Плата за ресурси та послуги

10.1. Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Враховуючи, що всі земельні ресурси знаходяться у власності держави, стягується та­кий податковий платіж, як плата за землю, що передбачає еквіва­лентність обміну між державою і платником.

Основою для встановлення еквівалентного обміну з 1 січня 1997 року є грошова вартість землі.

По земельних ділянках, грошову оцінку яких не встановлено, плата за землю справляється за старою методикою.

Плата за землю існує в двох основних формах:

1) власне плата за землю, що стягується з власників, землеко­ристувачів (крім орендаторів);

2) орендна плата (сплачують фізичні чи юридичні особи, які користуються землею на умовах оренди);

Основна характерна ознака справляння плати за землю в Україні є такою, що розмір плати не залежить від результатів фі­нансово-господарської діяльності платників.

Об'єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності чи користуванні (в т. ч. на умовах оренди).

Сума орендної плати централізовано не встановлюється, а безпо­середньо узгоджується в договорі оренди. Причому розмір її по зем­лях сільськогосподарського призначення не повинен перевищувати ставок плати за землю, а по землях несільськогосподарського призна­чення, — не може бути меншим за відповідну ставку плати за землю.

Враховуючи, що плата за землю в Україні є загальнодержавним податком, механізм нарахування і сплати його встановлюється Вер­ховною Радою. Органам влади дозволяється збільшувати середні ставки плати за землю, затверджені ВР, але не більше ніж удвічі.

Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:

1. Плата за сільськогосподарські землі. Ставки плати за зем­лю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:

1.1) для ріллі, сіножатей та пасовищ — ставка 0,1;

1.2) для багаторічних насаджень — 0,03;

1.3) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.

2. Плата за землі в межах населених, пунктів. Плата за землю в межах населеного пункту, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.

ПЗ = Ставка податку • Грошова оцінка землі • Кількість (га) землі

Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують став­ки плати за землю, деференційовані залежно від таких факторів:

• групи населених пунктів за чисельністю;

• за віднесенням до певних зон.

У 2006 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовувалися ставки земельного податку збільшені в 3,1 раза. Крім того, у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

1) на Південному узбережжі Криму — 3,0;

2) на Південно-Східному узбережжі Криму — 2,5;

3) на Західному узбережжі Криму — 2,2;

4) на Чорноморському узбережжі (крім Криму) — 2,0;

5) у гірських і передгірських районах Карпат — 2,3 (крім окремих винятків);

6) на узбережжі Азовського моря, інших курортах — 1,5.

СТАВКИ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ:

Приклад 1. Потрібно визначити суму плати за землю, яку сплатить платник у м. Севастополі в 2006 році, якщо в його кори­стуванні є 500 м землі і, згідно з рішенням Севастопольської мі­ської ради, середні ставки збільшено по максимуму. Чисельність населення — 400 тис. чол.

12,0 • 2,0 • 3,1 • 2,0 • 3,0 = 446,4 коп., або 4,46 грн.

де С_п - ставка податку;

Q - площа землі;

- 4,46 грн. • 500м² = 2230 грн.

Конкретні ставки плати за землю (за винятком сільськогоспо­дарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сіль­ські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок.

Згідно із законодавством, в Україні діє окремий порядок спра­вляння плати за землю по фізичних та юридичних особах.

Перелік пільг затверджений Верховної Ради України.

1. Від плати звільняються:

а) заповідники, парки;

б) вітчизняні дослідні господарства та навчальні заклади сіль­ськогосподарського профілю;

в) органи державної влади;

г) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я;

д) релігійні, благодійні організації, які не займаються підпри­ємницькою діяльністю.

2. Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя: а)зон радіоактивного забруднення;

б) за землі державних сортовипробувальних станцій;

в) за землі кладовищ.

Крім цих пільг, місцеві органи влади, які затверджують конк­ретні ставки плати, можуть встановлювати такі пільги:

а) повне або часткове звільнення на певний строк конкретного платника;

б) зменшення належних до сплати сум плат, якщо такі платежі використовуються платником на охорону природи.

Якщо підприємства, які користуються пільгами, мають у підпо­рядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування землю, будівлі, то плата за землю такими платниками сплачується в межах величини земельної ділянки, переданої в орен­ду або на якій знаходяться госпрозрахункові підрозділи.

Юридичні особи самостійно визначають належну до сплати су­ми за землю щорічно, виходячи з величини земельних ділянок,

станом на 1 січня поточного року. Обов'язково до 1 лютого плат­ники — юридичні особи подають в ДПА розрахунки по платі за землю.

