Передмова 5 page

4) вибір сукупностей непрямих витрат, що підлягають розподілу між об'єктами витрат.

44. Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати. Типовим прикладом непрямих витрат є:

1) накладні витрати;

2) контрольовані витрати;

3) неконтрольовані витрати;

4) виробничі витрати.

45. Загальні витрати – це:

1) витрати на здійснення діяльності, що споживається кількома виробничими або обслуговуючими підрозділами;

2) витрати одного процесу, в результаті якого одночасно виробляється кілька продуктів;

3) метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат;

4) сума, на яку розподілені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину.

46. Як називають калькуляцію, яку складають після закінчення звітного періоду:

1) фактична;

2) планова;

3) нормативна;

4) очікувана.

47. Ставка розподілу накладних витрат розраховується за формулою:

48. Метод розподілу взаємних послуг – це:

1) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг;

2) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

3) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь.

49. Метод одночасного розподілу – це:

1) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь;

2) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

3) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4) метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

50. У практиці вибір бази розподілу накладних витрат залежить від характеру діяльності й технології виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є:

1) пряма заробітна плата;

2) чисельність робітників;

3) заробітна плата керівників різних рівнів управління;

4) вартість устаткування.

51. Одиниця вимірювання окремих видів продукції (робіт, послуг), собівартість яких визначається, — це:

1) калькуляційна одиниця;

2) об'єкт обліку витрат;

3) об'єкт калькуляції;

4) натуральні показники.

52. Яка база розподілу непрямих витрат використовується в умовах переважно ручних робіт:

1) години праці робітників;

2) відпрацьовані машино-години;

3) прямі витрати матеріалів;

4) пряма заробітна плата.

53. Калькулювання за замовленнями – це:

1) система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів;

2) система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва;

3) метод калькулювання, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат;

4) метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

54. Цю систему калькулювання традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо):

1) калькулювання за замовленнями;

2) калькулювання за процесами;

3) калькулювання повних витрат;

4) калькулювання змінних витрат.

68. По електропостачанню обчислюють собівартість:

1) 10 кВт/год. спожитої електроенергії;

2) 1 кВт/год. відпущеної електроенергії;

3) 10 кВт/год. отриманої електроенергії;

4) 100 кВт/год. відпущеної електроенергії.

69. До інформації, що відображається протягом року по дебету аналітичного рахунку “Млин” належить:

1) фактична собівартість переробки давальницького зерна;

2) виробничі витрати, які забезпечують процес помолу зерна та кількість і вартість переробленого власного зерна;

3) кількість основної (борошно) і побічної (висівки) продукції отриманої від переробки свого зерна;

4) кількість переробленого давальницького зерна в оцінці за плановою собівартістю 1 ц переробки.

70. Загальні витрати на утримання машинно-тракторного парку (за винятком оплати праці та вартості палива) розподіляються пропорційно обсягу в:

1) умовних еталонних гектарах;

2) тонно-кілометрах;

3) коне-днях;

4) гектарах.

71. На суму перевищення доходів від первісного визнання сільськогосподарської продукції, над фактичними витратами рослинництва, буде складено бухгалтерську проводку:

1) Дебет 231 та Кредит 710;

2) Дебет 710 та Кредит 231;

3) Дебет 740 та Кредит 231;

4) Дебет 231 та Кредит 740.

72. Собівартість 1 ц приросту живої маси ВРХ визначається діленням:

1) загальної суми витрат на утримання ВРХ (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси;

2) загальної суми витрат на утримання ВРХ на кількість центнерів приросту живої маси;

3) загальної суми витрат на утримання ВРХ на кількість поголів’я;

4) загальної суми витрат на утримання ВРХ (без вартості побічної продукції) на кількість поголів’я.

73. На собівартість приплоду ягнят відноситься … %, загальної суми на утримання овець основного стада (залежно від породи овець):

1) 1, 2, 3;

2) 5, 10, 20;

3) 10, 11, 12;

4) 10, 12, 15.

75. У промислових виробництвах сільськогосподарських підприємств обчислюється фактична собівартість продукції, отриманої від переробки якої сировини:

1) власної;

2) давальницької;

3) власної та давальницької;

4) тієї, яка переробляється за плату.

