Методичні можливості підручника з історії

v Як використати на уроці методичні можливості підручника

Структура і ознаки підручника та його методичні можливості.

традиційно зміст підручника з історії можна умовно представити в двох компонентах - текстовому і позатекстовому, кожний з яких складається з трьох елементів.

Весь текст підручника за обсягом і призначенням поділяють на основний, додат­ковий і пояснювальний. Позатекстовий компонент відповідно містить: ілюстрації, методичний апарат та апарат орієнтування.

Структура шкільного підручника

Інформаційний (навчальний) текст підручника з історії - це основні відомості про минуле, оформлений у розділи, глави і параграфи.

Підручник поділено, як правило, на розділи і теми, кожна тема (па­раграф) - на підпункти.

При усному поясненні нового матеріалу вчителем посібник буде корисним: на початку треба прочитати з учнями назву теми, основні питання, а також з переліком основних понять і питань, що інколи містяться у посібнику перед початком основного тексту або виділені жирним шрифтом у тексті. Треба мати на увазі, що ця частина налаш­товує учнів на досягнення в навчанні певних результатів: опанування нових понять та змісту. До підзаголовків теми учитель може зверта­тись і в процесі викладу матеріалу уроку для полегшення сприйняття матеріалу учнями, особливо, якщо вони містять нові поняття чи ха­рактеризують нові явища. У своїй розповіді вчитель може прямо по­силатись на текст посібника або пропонувати прочитати фрагмент тексту.

Самостійне читання – є основним прийомом роботи учнів з основним текстом посібника. Як­що текст є складним або містить значну кількість важливих одиниць змісту (нових понять, назв) може бути застосований прийом «комен­тованого читання» – учень вголос читає окремі абзаци або навіть речення і за завданням учителя виділяє в них головну думку, смислові зв'язки або зв'язки тексту з джерелами, ілюстраціями тощо.

Робота над висновками. У деяких підручниках основний текст завершується особливим, заключним текстом, у якому автори підбивають підсумки розглянутого періоду, подають оціночні висновки. Якщо вчитель не вважає за потрібне звертатись до такого тексту, він може замінити його спеціальною роботою над висновками. Це дає вчителю можливість ставити перед учнями спеціальні завдання на формулювання висновків з прочитаного. Перед початком такої робо­ти учням треба нагадати, що під висновками розуміють найголовніше, подібне, спільне або відмінне, що міститься у вивчених фактах. Вихо­дячи з фактів, учні мають на основі одного чи кількох суджень вивести підсумкове, яке за правилом містить причини, наслідки або значення подій. На основі тексту може бути також побудоване доведення того чи іншого висновку, твердження.

Додатковий текст не відразу відвоював собі право на існування у методиці історії. Серйозним досягненням радянської ме­тодики 60-х pp. можна вважати публікації у підручниках фрагментів історичних документів, що перетворило їх в активніший інструмент пізнання. Крім документів, основний текст може бути доповнений уривками з науково-популярної і художньої літератури.

Використовуються у додаткових текстах фрагменти художніх тво­рів, зокрема твори народного фольклору або вірші українських поетів, уривки з науково-популярних текстів і навіть з підручників минулих років. Цільове використання цих елементів тексту дозволяє вчителю формувати в учнів найважливіші вміння: критично мислити та аналі­зувати різні інтерпретації історичної дійсності.

Як додатковий текст у посібнику можуть бути наведені також політичні біографії або історичні портрети видатних діячів української Історії, які допомагають учням «олюднювати історію», співвідносити історичні події й тих, хто їх здійснював, аналізувати людські мотиви, вчинки.

Пояснювальний текст є необхідним для роз'яснення незрозумілих слів, уживаних в основному тексті, для коментарів до ілюстрацій.

Позатекстові компоненти. Малюнки сучасних авторів, створених на сюжети параграфів, репродукції художніх творів на історичні теми, документальні зображення, умовно-графічна наочність у вигляді карт, схем, планів, креслень, таблиць і т. п. допомагає школярам проникнути в суть фактів, що вивчаються, усвідомити теоретичні висновки.

Залежно від вікових пізнавальних можливостей своїх читачів автори підручників намагаються знайти оптимальне співвідношення образотворчих і умовно-графічних матеріалів, віддати перевагу навчальним малюнкам чи докумен­тальним зображенням. Сучасні поліграфічні можливості дозволяють забезпечити школярів яскравими, барвистими підручниками з історії, але проблему логічного зв'язку і взаємодії між основним текстом і ілюстраціями підручника дотепер не можна вважати вирішеною.

Методичний апарат. Протягом років був накопичений величезний досвід у створенні цілісної та розгалуженої системи питань і завдань, навчальних таблиць, ін­структивних матеріалів. Така система передбачає, що:

1) питання і завдання можуть випереджати теми і параграфи, міститися в основному тексті («внутрішні питання») розта­шовуватися після параграфів, тем, розділів, курсу в цілому, повторю­ючи, систематизуючи, узагальнюючи матеріали великих структурних одиниць основного тексту. Також вони можуть супроводжувати ілюстрації і документи підручника, розширюючи його навчальні мож­ливості;

2) питання і завдання за характером передбачуваної діяль­ності учнів поділяються на відтворюючі, перетворюючі, творчі, об­разні і проблемні. Співвідношення цих видів стало найважливішим критерієм якості сучасного підручника з історії.