Нарахування земельного податку для фізичних осіб здійсню­ється щороку. Причому до 15 липня ДПА письмово повідомля­ють конкретного платника — фізичну особу про необхідність сплати нарахованої суми плати за землю. Вихідні дані для розра­хунку плати за землю по фізичних особах вони беруть у відділах земельних ресурсів органів місцевого самоврядування.

За землю, на якій розташовані будівлі, що перебувають у вла­сності або користуванні юридичних осіб чи громадян, плата на­раховується кожному з них, пропорційно тій частині будівлі, яка знаходиться в їх власності.

Плата за землю юридичними особами сплачується щомісяця, виходячи із 1/12 нарахованої річної суми.

Фізичні особи, землекористувачі, виробники сільського гос­подарства і рибної продукції сплачують плату за землю рівними частинами до 15 вересня та 15 листопада. Розмір, умови та стро­ки сплати орендної плати, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди, між орендодавцем і орендарем.

Грошова оцінка земельних ділянок здійснюється державним комітетом по земельних ресурсах, згідно кадастрової оцінки землі.

Кадастр — це градація земельних ділянок відповідно до пев­них ознак:

1) призначення;

2) належність до певної зони;

3) географічне положення;

4) рельєф та ландшафт;

5) інші.

Згідно з кадастром в Україні існує шість типів земельних ді­лянок, однак в розрізі цих груп можлива диференціація грошової вартості залежно від інших ознак.

Конкретні платники — юридичні особи, які самостійно нара­ховують плату за землю, ведуть бухгалтерський облік (податко­вий) розрахунків з бюджетом. Для цього використовують (в ос­новному) 64-й рахунок.

До 1 лютого юридичні особи здають у ДПА розрахунки по платі за землю.

ДПА на їх основі здійснює облік платників і податкових над­ходжень по сплаті за землю станом на 1 лютого поточного року.

По фізичних особах ДПА здійснює облік платників на 1 травня, а облік податкових надходжень на 15 листопада поточного року.

Контроль за правильністю нарахування і своєчасністю сплати плати за землю здійснює ДПА, причому для фізичних лише через проведення документальних і камеральних перевірок.

При здійснення контролю слід враховувати термін позовної давності (3 роки). Якщо порушення виявлено через три і більше років, то платник плати за землю відповідальності не несе.

У разі порушення законодавства платники несуть відповіда­льність згідно із законодавством України.

10.2. Лісовий дохід як плата за використання лісових ресурсів

Лісовий дохід— це плата за використання лісових ресурсів, що перебувають у власності держави. Організація лісокористу­вання в Україні передбачає наявність державної, колективної та інших форм власності на лісові ресурси. За використання лісових ресурсів недержавного фонду сплачуються рентні платежі. В Україні лісовий дохід справляється у вигляді збору за спеціа­льне використання лісових ресурсів та користування земе­льними ділянками лісового фонду.

Платниками лісового доходу є юридичні і фізичні особи. За­лежно від об'єкта оподаткування існує три форми цього доходу:

1) попенна плата;

2) плата за другорядне лісове користування;

3) інші види.

Основною формою є попенна плата — плата за відпуск дере­вини на пні. Вона обчислюється за таксами (ставками) з одного щільного кубометра дерева.

Об'єктом оподаткування є кількість заготовленої деревини в м.

Для визначення щільного м³ визначають середню висоту де­рева і середній об'єм стовбура. Для цього існують спеціальні таблиці.

Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у ви­гляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісо­вих ресурсів на конкурсних умовах.

Такси для визначення суми лісового доходу диференційовані за ознаками:

а) лісотаксовими поясами (залежно від географічного розта­шування);

б) видами основних порід з лісу (найвищі — для дуба, ясена, найнижчі — для тополя, осики);

в) якістю деревини (вищі — для ділової деревини, нижчі — для дров'яної);

г) сортиментом ділової деревини (від товщини стовбура);

д) лісозаготівельними розрядами (від 1 до 5 розряду залежно від відстані між місцем вирубки деревини і розташуванням цент­рального лісового господарства регіону).

Негативний характер встановлення такс полягає в тому, що він має затратний механізм становлення. Такси встановлюються на основі визначення собівартості, а не на основі ринкової ціни лісових ресурсів.

Залежно від строку сплати лісового доходу лісові господарст­ва — платники плати поділяються на дві групи:

1) лісові господарства державної форми власності сплачують лісовий дохід вісім раз на рік. Причому нарахування здійснюєть­ся один раз від обсягів запланованої вирубки лісу.

До 15 лютого — 15 %;

15 березня —10%;

15 квітня — 10 %;

15 червня — 10 %;

15 липня — 10 %;

15 вересня — 15 %;

15 листопада— 15 %;

15 грудня —15 %.

Якщо фактичні обсяги вирубки відрізняються від запланова­них, то до 15 січня роблять перерозрахунок сплачених сум лісо­вого доходу.