76. Яким бухгалтерським записом в промислових виробництвах сільськогосподарських підприємств оформляється переробка давальницької сировини:

1) Дебет 233 та Кредит 27;

2) Дебет 27 та Кредит 233;

3) Дебет 903 та Кредит 233;

4) Дебет 233 та Кредит 903;

77. Яким бухгалтерським записом оформлюєтья направлення на переробку в власній олійниці сільськогосподарського підприємства власної сировини (насіння соняшнику):

1) Дебет 233 та Кредит 27;

2) Дебет 27 та Кредит 233;

3) Дебет 903 та Кредит 27;

4) Дебет 233 та Кредит 903;

78. В розрізі зазначених промислових виробництв (млин, олійниця) вказати найменування побічної продукції:

1) комбікорм;

2) борошно;

3) висівки;

4) олія.

81. За кредитом субрахунків 231 та 232, сільськогосподарські підприємства згідно П(С)БО 30 «Біологічні активи» обліковують:

1) додаткові біологічні активи та суму витрат по посівах, що загинули від стихійного лиха;

2) сільськогосподарську продукцію переробних (промислових) виробництв;

82. Сальдо рахунку 231:

1) завжди нульове;

2) завжди дебетове;

3) може бути кредитове;

4) завжди дебетове або нульове.

83. За цільовим призначенням, господарською цінністю, економічними вигодами від використання сільськогосподарська продукція поділяється на основну, побічну та….:

1) супутню;

2) додаткові біологічні активи;

3) іншу сільськогосподарську продукцію;

4) ваш варіант.

84. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

1) загальновиробничі витрати, прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

2) надзвичайні витрати;

3) фінансові витрати;

4) адміністративні витрати.

85. Згідно п. 12 П(С)БО 30 “Біологічні активи” та п. 6.1. Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів - сільськогосподарську продукцію рослинництва при її первісному визнанні оцінюють за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, а за відсутності активного ринку на неї за:

1) виробничою собівартістю (нормативними витратами);

2) плановою собівартістю;

3) фактичною собівартістю;

4) первісною вартістю.

86. В тому випадку, якщо планова собівартість перевищує рівень фактичної собівартості, то коригування проводиться через застосування:

1) методу “червоне сторно”;

2) методу допроводки (звичайного запису);

3) коректора;

4) жодної правильної відповіді.

87. В тому випадку, якщо сума фактичної собівартості (фактичних витрат) перевищує суму планової собівартості, то складається кореспонденція на суму калькуляційної різниці через застосування:

1) методу допроводки (звичайного запису);

2) методу “червоне сторно”;

3) коректора;

4) жодної правильної відповіді.

88. Об’єктом калькулювання продукції рослинництва (на прикладі соняшнику на зерно) є:

1) насіння соняшнику;

2) культура “соняшник на зерно”;

3) 1 центнер;

4) витрати на виробництво 1 ц насіння соняшнику;

89. По зернових і зернобобових культурах основною продукцією є:

1) зерно;

2) мертві відходи;

3) солома;

4) полова.

90. Для обчислення собівартості овочів, які вирощуються в полі (відкритого грунту) з витрат за рік віднімається вартість побічної продукції за нормативними витратами, решта витрат розподіляється на всі види основної продукції. При цьому затрати розподіляються по видах продукції:

1) пропорційно зібраної площі;

2) пропорційно показнику квадратнометроднів вирощування кожного виду продукції;

3) пропорційно вегетаційного періоду вирощування овочів;

4) жодної правильної відповіді.

91. Побічна продукція за умови відсутності на неї активного рин­ку може бути оцінена за нормативними витратами, які включають:

1) витрати на збирання, транспортування, переміщення, скиртування та іншими витратами, пов’язаною із заготівлею цієї продукції;

2) транспортно-заготівельні витрати;

3) загальновиробничі витрати;

4) вартість придбання побічної продукції.

92. При первісному визнанні сільськогосподарської продукції можливе перевищення її вартості над понесеними витратами. Ця різниця відноситься до інших операційних доходів (субрахунок ….. “Дохід від первісного визнання та від зміни вартості активів, які обліковуються за справедливою вартістю”):

1) 710;

2) 740;

3) 910;

4) 940.

