Зміст шкільної історичної освіти: компоненти змісту

v Основні компоненти змісту історичної освіти

структура змісту освіти передбачає такі складові:

1) знання,

2) вміння,

3) навички,

які відбивають досвід репродуктивної і творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин⁴¹. Відповідно зміст шкільної історичної освіти - один із компонентів процесу навчання історії, певна система історичної інформації, яка засвоюється у вигляді історичних знань, умінь і навичок, в яких особистість засвоює вже відомі способи діяль­ності, досвід творчої пізнавальної діяльності у розв'язанні проблем, що вирішувались людством у минулому, досвід ставлення до світу, до людей, до себе, що може забезпечити емоційно-ціннісний розвиток особистості (схема 2).

Одним із важливих завдань навчання історії є засвоєння учнями певної сукупності знань про історичне минуле, які складаються з

Схема 2. Основні елементи змісту шкільної історичної освіти

Навчальний історичний матеріал складається з компонентів, які притаманні самій історичній науці: історичних фактів і теорії, а також способів опрацювання історичного матеріалу, теоретичних і методо­логічних основ історії як науки (основні принци­пи, підходи до вивчення історичного процесу, форми і способи наукового пізнання).

У процесі навчання учні насамперед засвоюють істо­ричний матеріал, представлений двома основними компонентами: Історичними фактами і теорією.

Оптимальне поєднання фактичного і теоретичного матеріалу в Кожному конкретному історичному курсі визначається з точки зору методологічних положень про емпіричний і теоретичний рівні пізнан­ня. …необхідність чітко розрізняти два способи узагальнення і відповідно два рівні пізнання: емпіричний і теоретичний.

Історичні факти засвоюються учнями на так званому емпіричному рівні, тобто із зовнішньої сторони (що, хто, де, коли, як) у вигляді об­разів, картин історичного минулого. Теоретичний рівень пізнання істо­рії передбачає осмислення внутрішньої сутності фактів і оволодіння системою наукових понять, висновків, зв'язків і закономірностей су­спільного руху.

v Історичні факти і їх класифікація

Слово «факт» походить від латинського «зроблене, те, що відбу­лося».

факт - дійсна, не вигадана подія; встановлене знання, що відповідає об'єктивній реальності і є матеріалом для пев­них висновків, доведень. Кожен історичний факт є неповторним, його не можна відтво­рити. У цьому специфіка історичного знання.

Узагальнення і систематизація фактів - це інструмент пізнання історії. Конкретні дрібні факти минулого систематизовані, згруповані у значні історичні події, явища і цілісні історичні процеси.

1) факт- подія - одинична, неповторна, оригінальна, жорстко ло­калізована в часі та просторі дійсність (пригода), де бере участь певне коло осіб. Наприклад: Марафонська битва 490 р. до н. е.; Берестейсь­кії унія 1596 p.; створення Української Центральної Ради в березні 1917 р. таін.;

2) факт- явище - фрагмент реальності з типовими, характерними ознаками, притаманними певному історичному періоду або декільком країнам на певному етапі історичного розвитку. Наприклад: посилен­ня впливу католицької церкви у країнах Західної Європи у середні піки; Реформація в Європі; виникнення українського козацтва тощо;

3) факт- процес (послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком, хід розвитку чого-небудь - це сукупність янищ більш високого ступеню узагальненості. Наприклад: виникнен­ня міст-держав у Дворіччі та Єгипті; поява і розселення людей на території України; Велике переселення народів тощо.

За складом історичні факти можуть бути поділені на елементарні, прості й складні. У цьому випадку факти-процеси або факти-явища розглядаються як сукупність (цілісність) взаємопов'язаних фактів-подій, кожен з яких, у свою чергу, можна розкласти на ще більш дрібні і самостійні складові. Наприклад, такий складний факт-явище, як Вели­ка Вітчизняна війна, є сукупністю відносно простих фактів-подій, се­ред яких оборона Одеси, Севастополя, визволення Києва, Карпатсько-Ужгородська операція тощо. У свою чергу кожен із цих простих фактів складається з дрібніших, елементарних.

Складні факти мають певну структуру і, як правило, складаються з типових, стійко повторюваних деталей, елементів:

ü місця дії і навколишньої природи;

ü матеріальних предметів (від звичайного ґудзика до грандіозних технічних пристосувань);

ü учасників досліджуваних подій і явищ як відомих діячів, так і безіменних представників соціальних груп, класів.

Ці три групи фактів входять у число простих і елементарних, на які можна розкласти складні з метою більш глибокого і чіткого засвоєння їх школярами. Відносно прості історичні факти вивчаються в образ­ній формі без попереднього розчленовування на складові частини.

За характером дії історичні факти розподіляють на динамічні та відносно статичні.

динамічні - фрагменти реальності, які швидко розвиваються і суттєво змінюються за короткий період часу за принципом «було - стало тепер». Наприклад, битва під Пилявцями у вересні 1648 р.