2) Колективні та приватні підприємства, фізичні особи, які ви­користовують лісові ресурси, повністю вносять до бюджету пла­ту за деревину, що відпускається на пні в момент одержання лі­сорубного квитка (ордера).

У ньому вказують:

— місце вирубки;

— якість та асортимент;

— кількість щільних м³, обсяг яких дозволено вирубувати.

Друга форма — плата за другорядне лісове користування, вклю­чає плату за дозвіл на заготівлю хмизу, сучків, новорічних ялинок, корм, за заготівлю плодово-ягідного матеріалу (промислового).

Третя форма лісового доходу— інші види надходжень від лі­сового господарства.

Сюди відносять:

а) суму від продажу матеріальних активів та основних засобів, які не використовуються державними лісовими господарствами;

б) суму штрафів, за порушення правил лісокористування;

в) надходження від плати за послуги лісозаготівельних органі­зацій (за користування мисливськими будинками).

Лісовий дохід як обов'язковий податковий платіж має харак­тер загальнодержавного регулюючого податку.

Надходження до різних ланок бюджетної системи регулюють­ся Законом «Про Державний бюджет на поточний рік».

Платники лісового доходу самостійно визначають і сплачують належні суми. Відповідальність за правильність обчислення, по­вноту і своєчасність сплати лісового доходу до бюджету покла­дено на лісгоспи, які складають звіти про обсяг відпуску лісу і надходжень лісового доходу.

Контроль за правильністю розрахунків щодо лісового доходу покладений на органи ДПА, які проводить камеральні і докумен­тальні перевірки.

Камеральна— співставлення даних та показників звіту про відпуск лісу та надходження лісового доходу.

Документальна перевірка:

а) правильності розподілу лісосічного фонду;

б) правильності обчислення та своєчасності сплати лісового доходу;

в) правильності ведення та оформлення лісорубних квитків;

г) перевірка достовірності матеріальної і грошової оцінки лісу;

д) правильність ведення обліку відпуску деревини;

є) порівняння даних податкової звітності та аналітичного і си­нтетичного обліку.

Приклад 2. На підставі лісорубного квитка (ордера) лісоза­готівельнику на рік виділено дві лісосіки (ділянки) під насаджен­ня сосни для заготівлі ділової (без кори) деревини загальною площею 5 га. Ліміт використання лісосічного фонду на рік під­приємству встановлено 600 м³, в тому числі з І ділянки (лісосі­ки)— ЮОм³, з II— 500 м³. Обсяг фактично заготовленої дере­вини склав 682 м³, в тому числі обсяг відпущеної деревини з І лісосіки — 81,8 м³, з II — 601,2 м.

Такса (плата) за 1м³ деревини складає для І розряду — 16,8 грн./м³, II розряду— 12,0 грн./м, III— 9,7 грн./м, IV — 7,2 грн./м³, V — 4,8 грн./м³. Пряма відстань від місця вирубки до пункту відвантаження деревини залізницею складає для І дільни­ці 8 км, для другої — 45 км (таблиця).

Перевірити правильність нарахованого збору за рік у сумі 5702,88 грн. та додатково сплаченого платником збору за річни-

ми зобов'язаннями в сумі 1542,88 грн., якщо лісозаготівельним підприємством за наслідками дев'ять місяців сплачено до Зведе­ного бюджету 4160 грн. [59, с 37—38].

Таблиця

РОЗПОДІЛ ЛІСІВЗА ЛІСОТАКСОВИМИ РОЗРЯДАМИ

Розв'язок

1. Визначаємо таксову вартість ділової деревини за лісоруб­ним квитком: 100 ■ 16,8 + 500 ■ 7,2 = 5280 грн.

2. Розраховуємо частку перевищення фактичної заготівлі від встановленого ліміту, а саме: 682 - 600 = 82 / 682 • 100 = 12 %, яка є більшою 10 %.

3. Визначається середньозважена таксова вартість 1 м видо­бутої деревини сосни згідно з нормою: 5280 / 600 = 8,8 грн.

4. Сума збору за перевищення ліміту складає 8,8 ■ 82 = 721,6 грн.

5. Всього нараховано збору з початку року в сумі 6001,6 грн. (721,6 + 5280).

6. Отже, платником занижено податкове зобов'язання річного збору на 298,72 грн. (6001,6- 5702,88) внаслідок неправильного підрахунку плати за користування лісовими ресурсами, а саме 5702,88 грн. = 81,8 • 16,8 + 601,2 • 7,2. Тому працівниками ДП1 при проведенні камеральної перевірки поданого Розрахунку до-нарахували лісозаготівельному підприємству 298,72 грн. основ­ного платежу та штрафні санкції згідно пп. 17.1.4, п. 17.1, ст. 17 Закону України №2181 від 21.12.2000 року в сумі 17 грн. (5 % суми донарахованого зобов'язання 14,94 грн. (298,72 • 5 / 100) менше 1 нмдг, тому застосовуємо 17 грн.). Всього підприємству потрібно доплатити 313,72 грн.