На нашу думку, якщо автори того чи іншого підручника викори­стовуватимуть якомога більше різних підходів до розташування і за­стосування запитань і завдань, це дозволить учителю значно урізно­манітнювати методику уроку, передбачати різні форми та методи.

Деякі підручники містять розділи самоконтролю з узагальнюючи­ми, підсумковими запитаннями за темою, орієнтованими на достатній і високий рівень навчальних досягнень учнів. Такі завдання обов'яз­ково потребують порівняльного аналізу, класифікації, систематизації фактів та явищ, аналізу різних точок зору, коментування джерел, пояснення причин та взаємозв'язків історичних подій, процесів і т. п. Такі завдання можуть бути поставлені не тільки наприкінці уроку а й на початку як проблемні питання, а також можуть стати стрижнем інтерактивної вправи, будь-якої технології опрацювання дискусійних питань, наприклад: «займи позицію», «акваріум», «шкала думок» тощо.

Якщо в підручниках попереднього покоління панували питання і завдання типу «чому», «навіщо», «поясни», «порівняй», «доведи, ВО...» і т. п., то автори сучасних посібників більше прагнуть до рівно­правного діалогу з читачами і тому пропонують поруч з традицій­ними такі завдання, як «відновіть картину», «висловіть думку», «оцініть поведінку» тощо.

У методичний апарат підручника нового покоління, крім питань, можуть входити різноманітні текстові таблиці: хронологічні, синхроністичні, порівняльно-узагальнюючі, конкретизуючі.

Апарат орієнтування. Розташований на початку книжки (чи наприкінці, що вважається менш вдалим) зміст знайомить із структурою, складовими підручника, допомагає швидко знайти Потрібні факти і матеріали.

Прискорюють орієнтування учнів рубрикація і тематичні символи, на допомогою яких школярі можуть розділити курс на кілька історич­них періодів. Колонтитули полегшують пошук тем, а шмуцтитули [1] привертають увагу учня до того, що він переходить до вивчення ново­го етапу історичного минулого.

У сучасних підручниках апарат орієнтування допов­ниться новим елементом - планом викладу, який розташовується після кожної назви теми, переліком основних термінів та понять, що допомагає учням під час читання звертати увагу на їхній зміст та ви­значення.

Новою складовою апарату орієнтування є також те, що різні ком­поненти посібника виокремлені невеличкими малюнками - піктогра­мами, перелік яких та зміст поданий у вступному тексті.

довідковий апарат: покажчики дат, імен, словники, індекси, глосарії, генеалогічні і метричні таблиці, списки літератури тощо. Крім додатка, ці матеріали можуть розташовуватися на форзацах підручника, раціонально використовуючи всю площу навчальної книжки.

v Класифікація текстів та особливості використання підручника на уроці історії

Важливим засобом навчання історії є друкований текст. Застосу­вання тексту дає можливість знайти, відструктурувати та засвоїти на­вчальний історичний матеріал, сприяє розвитку мислення, емоційно-ціннісної сфери особистості, створює умови для досягнення загальних цілей навчання історії. Слід зауважити, що зі зростанням інтелекту­ального рівня учня роль друкованого слова як засобу навчання збіль­шується.

Вирішення завдань формування в учнів умінь самостійно попов­нювати знання, орієнтуватися у потоці інформації та критично оціню­вати її неможливо без роботи з книжкою.

У навчанні історії застосовуються різні види текстів. їх можна кла­сифікувати за характером інтерпретації історичної інформації.

Термін «інтерпретація» тотожний по­няттям «тлумачення», «трактування» історичних подій.

Історик завжди є не безпосереднім свідком, а інтерпретатором мину­лої реальності. Достовірність тієї чи іншої інтерпретації залежить від того, скільки і яких джерел вивчено, чи вірно визначені поняття, що розкривають сутність явищ, чи простежені зв'язки, залежності, спів­відношення між окремими подіями, явищами, процесами тощо.

різні інтерпретатори по-різному підхо­дять до завдань та змісту історії. Тому у навчанні історії розрізняють такі типи інтерпретації:

ü науково-історична. Прикладами такої інтерпретації є книги і статті, написані професійними істориками, наукові доповіді, лекції;

ü освітня (шкільна або вузівська). До такого типу відносять підруч­ники (посібники), текстові фонди музеїв, довідкову літературу;

ü художня - це романи, драматичні твори, фольклорні твори про минуле;

ü популярна історія - матеріали преси, науково-популярна література;

ü персональна - мемуари, спогади, розповіді, листи тощо.

Відповідно до характеру інтерпретації автором історичного мину­лого виділяють такі типи навчальних текстів.

основними функціями підручника у навчанні є:

1) носій історичної інформації;

2) засіб засвоєння знань;

3) засіб організації самостійної роботи;

4) інструмент навчання, розвитку та виховання особистості учня та формування його предметних компетенцій.

Дієвим прийомом є використання вчителем окремих елементів з тексту підручника під час викладення матеріалу. Вчитель включає ті елементи, на яких він хоче зосередити увагу і мислення школярів, на­приклад це може бути висновок до теми чи розділу. Вчитель може запропонувати прочитати висновок одному з учнів вголос, а іншим -стежити по тексту. Таке переключення уваги учнів забезпечує краще осмислення і запам'ятовування матеріалу безпосередньо на уроці. Крім того, воно показує школярам, на що необхідно звернути особли­ву увагу при виконанні домашнього завдання.

Схема 8. Організація роботи з текстом підручника на уроці історії