Арт-терапія

Термін «арт-терапія» був вперше використаний А. Хіллом в 1938 р. і незабаром набув широкого поширення (Рудестам, 1998). Спочатку так називали різні методи використання всіх видів мистецтва і творчої діяльності з терапевтичними цілями. Медичне або психотерапевтичне застосування арт-терапії вимагає грунтовних професійних знань у відповідних галузях медицини та психології. З точки зору К. Тісдейл, завдання арт-терапевтичної роботи - спонукати учасників групи вчитися допомогою того досвіду, який вони раніше не усвідомлювали, «розкривати» логіку і причини тих чи інших раніше неусвідомлюваних вчинків. Чим краще людина розуміє себе самого і вплив власної особистості на оточуючих, тим вище його здатність осмислювати порушення власної поведінки.

Арт-терапія - це особлива форма психотерапії, психокорекції та розвитку особистості, заснована на творчому самовираженні допомогою різних видів мистецтва (живопис і малюнок, ліплення, музика, танець, театр). Арт-терапевтичні технології широко використовуються при роботі з дітьми і дорослими, що пережили насильство. Це обумовлено рядом особливостей арт-підходу.
По-перше, він використовує переважно невербальне спілкування, що особливо цінно при роботі з жертвами насильства, які часто відчувають труднощі в артикуляції своїх почуттів і думок, після того як їм довелося пережити глибоку психотравму. По-друге, найважливішим механізмом терапевтичного впливу при арт-підході є отреагирование психотравмуючих ситуацій, яке відбувається хоча й у символічній (створення малюнка, казки, постановка сценки з використанням ляльок і т. д.), але все ж експресивної, а не рефлексивної формі. Це дозволяє досягти катарсису - звільнення, позбавлення від негативного емоційного досвіду,

- дає соціально прийнятний вихід агресії та іншим негативним почуттям, дозволяє усвідомити думки і почуття, які людина звикла придушувати, і поступово розвинути здатність до саморегуляції.

Крім того, арт-терапія викликає позитивні емоції, сприяє подоланню апатії, пригніченості, безініціативності, допомагає сформувати більш активну життєву позицію.

При груповій арт-терапевтичній роботі пріоритетними завданнями є:
- створення атмосфери взаємної прийняття, доброзичливості, безпеки, взаємодопомоги, емоційної підтримки;
- спонукання кожного учасника до саморозкриття через спонтанне творчість, до вираження відносин і емоційних реакцій, обговорення запропонованих тем, до надання зворотного зв'язку, самоаналізу і аналізу групових ситуацій;
- формування значущих групових норм взаємодії, розвиток соціалізації, поліпшення міжособистісних відносин.
При створенні подібних груп доцільна попередня робота: очне консультування, психотерапія, зустрічі з юристами. Спеціаліст, який використовує при роботі з жертвами насильства арт-терапевтичні технології, зобов'язаний приділити особливу увагу створенню атмосфери психологічної безпеки. Творчі завдання ні в якому разі не повинні прямо вказувати і навіть побічно натякати на проблеми клієнтів, їх необхідно формулювати в образно-символічній, проективної формі.
Як правило, заняття починається з легких розігріваючих вправ типу «каракулі» або «намалюй свій стан». Ці техніки знімають страх перед фарбами і аркушем паперу. Після цього пропонується основна процедура заняття - сюжет, що вимагає активної участі. Обговорення художніх образів - це переважно вербалізація переживань і асоціацій до малюнків. Основними завданнями тут є посилення позиції жінок, робота з почуттям провини, страху, гніву, підвищення самооцінки, пошук ресурсів для відновлення фізичного та психічного здоров'я, робота з майбутнім.
При обговоренні групових норм обов'язково обговорюються правила, пов'язані з безоціночного судженнями відносно один одного і продуктів творчості кожного. Пропонуються також наступні норми: якщо немає бажання, можна не коментувати свої роботи або взагалі відмовитися від якоїсь вправи. Група може використовувати для образотворчого творчості пастельні крейди з широким діапазоном колірних відтінків, акварель, гуаш, фломастери, кольоровий папір, журнальні картинки для колажу та інші матеріали. Якщо робота не подобається автору, можна взяти інший лист і почати спочатку. Бажано, щоб у кожної учасниці була своя папка, де б зберігалися роботи протягом усього терміну занять. Деякі вправи можуть проробляти двічі: на початку і наприкінці роботи групи. Особливий терапевтичний і емоційний ефект досягається тоді, коли жінка сама знаходить в папці свої колишні малюнки і порівнює їх з новими.
Кожен цикл занять має свою логіку, що враховує особливості травми і групову динаміку.