10.3. Плата за використання прісних водних ресурсів (за воду)

Основою для справляння плати за використання прісних водних ресурсів є існування державної форми власності на водні ресурси. Але не всі види плати за воду мають характер податкових платежів.

Податкові платежі у формі плати за воду— це обов'язкові збори, що стягуються з платників і надходять безпосередньо до державних фондів. Податкові платежі за воду справляються в Україні у вигляді збору за спеціальне використання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Плата за воду фізичними особами організаціям ЖКГ не є по­датковим платежем, бо формує доходи певної юридичної особи.

Плата за воду справляється за використання прісних водних ресурсів як загальнодержавного так і місцевого значення.

Платниками є юридичні особи, а також громадяни — СПД, що використовують водні ресурси для промислових та інших по­треб за допомогою та без застосування спеціальних пристроїв.

Об'єкт оподаткування: обсяг забраної води.

Ставки плати за воду диференційовані за двома ознаками:

1) водогосподарськими мережами, залежно від басейну рік;

2) підземними водними джерелами, залежно від адміністрати­вної одиниці.

На кожний рік платникам треба визначати ліміт забору води. Існує два види ставок залежно від того, чи використовується вода в межах ліміту чи понад ліміт.

Ставки плати за воду диференційовані за ознаками, встанов­леними найвищими органами влади в державі.

Нараховані суми в межах ліміту, виходячи з обсягу забраної води і ставок плати, відносять на ВВ конкретного платника.

Ставка за воду понад ліміт, збільшена у п'ять разів, і нарахо­вана сума плати сплачується з чистого прибутку конкретного платника.

Платники податку самостійно визначають і сплачують за воду і подають розрахунки в ДПА.

Збір за використання водних ресурсів не справляється:

1) за воду, що використовується для задоволення питних і са­нітарно-гігієнічних потреб населення;

2) за воду, що використовується для протипожежних потреб;

3) за воду, що використовується для потреб зовнішнього бла­гоустрою територій міст та інших населених пунктів тощо.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальноде­ржавного значення в розмірі 80 % зараховується до Державного бюджету України і 20 % — до бюджетів територіальних громад.

Збір за спеціальним використанням водних ресурсів місцевого значення в розмірі 100% зараховується до бюджетів територіа­льних громад.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і во­дного транспорту зараховується платниками в розмірі 100% до Державного бюджету України.

Контроль за обсягами використання водних ресурсів та досто­вірністю їх обліку здійснюють на місцях представники Держав­ного комітету по водному господарству та Державного комітету по геології і використанню надр. Контроль за повнотою обчис­лення і своєчасністю сплати до бюджету збору за спеціальне ви­користання водних ресурсів та користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту здійснюють органи держа­вної податкової служби.

Приклад 3. Промислове підприємство, розташоване у Кам'я-нець-Подільському районі Хмельницької області, використовує у своїй діяльності водні ресурси загальнодержавного значення, а саме із підземної води (артезіанської свердловини) та з поверхне­вих водних об'єктів (притоки річки Дністер). Установлений ліміт використання води на І квартал становить 9000 м³. Фактично ви­користано (з урахуванням втрат у системах водопостачання) 10 550 м води, в тому числі 8440 м — з басейна річки Дністер, решта — з підземних вод.

Норматив збору за використання води з басейну річки Дністер складає 3,02 коп./м³, за спеціальне використання підземних вод Кам'янець — Подільського району — 9,58 коп./м³. Підприємство нарахувало та сплатило до Зведеного бюджету збір за викорис­тання води, подавши розрахунок до Кам'янець-Подільської ОД-ПІ, в сумі 725,61 грн. [59, с 35—37].

Розв'язок

1. Нараховуємо плату за воду в межах ліміту: (9000 ■ 8440 / / 10 550 • 0,0302 + 9000 • 2110 / 10 550 • 0,0958) = [(9000 • (0,8 х х 0,0302 + 0,2 • 0,0958)] = 217,44 + 172,44 = 389,88 грн.

2. Нараховуємо плату за понадлімітне використання води: (1550 • 8440 /10550 ■ 0,0302 ■ 5 + 1550 • 2110 / 10 550 • 0,0958 • 5) = = 187,24 + 148,49 = 335,73 грн.

3. Сума задекларованого підприємством податкового зо­бов'язання із збору за спеціальне використання водних ресурсів складає 725,61 грн. (389,88 + 335,73).