статичні - фрагменти реальності, які є відносно сталими у часі і просторі протягом достатньо довгого періоду часу. Будівництво величезних пірамід для єгипетських фарао­нів, народні збори в Афінах, середньовічні ярмарки і т. п., повторю­ючись у своїх характерних ознаках і сюжетах, вони відтворюються у шкільних підручниках уже як узагальнений образ історичного минуло­го.

Поєднуючи першу та другу характеристики фактів, можна сказати, що динамічні факти - це факти-події, а відносно статичні факти - це факти-явища.

педагогічна типологія історичних фактів. Це головні та неголовні факти.

Головними вважаються ті фак­ти, які:

1) вплинули на розвиток суспільства;

2) передають основний фактологічний зміст історичної епохи, періоду;

3) у своєму змісті і зв'язках містять важливі теоретичні відомості, не­обхідні для формування у школярів історичних понять, світоглядних ідей, власної думки з приводу минулого;

4) відрізняються яскравістю, образністю, емоційністю і здатні залишити в душах учнів глибокий оральний слід, викликати особисте співпереживання, міцно закріпи­тись у пам'яті.

Головні факти відбираються авторами підручників, програм як обов'язкові для засвоєння і підлягають ґрунтовному опра­цюванню на уроці.

Неголовні історичні факти не вирізняються ані оригінальністю, ані яскравістю чи великим теоретичним потенціалом, що притаманні го­ловним. Але вони необхідні в змісті навчального історичного матеріалу для локалізації головних фактів у просторі і часі, їхньої кількісної характеристики, для встановлення хронологічних зв'язків між основ­ними подіями й тлумачення їх. Відповідно до неголовних історичних фактів відносяться:

1) історико-статистичні дані;

2) хронологічні відомості;

3) картографічні й інші відомості;

4) динамічні і відносно статичні факти, які не мають великого зна­чення для розуміння й оцінки минулого.

Такі факти мають бути коротко, конспективно (наприклад, у вигляді таблиці) повідомлені учням для розкриття і полегшення засвоєння ни­ми головних.

Порівнюючи зміст навчального історичного матеріалу у різні роки, можна легко вияснити, що розмежування головних і неголовних фак­тів у ньому є дуже умовним і мінливим. Протягом тільки XX ст. в підручниках історії неодноразово відбувалася ревізія фактів: одні з них ставали «доленосними», «видатними» подіями в жит­ті країни і світу, а інші відсувалися на задній план. Це природне явище, оскільки саме головні факти визначають суб'єктивну позицію ав­тора, учителя, соціальне замовлення суспільства. Навіть при прагненні автора підручника з історії до максимальної об'єктивності, він змушений відбирати той чи інший матеріал для вивчення, а отже - бути суб'єктивним.

Для чого учителю історії потрібна настільки докладна характеристика історичних фактів?

По-перше, оптимальне співвідношення фактів-подій, явищ і про­цесів дозволяє побудувати процес вивчення історії так, щоб школярі познайомилися з видатними фактами, але при цьому не «заблудилися» в їхньому хаотичному нагромадженні, побачилидеяку повторюваність, закономірність історичних сюжетів.

По-друге, розгорнута класифікація історичних фактів допомагає об'єктивно визначити глибину їхнього вивчення: головні історичні факти розкриваються яскраво, ґрунтовно, до­кладно, тоді як неголовні історичні факти наводяться коротко, стисло або взагалі відсутні в змісті навчального матеріалу.

По-третє, місце історичних фактів в ієрархії змістових компонентів визначає спосіб їхнього вивчення: головні історичні факти розкрива­ються за допомогою емоційних прийомів викладу й образної наоч­ності; неголовні - «сухими», конспективними прийомами й умовно-графічними засобами.

По-четверте, «положення» фактів диктує рівень їхнього пізнання: віднесені до розряду головних вивчаються і на емпіричному, і на тео­ретичному рівнях; до другого - переважно на емпіричному.

По-п'яте, розрізнення головних фактів за змістом допомагає вибрати адекватні прийоми і засобиїх вивчення на емпіричному рівні, тобто такі прийоми і засоби, які дозволять учителю забезпечити оптимальні умови для їх засвоєння учнями. Наприклад, факти щодо навколиш­ньої природи і матеріальних предметів яскраво розкриваються за до­помогою картинного чи аналітичного опису та картинної наочності, учасники подій «оживають» в образній характеристиці й історичному портреті, динамічні факти розгортаються в сюжетній розповіді, кіно­фільмі тощо.

По-шосте, віднесення досліджуваних фактів до тієї чи іншої групи дозволяє свідомо прогнозувати конкретні результатиїхнього засвоєн­ня учнями: в одних випадках на емпіричному рівні пізнання у дітей формуються яскраві, цілісні, емоційно розфарбовані образи і карти­ни, в інших - лаконічні уявлення про основні риси, властивості, по­слідовність історичних фактів.