93. При калькулюванні продукції сільськогосподарського виробництва необхідно керуватися:

1) Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженими Наказом Міністерства аграрної політики України № 132 від 18.05.2001 р.;

2) Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку біоло­гічних активів, затвердженими Наказом Міністерства фінансів України № 1315 від 29 груд. 2006 р.;

3) Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 30 „Біологічні активи”, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 790 від 18 лип. 2005 р.;

4) Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 р.

94. Первісне визнання основної сільськогосподарської продукції рослинництва відображається записом:

1) Дебет 27 Кредит 231;

2) Дебет 21 Кредит 231;

3) Дебет 231 Кредит 27;

4) Дебет 231 Кредит 231.

95. Розподілені загальновиробничі витрати рослинництва відображаються в обліку записом:

1) Дебет 231 Кредит 91;

2) Дебет 91 Кредит 231;

3) Дебет 27 Кредит 91;

4) Дебет 91 Кредит 66, 65.

96. До основних ознак директ-костингу відноситься наступне:

1) в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід;

2) оперативний облік відхилень від норм споживання ресурсів з визначенням величини відхилень за місцями виникнення, причинами і винуватцями цих відхилень для управління затратами;

3) наявність норм споживання ресурсів і облікових цін на ці ресурси в процесі діяльності підприємства;

4) відображення фактичних затрат з розподілом їх на затрати за нормами та відхилення від норм.

97. Як у зарубіжній практиці називають систему калькулювання за змінними витратами:

1) директ-костинг;

2) абзорбшен-костинг;

3) стандарт-костинг;

4) АВС-костинг.

98. Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – це показник, який розраховується за формулою:

1) різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами;

2) сума змінних витрат, постійних витрати та операційного прибутку;

3) різниця постійних витрат та прибутку;

4) жодної правильної відповіді.

99. Директ-костинг широко використовується:

1) на авіапідприємствах;

2) на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійснюють масове та серійне виробництво різноманітної й складної продукції з великою кількістю деталей та вузлів;

3) в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо);

4) на сільськогосподарських підприємствах.

100. Хто з відомих радянських учених-бухгалтерів був організатором розробки і впровадження в Радянському Союзі системи нормативного обліку витрат:

1) М.Х. Жебрак;

2) М.Г. Чумаченко;

3) В.Ф. Палій;

4) В.Г. Макаров.

101. В економічній літературі США розглядаються різні типи стандартів. До них не належать:

1) зведені;

2) базисні;

3) поточні;

4) мотивуючі.

102. Базисні стандарти – це:

1) нормативи, які не коригуються після їх першочергового визначення, якщо не відбувається суттєвих змін в технічних характеристиках продукції або в процесі її виробництва;

2) нормативи, які передбачають їх постійне коригування на основі змін їх технологічних умов, цін і тарифів;

3) включають нормативи лише тих елементів витрат і на такому рівні, які приймаються і виникають в оптимальних умовах виробництва при найбільш сприятливих цінах;

4) визначаються зусиллями працівників підприємства;

103. Стандарти, які встановлюються для некваліфікованих робітників з більшими витратами праці при низькій тарифній оплаті:

1) полегшені стандарти;

2) ідеальні стандарти;

3) досягнені стандарти;

4) мотивуючі стандарти.

104. Поточні стандарти - це нормативи, які:

1) передбачають їх постійне коригування на основі змін їх технологічних умов, цін і тарифів;

2) включають нормативи лише тих елементів витрат і на такому рівні, які приймаються і виникають в оптимальних умовах виробництва при найбільш сприятливих цінах;

3) відображають нормативні витрати, які можна очікувати при даних ймовірних умовах функціонування виробництва. Вони передбачають всі очікувані елементи витрат, включаючи можливі втрати, брак і відходи;

4) нормативи, які не коригуються після їх першочергового визначення, якщо не відбувається суттєвих змін в технічних характеристиках продукції або в процесі її виробництва.

105. Відповідь на запитання типу: Який обсяг діяльності забезпечить відшкодування всіх витрат? Яку кількість продукції слід реалізувати, щоб одержати бажаний прибуток? Як вплине на прибуток зниження ціни продукції та збільшення обсягу продажу? - можна дістати шляхом аналізу:

1) взаємозв'язку"витрати — обсяг — прибуток";

2) релевантності інформації для прийняття управлінських рішень;

3) варіантів альтернативних рішень;

4) коефіцієнту маржинального доходу.