Гра – ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності людини. Головна її відмінна риса як метода виховання – можливість моделювання яких-небудь процесів, явищ або їх складових компонентів, в ході яких її учасники ведуть напружену розумову роботу, колективний пошук оптимального рішення, використовуючи власний практичний досвід і теоретичні знання.

Проведення гри ведучий розпочинає з інструктажу, описує характер суспільних (економічних, особистих, ділових) відносин, які будуть відтворюватися під час гри, функції учасників у вирішенні проблеми, масштаби їх повноважень. Під час гри корисно, щоб учасники працювали з документацією, максимально наближеною до практики, і самі створювали такі документи (службові записки, звіти, листи, протоколи).

Під час обговорення гри важливо відмітити відповідність дій учасників їх ролям, з’ясувати досвід, який був отриманий учасниками, їх враження, зроблені висновки.

Методика проведення пізнавальних вечорів Пізнавальний вечір – одна з масових форм позакласної роботи, що сприяє всебічному розвитку учнів, розширює їх кругозір, стимулює самостійність думки, прагнення до знань та є водночас засобом організації розумного дозвілля дітей.

Основна мета вечора – створення умов для ефективного, корисного і цікавого відпочинку.

Своєрідність вечора полягає в тому, що на ньому повинна панувати атмосфера невимушеного спілкування, й отже необхідно створити певний настрій вечора, його емоційну установку. Під час вечора можна провести ряд цікавих ігор. Успіх ігрової програми значною мірою залежить від яскравого, барвистого оформлення та реквізиту. Про це, звичайно, слід подбати заздалегідь. Проведенням ігрової програми керує культорганізатор-масовик, але, зважаючи на його велике завантаження, необхідно підібрати помічників із числа активу.

Етапи проведення пізнавального вечора:

I. Підготовчий етап

1) Вибір теми вечора, створення творчої групи;

2) Визначення мети, завдань і змісту вечора;

3) Вибір форми проведення і засобів досягнення мети;

4) Розподіл обов’язків;

5) Підготовка призів;

6) Підготовка запрошення для гостей;

7) Підготовка музичного оформлення.

II. Проведення вечора

1) Вступне слово ведучого.

2) Проведення конкурсів, вікторин, ігор, прослуховування повідомлень.

III. Підведення підсумків

IV. Нагородження переможців.

Методика проведення предметного тижня Предметний тиждень – масова форма позакласної роботи з навчального предмета, визначений вид діяльності, спрямований на ознайомлення і зацікавленість учнів у даному предметі.

Протягом визначеного часу увага всієї школи приковується до якого-небудь предмета або напрямку виховної роботи (географії, історії, біології, профорієнтації, екології, музики і т.д.).

Мета предметних тижнів – активізувати школярів до подальших занять з предмета, розвивати їх пізнавальні інтереси, розширювати світогляд, стимулювати творчу активність, прагнення до інтелектуального удосконалення.

У програму предметного тижня доцільно включати тематичні вечори, випуск газет і бюлетенів про новини науки і техніки та за профілем предмета; організовувати виставку творчих робіт учнів, зустрічі з цікавими людьми, диспути, прес-конференції, конкурси, усні журнали, огляди, турніри, фестивалі, змагання, презентації творчих проектів, аукціони ідей, заочні подорожі, екскурсії, творчі звіти, літературно-музичні вітальні. Під час предметних тижнів вчителі дають відкриті уроки, зазвичай нестандартні, залучаючи до їх проведення учнів.

Програма вивчення і структура характеристика особистості учня:

1. Демографічні відомості: прізвище, ім'я та по батькові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім'я, по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон.

2. Умови розвитку і виховання в сім'ї: склад сім'ї, матеріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.

3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров'я, володіння санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.

4. Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими; рівень сформованості почуттів патріотизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.

5. Розумовий розвиток: загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям.

