Методичні рекомендації. Економічний потенціал є інтегральною моделлю потенціалів, яку можна представити як багаторівневу структурну модель

Економічний потенціал є інтегральною моделлю потенціалів, яку можна представити як багаторівневу структурну модель.

Ефективне використання економічного потенціалу означає можливість для підприємства одночасно і раціонально викорис­товувати всі наявні ресурси для досягнення високих кінцевих ре­зультатів і задоволення потреб в якісній продукції.

Багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалу підприємства розроблена на основі поетапно-структурного підходу.

Матеріальною основою економічного потенціалу є фінансові ресурси, відбиті в балансі підприємства, а величина потенціалу - це результат їхніх сукупних зусиль, виражений потенційним при­бутком, що залишається в розпорядженні підприємства.

Поетапно-структурний підхід до формування величини еко­номічного потенціалу припускає виділення проміжних рівнів уза­гальнення потенційних можливостей підприємства.

Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що представляє зда­тність виробничої системи виробляти матеріальні блага, викорис­товуючи ресурси виробництва.

Виробничий потенціал утворюється на виробничому рівні, який характеризується потенційним обсягом товарної продукції.

Виробничий потенціал включає:

• фондовий потенціал (ОВФ);

• трудовий потенціал (ТП);

• науково-технічний потенціал (технології);

• енергетичний потенціал (енергоресурси);

• інформаційний потенціал відповідного рівня (інформа­ційно-управлінське забезпечення).

Проміжною ланкою є господарський потенціал, тобто сукуп­на здатність виробничого потенціалу підприємства і рівня його ділової активності (РДА) в умовах існуючого маркетингового се­редовища (маркетинговий потенціал (МП)) задовольняти потреби ринку у визначеному обсязі матеріальних благ і послуг, тобто:

ГП = ВП + МП + РДА (4.1)

Рис. 3.7. Модель формування економічного потенціалу підприємства.

Господарський рівень характеризується потенційним обсягом продажу.

Економічний потенціал формується на інституціональному рівні, який характеризується потенційним обсягом прибутку, який залишається у розпорядженні у підприємства і складається із інноваційного, господарського і фінансового потенціалів.

Структурна модель формування економічного потенціалу показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат вза­ємодії ресурсів, що його забезпечують.

Структуру ресурсів економічного потенціалу можна класифі­кувати за двома ознаками.

Перше - за ступенем належності ресурсів підприємству: вну­трішні ресурси (основні засоби, оборотні кошти, робоча сила) і зовнішні ресурси (кредити, отримані підприємством, і заборгова­ності за товари, роботи та послуги).

Друге - за ступенем реалізації ресурсу в господарському процесі: фактичні ресурси (вони постійно необхідні для виконан­ня виробничої програми: основні фонди, оборотні кошти, робоча сила), потенційні ресурси (вони можуть бути отримані і задіяні за певних умов) і умовні ресурси (це ресурси різних резервних і спеціальних фондів, напрямки використання довгострокових кредитів банків та ін.).

Для оцінки ресурсів потенціалу застосовується система част­кових показників, що охоплює всі наявні в розпорядженні під­приємства ресурси: основні фонди, матеріальні запаси і витрати, трудові і фінансові ресурси.

Кожен показник виконує одну з трьох функцій:

1) характеризує рівень забезпеченості підприємства тим або іншим видом ресурсу стосовно загальної суми його активів;

2) здійснює специфічну функцію з характеристики поведінки даного виду ресурсу в умовах функціонування, що змінюються, (показники ліквідності запасів товарно-матеріальних цінностей, продуктивності праці, матеріаломісткості, маневреності функціо­нуючого капіталу та ін.);

3) визначає ступінь ефективності на кожну гривню витрат, вкладених у виробництво (показники прибутковості і рентабель­ності).

Виробничий потенціал є основою економічного потенціалу фірми.

Методологія визначення виробничого потенціалу (кількісний аспект) безпосередньо пов'язана з такими економічними категорі­ями, як «виробнича функція» і «виробнича потужність». Осо­бливість ролі останньої серед виробничих факторів пояснюється специфічністю капіталу як каталізатора підприємництва і, голо­вне, специфічністю виробничої потужності як найбільш мобіль­ного фактора серед інших факторів виробництва. Тому пріорите­тними є формування й оцінка виробничої функції і потужності фірми в порівнянні з іншими факторами і ресурсами виробничого потенціалу (матеріальними, трудовими).

Основна мета виробництва — перетворення факторів вироб­ництва (ресурсів матеріальних, робочої сили і капіталу) у готову продукцію.

Зміст виробничої функції полягає в тому, що визначену кі­лькість продукції можна виготовити за робочий день при визна­ченій комбінації устаткування, робочих та інших факторів:

X = ƒ (A, B, C,…N), (3.2)

Де: X - результативна кількість продукції за одиницю часу;

А, В, С - кількість різних факторів виробництва, використа­них для виробництва продукції.

У виробничих функціях виду:

(3.3)

X - кількість продукту, що виготовляється за допомогою m виробничих факторів F1, F2,…Fm;

b - параметр, що характеризує еластичність кількості проду­кції (результуючої функції) стосовно кількості відповід­них виробничих факторів.

Еластичність функції - це показник, що характеризує збіль­шення результуючої функції X на b % при збільшенні одного з факторів на 1% (тобто збільшення фактора на 1% приведе до збі­льшення функції на b %).

Економічний зміст мають не тільки коефіцієнти b кожного фактора, а й їхня сума, тобто сума еластичностей:

B = b₁ + b₂ +…+b_m (3.4)

Ця величина фіксує узагальнену характеристику еластичності виробництва.

Окремий випадок - функція Кобба-Дугласа:

X = A × K^α × L^β (3.5)