джерела для людини, добова потреба. Функціональний зв’язок між вітаміном Р та вітаміном С (синергічна дія вітамінів). Прояви недостатності в організмі людини, застосування у медицині.

8. Вітаміни групи D, будова, біологічна роль, механізм дії, добова потреба, джерела для людини, ознаки гіпо - та гіпервітамінозів, авітаміноз.

9. Вітамін А, будова, біологічна роль, механізм дії, добова потреба, джерела для людини, ознаки гіпо-, гіпервітамінозів.

10. Вітаміни Е, F, будова, біологічна роль, механізм дії, джерела для людини, механізм дії, добова потреба, ознаки гіпо-, гіпервітамінозів, застосування в медицині.

11. Антигеморагічні вітаміни (К₂, К₃) та їх водорозчинні форми, будова, біологічна роль, джерела для людини, механізм дії, добова потреба, ознаки недостатності, застосування в медицині.

12. Провітаміни, антивітаміни. Визначення, приклади, механізм їх дії та застосування у практичній медицині.

13. Вітаміноподібні речовини: визначення, структура та біологічна роль.

14. Сучасні вітамінні препарати та їх профілактичне та лікувальне застосування в медичній практиці. Біологічно активні добавки (БАДи).