Технологія застосування порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства

Порівняльний підхід щодо оцінки підприємства (бізнесу) використовується за умов наявності достатньої бази даних про угоди купівлі-продажу. Відповідно до нього цінність підприємства визначається реальними цінами продажів аналогічних підприємств, зафіксованих ринком. Причому, вартість, розрахована з використанням таких цін, найбільшою мірою враховує численні вартісні фактори (співвідношення попиту та пропозиції на даний вид бізнесу, рівень ризику, перспективність бізнесу, його прибутковість і т. ін.).

Для проведення оцінки підприємства (бізнесу) за допомогою порівняльного підходу необхідно зібрати загальну фінансову та техніко-економічну інформацію за аналогічними підприємствами, цінову інформацію про угоди, що здійснилися, відомості про ставки доходу за альтернативними інвестиціями, про операції з акціями, які вільно обертаються на фондовому ринку, і т. ін. Можливість одержання такої інформації залежить від наявності активного фінансового ринку, відкритості ринкового сегмента, на якому здійснює діяльність об'єкт оцінки, і доступності інформації. Способами отримання такої інформації є:

– проведення маркетингових досліджень;

– вивчення спеціалізованих засобів масової інформації;

– вивчення матеріалів консалтингових фірм і рейтингових агентств.

Вибір підприємств-аналогів здійснюється з урахуванням таких вимог:

– одна галузева приналежність із об’єктом оцінки;

– порівнянність якісних і кількісних характеристик аналога з відповідними характеристиками об’єкта оцінки. До таких характеристик відносять: розмір підприємства, диверсифікованість продукції або послуг, стратегія діяльності, цінову політику, стадію життєвого циклу, рівень ризику, якість менеджменту і т. ін.;

– можливість отримання повної та достовірної інформації для порівняння характеристик аналога із характеристиками об'єкта оцінки.

Порівняльний (ринковий) підхід ґрунтується на використанні трьох основних методів [14, 46, 56, 57, 65, 83]:

– методу ринку капіталу;

– методу угод;

– методу галузевих коефіцієнтів.

Метод ринку капіталу(компанії-аналога) заснований на використанні ринкових цін акцій аналогічних підприємств, які котируються на фондовому ринку і є базою для внесення коректувань у вартість акції об'єкта оцінки. Сферою застосування даного методу в чистому вигляді є оцінка неконтрольних пакетів акцій.

Метод угод (продажів) дозволяє оцінити вартість підприємства в цілому або вартість контрольного пакета його акцій. Суть даного методу зводиться до того, що вартість об'єкта оцінки являє собою скоректовану продажну ціну аналогічного підприємства за умов їхньої порівнянності.

Метод галузевих коефіцієнтів називають також методом галузевих співвідношень або правилом «золотого перетину». Використання даного методу можливе за умов наявності стабільних галузевих співвідношень між ціною та певними фінансовими показниками. Метод забезпечує лише орієнтовний результат, тому що галузеві коефіцієнти уніфікують об’єкт оцінки. Крім того, у вітчизняній оцінній практиці використання даного методу ускладнюється недосконалістю інформаційної бази, яка є основою для розрахунку таких коефіцієнтів.

Методи ринку капіталу й угод ґрунтуються на фінансовому аналізі оцінюваного та порівнянного підприємств. Система аналітичних показників і критеріїв порівняння, використовуваних у процесі фінансового аналізу залежить від цілей і функцій оцінки. Наприклад, для визначення ступеня впливу системи оподатковування на результати вартісної оцінки підприємства найбільш важливими показниками є: структура майна підприємства та рентабельність активів і продукції; при купівлі-продажу підприємства – платоспроможність підприємства, ліквідність активів, динаміка рентабельності; при реорганізації підприємства – ділова активність, структура капіталу.

Крім того, для отримання достовірних результатів оцінки одним з етапів застосування методів порівняльного підходу є коректування фінансової звітності об'єктів порівняння з метою приведення їх до порівнянності облікової політики (коректування на методи обліку запасів, нарахування амортизації і т. ін.).

Визначення ринкової вартості підприємства методами порівняльного підходу засновано на використанні цінових мультиплікаторів, що являють собою коефіцієнти, які показують співвідношення між ринковою ціною підприємства-аналога (або його акції) і базовими фінансовими показниками:

М = , (10.11)

де М – ціновий мультиплікатор;

Ц – ціна підприємства-аналога (або його акції);

ФП – базовий фінансовий показник підприємства-аналога.

Фінансові показники, які звичайно використовуються для розрахунку цінових мультиплікаторів, – це чистий прибуток, поточний грошовий потік, балансова вартість активів, виручка від реалізації продукції, власний капітал, дивідендні виплати й інші.

Загальна формула для розрахунку вартості за допомогою методів порівняльного підходу має вигляд:

ВП = , (10.12)

де ФП_оц – базовий (той же, що використовувався для розрахунку мультиплікатора) фінансовий показник об'єкта оцінки.