106. Аналіз взаємозв'язку "витрати - обсяг - прибуток" можна здійснити за допомогою графіків, до яких не відноситься:

1) графік операційного прибутку;

2) графік беззбитковості;

3) графік взаємозв'язку "прибуток—обсяг";

4) графік маржинального доходу.

107. Точка беззбитковості — це:

1) обсяг продажу (діяльності), за якого доходи підприємства дорівнюють його витратам;

2) обсяг продажу (діяльності), необхідний для отримання бажаного прибутку;

3) це різниця між доходом від реалізації і змінними витратами підприємства;

4) жодної правильної відповіді.

108. Точку беззбитковості не можна виразити в таких вимірниках:

1) трудові;

2) натуральних (кількість продукції);

3) грошових (виручка);

4) відсотках до нормальної потужності.

109. Користувачами даних управлінського обліку є:

1) керівники всередині господарства;

2) банки;

3) податкові органи;

4) фінансові та кредитні установи.

110. Запас міцності – це:

1) рівень поточної діяльності суб'єкта господарювання, що перевищує точку беззбитковості;

2) співвідношення постійних та змінних витрат підприємства;

3) міра того, наскільки може збільшитись обсяг продажу до точки беззбитковості;

4) співвідношення постійних і змінних витрат, що забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу продажу.

111. Операційний важіль — це:

1) співвідношення постійних і змінних витрат, що забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу продажу;

2) співвідношення постійних та змінних витрат підприємства;

3) жодної правильної відповіді;

4) визначення впливу на прибуток зміни витрат, ціни та обсягу продажу.

112. Які з наведених нижче категорій є системами обліку:

1) переплетена, загальна, інтегрована;

2) переплетена, автономна, загальна;

3) двоколова, інтегрована;

4) періодична, загальна.

113. До витрат з метою прийняття рішень належать:

1) релевантні і нерелевантні;

2) вичерпані і невичерпані;

3) прямі і непрямі;

4) витрати на продукцію і витрати періоду.

114. Цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення обраної мети або розв'язання певної проблеми – це:

1) прийняття рішення;

2) чітке усвідомлення наявних проблем;

3) порівняння дійсних та альтернативних витрат;

4) жодної правиьної відповіді.

115. Процес підготовки і прийняття рішення містить кілька етапів, які не передбачають:

1) вибір підходу до оцінки витрат на оплату праці;

2) прийняття рішення;

3) аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

4) вибір мети (постановка проблеми).

116. Витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив – це:

1) контрольовані витрати;

2) обов'язкові витрати;

3) дійсні витрати;

4) можливі витрати.

117. Вичерпаними є витрати, які:

1) забезпечують отримання доходу у звітному періоді;

2) забезпечують отримання доходу у майбутніх звітних періодах;

3) капіталізуються у вигляді активів підприємства;

4) здійснюються нерегулярно.

118. Підприємство розглядає альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення томатного соку – це:

1) рішення "продавати чи обробляти далі”;

2) рішення "виробляти чи купувати";

3) рішення про спеціальне замовлення;

4) рішення про розширення або скорочення сегмента діяльності.

119. Можливості підприємства найчастіше обмежені. Обмеження – це:

1) чинники, що обмежують виробництво або реалізацію продукції;

2) рішення, спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку;

3) фактор витрат;

4) функція бізнесу.

120. Рішення «виробляти чи купувати?» – це:

1) рішення, пов’язане з розглядом альтернативи: виробляти самостійно окремі компоненти продукції (деталі, комплектуючі тощо) чи купувати їх у зовнішніх постачальників;

2) рішення спрямоване на складання виробничої програми, що забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень;

3) рішення щодо того, які напрями діяльності розширювати, а які скорочувати залежно від їх прибутковості;

4) рішення про розширення або скорочення послуг, виробів, підрозділів та інших сегментів на підставі аналізу їх прибутковості.

121. Продуктом бюджетування є:

1) бюджет;

2) стратегічне планування;

3) довгостроковий план;

4) жодної правильної відповіді.

122. Період, для якого підготовлений і використовується бюджет, називають:

1) бюджетним періодом;

2) стратегічним періодом;

3) господарським періодом;

4) жодної правильної відповіді.

123. Бюджетним періодом зазвичай є:

124. Сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутні операції усіх підрозділів підприємства це: