Основні компоненти процесу навчання історії

Основними компонентами процесу навчання історії є: 1) соціально значущі цілі шкільної історичної освіти; 2) зміст навчання; 3) організація навчального процесу; 4) пізнавальні можливості учнів; 5) результати навчання.

У реальному процесі навчання історії його компоненти взаємодіють, взаємовпливають та визначають розвиток одне одного. Цілі навчання історії змінювались на різних етапах розвитку вітчизняної школи. Вони, як правило, відбивають ті соціально-економічні, політичні, духовно-культурні зміни, що відбуваються в суспільстві в ті чи інші часи.

Визначення цілей повинно враховувати загальні завдання навчання історії, розвитку і виховання учнів тощо, а також умови та забезпечення навчального

процесу, наявність підготовлених вчителів і т. ін. На рубежі ХІХ – ХХ ст., наприклад, цілями навчання історії були: формування повноцінної історичної свідомості учнів, вивчення історії у процесі розвитку, еволюції суспільства, знайомство з минулим, щоб зрозуміти оточуючу реальність і передбачати майбутнє, вивчення культурної

спадщини предків і людства у цілому, виховання законослухняних громадян, патріотів Батьківщини тощо. Сьогодні цілі навчання історії визначені у Державному стандарті освітньої галузі «Суспільствознавство». Процес навчання історії має на меті насамперед розвиток індивідуальності школяра, його особистісних якостей. Він забезпечує гармонійну реалізацію всіх своїх функцій (розвиток, навчання, виховання). Єдність навчання, виховання, розвитку досягається лише за умови активізації роботи самих учнів на всіх етапах процесу навчання. Навчання має виховуючий характер також у зв'язку з формуванням ціннісних орієнтацій і переконань учнів на основі особистісного осмислення досвіду історії, сприйняття ідей гуманізму, поваги прав людини і демократичних цінностей, патріотизму і взаєморозуміння між народами. Зміст шкільної історичної освіти є сукупністю змісту всіх курсів історії, що вивчаються сьогодні у 5-11 класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Він має формуватися на основі відбору та структурування фактів і понять історичної науки відповідно до цілей і завдань навчання історії в школі. Методична наука визначає принципи та критерії такого відбору та структурування. Як правило, до вивчення у шкільних історичних курсах відбираються основні факти, найважливіші події та явища вітчизняної та всесвітньої історії, відповідні теоретичні поняття та ідеї, способи історичного пізнання та аналізу і т. п. Зміст історичної освіти, відібраний для навчання у школі, оформлюється у вигляді Державного стандарту, програм і підручників. Зміст освіти засвоюється учнями за допомогою методичної організації (технології) навчання, яка передбачає певні форми, методи, методичні прийоми та засоби навчання. Форма навчання є зовнішнім відображенням,оформленням методів, методичних прийомів і засобів навчання. Вона відбирається залежно від особливостей змісту того чи іншого заняття та методів і засобів, що використані вчителем. Навчання історії може бути організоване у формі класних, позакласних та позашкільних занять. Перелік форм навчання, що застосовуються у методиці історії, достатньо великий. Крім уроку, це – лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, конференції, екскурсії, інтерактивні заняття («круглі столи», дискусії, дебати, рольові ігри та ін.). Методи (способи діяльності) навчання також можуть бути різними, зокрема за одним з підходів вони розподіляються на: усні, словесні, словесно-текстові, наочні, практичні тощо. Суть їх полягає у тому, що вони дають відповідь на питання, як вчити, визначають двосторонню діяльність учня і вчителя. Кожен з методів є складним за структурою і передбачає

застосування певної сукупності прийомів (операцій, що виконують під час навчання вчитель і учнів та засобів навчання (до них відносять тексти, приладдя, посібники тощо).

Добре продумана та побудована методична організація (технологія) навчального процесу дозволяє найбільш ефективно формувати в учнів історичні знання, пізнавальні вміння,ключові й предметні компетентності, розвивати їх історичну свідомість, здібності, виховувати громадянські цінності та якості.Зміст освіти та методична організація навчання мають

відповідати цілям навчання історії, забезпечувати їх здійсненність. Важливим компонентом процесу навчання історії є пізнавальні можливості учнів. Вони пов'язані з віком учнів і відповідним рівнем сформованості історичних знань, умінь, навичок, наявністю та розвитком загальних здібностей учня до навчання, розвиненістю його пізнавальних потреб та інтересів, зокрема до вивчення історії. Під здібностями розуміють індивідуальні нахили особистості, які є суб'єктивними умовами, здатністю до здійснення певного виду діяльності, зокрема навчання історії. Вони проявляються у швидкості, глибині та стабільності оволодіння методами та способами діяльності. Засвоєння історичних знань та відповідний розвиток особистості дитини пов'язані, наприклад, з наявним рівнем розвитку в неї мислення, уяви, мотиваційно-вольової та емоційної сфери особистості. У процесі навчання розвиваються

здібності учнів розуміти, здобувати, засвоювати та застосовувати історичні знання. Навчальні досягнення учнів (результати навчання) безпосередньо пов'язані з реалізацією цілей і завдань шкільної історичної освіти і відбивають досягнутий рівень знань, умінь, навичок, компетентностей учнів, рівні розвитку їх інтелектуальної, мотиваційно-вольової та емоційної сфери. Результати навчання можуть вимірюватись рівнем історичної освіченості учнів, сформованості їх історичної свідомості, розвитком пізнавальних можливостей школярів,

ключових та предметних компетентностей учнів, вихованістю й загальною культурою. Для вимірювання результатів навчання існують спеціальні методи та прийоми,

серед яких опитування, тестування, контрольні роботи, реферати та ін. Компоненти процесу навчання історії тісно взаємопов’язані між собою. Цілі та завдання навчання визначають зміст історичної освіти. Відповідно до цілей і змісту обирається оптимальна організація (технологія) викладання і навчання. Цілі, зміст і організація (технологія) навчання мають бути відповідними, адекватними пізнавальним можливостям учнів даного віку, даного навчального закладу, даного класу тощо. Ефективність організації педагогічного процесу перевіряється отриманими результатами.