Історичні карти підрозділяються

за охопленою територією (світо­ві, материкові, карти держав);

за змістом (оглядові, узагальнюючі і тематичні);

за масштабом (великомасштабні, середньо- і дрібномасш­табні).

На узагальнюючих картах у межах визначеного місця і часу відбиті всі основні події і явища, передбачені розділами шкільної програми і Держстандарту. У назві зазначені місце і час подій. Огля­дові карти показують події певного періоду.

Одним із видів узагальнюючих карт є тематичні. Ці карти розвантажені від позначень, що не мають відно­шення до теми. На них більш ґрунтовно представ­лені найважливіші події узагальнюючих карт.

При роботі з картами варто врахувати, що учням буває складно співвіднести загальну і тематичну карти. Тому на уроці на початку вивчення теми доцільно мати дві карти, що показують місце розташу­вання того чи іншого об'єкта (держави) на загальній карті, наприклад карті світу, а потім уже на тематичній.

Щоб створити уявлення про простір і місце розташування до­сліджуваної країни на карті земної кулі, застосовують одночасно істо­ричну і географічну (фізичну) карти чи загальну і тематичну. На них вміщено один і той самий об'єкт, але зображено його у різних масш­табах.

В іншому випадку вчитель демонструє, наприклад, карту «Старо­давні держави світу» (загальне). Потім за допомогою крейди виділяє на ній місце розташування Стародавнього Єгипту у вигляді трикутни­ка (одиничне).

Для закріплення отриманих знань можна проводити гру «Хто швид­ше збере карту» (за принципом збору картинки з дитячих кубиків). Учню надається карта Стародавнього Єгипту, розрізана на частини у вигляді квадратів. Як показує практика, йому буде потрібно близько чо­тирьох хвилин, щоб зібрати таку карту. Потім дається завдання визна­чити, як можна потрапити з рідного міста в сучасний Єгипет (прийом подорожі).

На уроці «Природа і заняття жителів Стародавнього Єгипту» істо­рична карта, зміст підручника допомагають учням усвідомити особли­вості природно-географічного середовища, виявити сприятливі і не­сприятливі умови для землеробства.

Результатом опрацювання історичної карти є формування в учнів таких знань і вмінь:

а)

ü знати, що назва карти відбиває тему та її основний зміст;

ü що істо­рична карта відбиває дійсність у певний хронологічний період;

ü на ній можуть бути показані події, які відбувались у різні часи;

ü явища, що змінювалися, можуть зображуватися на одній історичній карті, при­ чому послідовність у часі передається як сусідство в просторі;

ü карти мають масштаб;

ü умовні позначки розшифровуються в легенді карти;

б)

ü уміти впізнавати і називати зображений на карті географічний простір;

ü визначати послідовність і час відображених на карті подій;

ü правильно читати й описувати словами відбиту на карті дійсність;

ü пе­редавати зміст карти графічними засобами;

ü зіставляти позначені на карті явища;

ü порівнювати розміри територій;

ü знаходити на карті і на­зивати включені в легенду знаки;

ü знаходити зображену на невеликій карті територію на картах, що охоплюють більший простір;

ü порівню­вати відстані на карті з відомими відстанями;

ü виділяти зміни в терито­рії, нові риси в господарстві;

ü застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій;

ü аналізувати соціально-економічний, політичний розвиток народів світу;

ü зіставляти і систематизувати дані декількох історичних карт;

ü зіставляти різномасштабні карти і плани;

ü читати карти і карти-схеми.

Карти-схеми допомагають розкрити внутрішні зв'язки досліджува­них подій і явищ. Ці карти на фізико-географічній основі відтворюють схематично, у спрощено-узагальненому вигляді яку-небудь одну подію чи явище. Маються на увазі, наприклад, карти-схеми: «Грюнвальдська битва 1410 p.», «Оборона Севастополя 1854-1855 pp.» тощо.

Можуть бути також саморобні карти-схеми краєзнавчого характе­ру, наприклад місця появи мануфактур, набігів монголо-татар і боїв з ними, партизанських дій.

Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, ви­робити нові уміння і навички роботи з історичною картою. Це важли­вий засіб практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяль­ності учнів. Робота з контурними картами дає результат лише в тому випадку, якщо вона ведеться цілеспрямовано і систематично.

Контурні карти застосовуються для закріплення нового матеріалу на уроці; для відпрацьовування вивченого на попередніх уроках із за­стосуванням довідкових посібників чи без них; для контролю знань у вигляді виконання на карті історико-географічних завдань.

Молоді вчителі та учні мають пам'ятати певні правила роботи з картою:

1) стійте праворуч від карти, указку тримайте у лівій руці;

2) показуючи на карті населений пункт, торкніться кінцем указки до відповідної крапки і назвіть орієнтири: «Афіни розташовані в західній частині області Аттика, на південному сході Середньої Греції»;

3) показуючи державу, проводьте по карті указкою відповідну лі­нію і називайте орієнтири: «Кордони Перського царства наприкінці VI - на початку V століття до н. є. простиралися від ріки Інд на сході до Єгипту й Егейського моря на заході»;

4) як орієнтири використовуйте знайомі географічні об'єкти (гори, ріки, моря), а також історико-географічні позначення (міста, держави);

5) річки показуйте від витоку до гирла;

6) показуючи на карті об'єкти, говоріть «північніше», «південніше», «на захід», «на схід». Уникайте слів «вище», «нижче», «справа», «зліва».

Загальні правила використання історичної карти в навчанні:

1) жодного уроку історії без карти чи інших картографічних засобів;

2) використання карти доцільне і необхідне на всіх етапах навчання: при вивченні нової теми, при закріпленні й узагальненні вивченого, при перевірці знань і умінь школярів;

3) паралельно з формуванням знань на основі карти треба навчати школярів прийомам навчальної роботи з різними типами картогра­фічних посібників;

4) при переході від однієї карти до іншої забезпечується наступність між ними, або співвіднесення із загальною картою, чи характеристи­кою їхніх часових відносин;

5) робота з настінною і настільною картами по можливості ведеться паралельно і скоординовано;

6) постійним компонентом домашніх завдань з історії є робота школярів з контурною картою над питаннями нової навчальної теми.

схеми – креслення, що відображає суттєві ознаки, зв'язки і відносини історичних явищ. Вони використовуються для на­очного порівняння явищ, що вивчаються, показу тенденцій їхнього розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань. Пояснюючи матеріал, учитель послідовно креслить на дошці елементи схеми і позначає зв'язки між ними (наприклад, стрілками). Поступо­вість створення схеми полегшує її розуміння. За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок своїх міркувань. Складання учнями схем на ос­нові нового тексту, декількох джерел дозволяє говорити про творчий рівень діяльності учнів. Учнів бажано навчити складати різні типи схем, насамперед таких, що відбивають структуру поняття за його ознаками або явища за його складовими у вигляді «коробочок», по­єднаних стрілками, що відбивають ієрархію цих ознак.

Схема 9. Приклад схеми, що відбиває структуру поняття за його ознака­ми або явища за його складовими

схеми еволюції, відбивають етапи розвитку події, явища чи процесу у вигляді сходинок. Наприклад, певні етапи розвитку суспільства можна відобразити такою схемою:

Схема 10. Приклад схеми еволюційного процесу

Якщо треба передати певний порядок, послідовність елементів струк­тури явища, процесу, ознак тощо використовують ієрархічну схему.

Схема 11. Приклад ієрархічної схеми

логічні схеми - графічні зображення, що відбивають процес, містять його складові, що випливають одне з іншого, наприк­лад причинно-наслідкові або інші зв'язки між подіями, явищами чи поняттями.