6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; загальна

культура різних видів праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.

7. Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецтва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.

8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент.

9. Особливості впливу біологічного і соціального чинників на розвиток особистості учня. Особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки.

10.Загальні психологопедагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Програма вивчення і структура характеристики класного колективу

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; працездатність та успішність.

2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку; особливості діяльності активу класу, його роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учнями між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв'язку класного колективу із загальношкільним.

3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рівень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливості вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці.

4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров'я учнів; ставлення до фізичної культури і спорту; потреби у фізичному розвитку.

5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; сформованість умінь і навичок у сфері трудової діяльності; профорієнтація учнів.

6. Рівень естетичного виховання: сформованість почуття прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистецтва; їх потреби щодо естетичного розвитку.

7. Шляхи та засоби подальшого формування класного колективу: створення сприятливих умов для розвитку особистості в колективі; подолання чинників, що заважають цьому.

Формування класного колективу за методикою А.Н.Лутошкіна

Суть діагностики така. Класний керівник пропонує учням ознайомитися з образними описами різних стадій розвитку колективів. Далі пропонується визначити, на якій стадії розвитку знаходиться їхній власний колектив.

1 ступінь. «Піщаний розсип»
Придивіться до піщаного розсипу - скільки піщинок зібрано разом і в той же час кожна з них сама по собі. Подує вітерець - віднесе частину піску, що лежить скраю, подалі, повіє сильніший вітер - рознесе пісок у сторони, поки хтось не згребе його в купу.
Буває так і в групах людей. Там теж кожен як піщинка: начебто всі разом, і в той же час кожен сам по собі. Немає того, що зчіплювало б, єднало людей. Люди ще мало знають один одного або просто не вирішуються, а може бути, і не бажають піти назустріч один одному...
Немає спільних інтересів, спільних справ. Немає того центру, навколо якого б відбувалося об'єднання, згуртування людей, де б кожен відчував, що він потрібний іншому і сам потребує уваги інших. Група ця існує формально, не приносячи радості і задоволення всім, хто до неї входить.
2 ступінь. «М'яка глина»
Відомо, що м'яка глина - матеріал, який порівняно легко піддається впливу, і з нього можна ліпити різні вироби. В руках хорошого майстра цей матеріал перетворюється в гарну посудину, в прекрасний виріб. Але якщо до нього не прикласти ніяких зусиль, то він може залишатися і простим шматком глини. У групі, що знаходиться на цій ступені, помітні перші зусилля по згуртуванню колективу. Не все виходить у організаторів, немає достатнього досвіду спільної роботи. Найчастіше скріплювальна ланка тут - формальна дисципліна і вимоги старших. Відносини, в основному, доброзичливі, хоча і не скажеш, що діти завжди уважні один до одного, рідко приходять на допомогу одне одному. Існують замкнуті приятельські угруповання, які мало спілкуються один з одним, нерідко конфліктують. Гарного організатора поки немає, або йому важко себе проявити, тому що по-справжньому його нікому підтримати.
3 ступінь. «Мерехтливий маяк»
У неспокійному морі маяк і досвідченому, і починаючому мореплавцеві приносить впевненість: курс вибраний правильно, так тримати! Зауважте, маяк горить не постійно, а періодично викидає пучки світла, як би кажучи: я тут, я готовий прийти на допомогу.
Колектив, формується, теж подає кожному сигнали «так тримати» і кожному готовий прийти на допомогу. У такій групі переважає бажання трудитися спільно, допомагати один одному, бути разом. Але бажання - це ще не все. Дружба, товариська взаємодопомога потребують постійного горіння, а не поодиноких, нехай навіть частих спалахів. В той же час в групі вже є на кого спертися, є актив. Часто така група виділяється серед інших груп своєї «несхожістю», індивідуальністю.
Однак труднощі, що зустрічаються, часто припиняють діяльність групи. Недостатньо проявляється ініціатива, рідко вносяться пропозиції щодо поліпшення справ в групі, їй буває важко знайти у всьому спільну мову...
Ми бачимо прояв активності сплесками, та й то не у всіх.
4 ступінь. «Червоні вітрила»
Червоне вітрило - символ спрямованості вперед, неспокою, дружньої вірності. Тут живуть і діють за принципом «один за всіх і всі за одного».
Дружня підтримка і зацікавленість справами один одного поєднуються з принциповістю і взаємної вимогливістю. Командний склад вітрильника - знаючі і надійні організатори. У більшості в групі виявляється почуття гордості за колектив, всі переживають, коли когось спіткає невдача.
Група жваво цікавиться, як йдуть справи в інших групах. Буває, що приходить на допомогу, коли про це попросять.
Хоча група і згуртована, але бувають такі моменти, коли вона не готова йти наперекір бурям і негодам. Не завжди вистачає мужності визнати свої помилки відразу, але поступово положення може бути виправлено.
5 щабель. «Палаючий факел»
Палаючий факел - це живе полум'я, пальним матеріалом якого є тісна дружба, відмінне взаєморозуміння, ділове співтовариство.