По-сьоме, факти містять інформацію, яка дозволяє учням засвоїти досвід творчої пізнавальної діяльності у розв'язанні проблем, що вирішувались людством у минулому, а також досвід ставлення до світу, до людей, до себе, що забезпечує емоційно-ціннісний розвиток особистості.

v Теоретичний матеріал в історичних курсах

Термін «теорія» означає:

1) узагальнення досвіду, суспільної практики, що відбиває об'єктивні закономірності розвитку природи і суспільства;

2) сукупність узагальнених положень, що утворюють будь-яку науку чи її розділ;

3) сукупність наукових положень, учення про які-небудь яви­ща, факти; система поглядів з якогось питання.

оволодіння учнями теоретичними знаннями = основа формування у них умінь учитися, самостійно здобувати знання, як основу розвитку їхньої навчальної компетентності, критичного мислення та інших важливих якостей особистості.

виділяють три складових елементи теорії:

1) історичні поняття різної широти узагальнення;

2) суттєві причинно-наслідкові та інші зв'язки;

3) тен­денції суспільного розвитку.

Поняття - це усвідомлене, систематизоване знання про зв'язки, відношення, суттєві ознаки історичних явищ і процесів. Поняття є однією з форм відображення світу в свідомості людини, за допомогою якої засвоюється сутність явищ, процесів, узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки. Філософія визначає поняття як форму мислення, що узагальнює та віддзеркалює предмети та явища через фіксацію їх суттєвих властивостей.

Поняття в методиці навчання історії класифікуються за декількома критеріями:

1) за ступенем узагальненості: конкретно-історичні, тобто ті, що відбивають суттєві ознаки явищ, притаманних для конкретної істо­ричної епохи (індульгенція, козаки, Західна Римська імперія); загально-історичні, такі, що відбивають явища та процеси протягом декіль­кох історичних епох (держава, республіка, феодалізм, індустріальне суспільство, аграрно-ремісницька цивілізація); соціологічні - такі по­няття, які відбивають суттєві ознаки явищ та процесів, характерні для всього людства і є філософськими за своїм змістом (суспільство, люд­ство, економіка, культура, знаряддя праці, суспільний лад, політична система, духовні цінності);

2) за характером змісту (яка сфера суспільного життя відображена у понятті): політичні або політично-правові (ідеологія, партія, тери­торіальна громада, закон); економічні (ринкові відносини, приватна власність, господарство, продуктивність праці); культурні (Ренесанс, Реформація, гуманісти, імпресіонізм, література, мистецтво) тощо.

Така класифікація допомагає вчителю організувати вивчення істо­ричного процесу в усій його різноманітності.

Чим більшим та різно­манітнішим є апарат понять учнів, тим більше можливостей має дити­на для пізнання світу, формування власної точки зору та її аргументу­вання.

Зв'язки та тенденції розвитку суспільства. Розкрити зміст історичних зв'язків та тенденцій розвитку означає встановити внутрішні, суттєві зв'язки між подіями, явищами і процесами, що періодично повторюються та окреслюють певні напрями історичного розвитку.

класифікуються за змістом:

Причинно-наслідкові зв'язки встановлюються виходячи з того, що одне явище (причина) своїм впливом породжує інше (наслідок). На­приклад, Великі географічні відкриття обумовили розвиток ринкових відносин, виникнення Реформації та Ренесансу у Європі.

Локальні або просторові зв'язки віддзеркалюють вплив географіч­них умов на виникнення та розвиток історичних явищ, характер і особ­ин пості протікання історичних процесів. Наприклад, природні умови Стародавнього Єгипту поступово привели до виникнення іригаційно­го землеробства.

Хронологічні або часові зв'язки відбивають послідовність чи син­хронність виникнення і розвитку історичних явищ і процесів. Так, у Франції за періодом політичної роздрібненості наступив етап утво­рення централізованої держави, яка переросла в абсолютну монархію.

Зв'язки подібно до понять розподіляються на конкретно - історичні, загальноісторичні та всезагальні.

У підручниках і посібниках теоретичний компонент присутній у вигляді

відкритої теорії – положення, абзаци і пункти параграфів із розгорнутим поясненням ознак історичних по­нять, з характеристикою причин і наслідків історичних подій, законо­мірностей історичних явищ і процесів, з аргументованими оцінними судженнями. Може бути виділена шрифтом, позначена якимось спеціальним символом, обве­дена рамкою, щоб школярі звернули на неї особливу увагу.

теорії, схованої у фактах – теоретичні положення прямо не повідомляють­ся, а приховуються в спеціально організованому підборі і викладі історичних фактів і можуть бути виявлені при цілеспрямованих розу­мових зусиллях школярів, для чого використовуються відповідні пи­тання: що спільного, що відмінного ви бачите у цих фактах, яке значен­ня вони мали для подальшого розвитку подій, які висновки ми можемо зробити тощо.

Автори навчальних книг і вчителі історії часто свідомо не повідом­ляють учням теоретичні відомості, а використовують елементи, на­приклад, проблемного навчання, щоб розвивати самостійність і кри­тичність мислення учнів, підтримувати активність і інтерес до предмета у школярів з високим рівнем навченості.

Схема 3. Основні компоненти структури навчального історичного матеріалу