Методика проведення «українських вечорниць» Українські вечорниці виникли як форма організації дозвілля сільської молоді зимовими вечорами. У наші дні українські вечорниці використовуються як форма організації позакласної роботи з учнями в школі та позашкільних закладах.

Вечорниці – це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються. Приміщення для вечорниць наймають, звичайно, дівчата, вони ж і платять за нього. Здебільшого це буває хата самотньої вдовиці, «солдатки», або – це вже в крайньому випадку – бездітного подружжя. За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном - але ніколи грішми! Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

Мета проведення українських вечорниць: ознайомлення молоді з історією виникнення традиції та її сутністю; формування почуття національної гідності, самосвідомості; розвиток пізнавальних інтересів до вивчення українських традицій, історії України; формування естетичних смаків учнів та розвиток їх творчих здібностей.

Етапи проведення вечорниць:

І. Підготовчий етап: планування, вибори оргкомітету, розподіл обов'язків (організатори, ведучі, художники-декоратори, музичний редактор), ролей (історик, господар, господарка, гості та ін.), добір літератури, музичне і художнє оформлення приміщення тощо.

ІІ. Проведення вечорниць. Вступне слово ведучого про історію виникнення традиції проведення «українських вечорниць».

Хід вечорниць залежить від того, що саме намагаються показати організатори, адже вечорниці проводилися як напередодні народних свят, так і задля дозвілля молоді у вільний час. Отже й порядок проведення буде різнитися. У будь-якому разі на заході повинне знайтися місце інсценуванням, рольовим іграм, жартам, національному фольклору. Можуть бути використані страви української кухні, народні ремесла, національні ігри та забави, обрядові дії (гадання, колядування, сватання тощо).

ІІІ. Підведення підсумків.

Коротка історична довідка: Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора, збиралися колись вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з'являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане. Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісні, танцюють – заважають дівчатам працювати.

На вечорниці збиралися тільки дівчата і хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на вечорниці не ходили. Звичайно збиралися дівчата ввечері, як тільки стемніє. Прийшовши до хати, дівчата бралися за роботу і якийсь час працювали мовчки. Розмов було мало, хіба що одним-двома словами перекинуться. Але ось у жвавіших терпець уривається; то одна, то друга зиркне у вікно, гляне на двері, почне співати; переб'є пісню розмовою, сміхом, а потім знову всі притихнуть та ще енергійніше візьмуться за працю.

Хлопці з'являються на вечорниці завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, парубок, стукає та гукає до дівчат. Якщо дівчата пізнають по голосу або, заглянувши у вікно побачать, що це «свій», вони відчиняють двері. Якщо ж «чужий» – до хати не впускають. Чужий парубок мусить чекати надворі, поки прийдуть «свої» хлопці. Він може ввійти до хати тільки тоді, коли «свої» хлопці йому дозволять.

Увійшовши до хати, парубок скидає шапку і вітається до присутніх:

Якщо дівчата і хлопці йшли додому опівночі «з першими півнями», то це були вечорниці, якщо ж, бувало, засиджувались аж до третіх півнів, то це були досвітки.

Коли зійдуться хлопці, то дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: «той помер, той оженився, а той хату купив». Обговорюються найдивовижніші чутки, яких у наших селах завжди було багато. Все це перемішане сміхом, дотепними жартами і піснями. Коли починався Великий Піст, вечорниці припинялися – гріх.