Залежно від періоду, для якого здійснюється розрахунок базового фінансового показника (на конкретну дату або за певний відрізок часу), цінові мультиплікатори можуть бути:

– інтервальні;

– моментні.

До інтервальних мультиплікаторів належать співвідношення:

– ціна/прибуток (як показник прибутку може виступати прибуток до оподаткування (якщо об'єкти порівняння – дрібні підприємства, що використовують різні системи оподаткування) або чистий прибуток (якщо об'єкти порівняння – великі за розміром і масштабом діяльності підприємства);

– ціна/грошовий потік (забезпечує більш достовірні результати під час оцінки підприємств, в активах яких переважає нерухомість, збиткових підприємств або таких об’єктів, що мають відносно низький доход у порівнянні з амортизацією, що нараховується на необоротні активи);

– ціна/ дивідендні виплати (як знаменник можуть використовуватися фактичні дивідендні виплати або потенційні (типові дивідендні виплати для аналогічних підприємств). Розрахунки за даним мультиплікатором доцільні, якщо дивіденди виплачуються стабільно або можливість їх виплачувати достатньо обґрунтована);

– ціна/виручка від реалізації (сферою його застосування є оцінка підприємств сфери послуг або перевірка об'єктивності результатів, отриманих за допомогою інших способів. Розрахунки мультиплікатора не потребують проведення складних коректувань).

Моментними мультиплікаторами вважаються співвідношення:

– ціна/балансова вартість активів (сфера застосування – оцінка холдингових компаній, необхідність швидко реалізувати великий пакет акцій);

– ціна/ чиста вартість активів (сфера застосування – оцінка підприємств, що мають значні вкладення у власність (нерухомість, цінні папери, обладнання), або основною діяльністю яких є збереження, купівля та продаж такої власності.

Оцінка вартості бізнесу методами порівняльного підходу вимагає застосування декількох мультиплікаторів одночасно для одержання більш об'єктивних результатів. При цьому діапазон величини того самого мультиплікатора, розрахованого для різних підприємств-аналогів, може значно коливатися. В такому разі зі списку аналогів необхідно виключити підприємства, для яких отримані екстремальні значення мультиплікаторів.

Застосування декількох мультиплікаторів означає, що в процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо ступінь довіри до всіх отриманих співвідношень однакова, то для одержання остаточної величини вартості використовується формула середньої арифметичної з можливих варіантів вартості. Як правило, на практиці такий розрахунок викликає сумніви, тому залежно від конкретних умов, цілей оцінки, ступеня довіри до тієї чи іншої інформації для кожного мультиплікатора визначається свій ваговий коефіцієнт і шляхом зважування отримується попередня величина вартості, яка є основою для проведення коректувань.

До таких коректувань відносять знижки або премії, наприклад, на:

– привабливість портфеля, яка визначається ступенем диверсифікованості продукції, що випускається. Так, наприклад, вузькість виробничого асортименту можна розглядати як обмежник для потенційних споживачів і причину підвищення рівня ризиків, пов'язаних з дефіцитом деяких основних видів сировини та матеріалів, з початком випуску нових конкурентоспроможних продуктів, що знижує вартість підприємства;

– потреба в додаткових капітальних вкладеннях, на розмір якої коректується попередня ціна підприємства в напрямку її зниження;

– фінансовий стан об'єкта, для урахування якого в процесі вартісної оцінки підприємства використовується такий кількісний показник, як надлишок (дефіцит) оборотного капіталу. Величина надлишку (дефіциту) оборотного капіталу розраховується методом зіставлення необхідного оборотного капіталу та наявних на підприємстві оборотних коштів. Якщо проведений аналіз фінансового стану підприємства свідчить про наявність надлишку оборотного капіталу, то його необхідно додати до попередньої ціни підприємства, тому що ця величина еквівалентна розміру наявних незатребуваних високоліквідних активів. Виявлений дефіцит оборотного капіталу зменшує попередню ціну підприємства, тому що ця величина еквівалентна коштам, які власник (інвестор) підприємства повинний вкласти в підприємство з метою забезпечення його безперебійного функціонування в майбутньому;

– ліквідність майна, тобто його здатність до швидкої реалізації, наявність якої підвищує вартість бізнесу і, навпаки, відсутність знижує його вартість у порівнянні з аналогічним, однак, високоліквідним бізнесом;

– ступінь контролю, вартість якого залежить від можливості здійснювати будь-яке право або весь набір прав, пов'язаних з контролем над підприємством, а саме: право обирати директорів і призначати менеджмент, приймати політику та вносити зміни в напрямки роботи підприємства, придбати або ліквідувати активи, вносити зміни в статутні документи і т. ін. Внесення такої поправки здійснюється з урахуванням впливу кожного складового елемента контролю на його загальну вартість;

– якість менеджменту (поправка має сенс тоді, коли має місце значна залежність підприємства від однієї або декількох ключових фігур управлінського персоналу);

– інші фактори (інтенсивність і характер зусиль підприємства в галузі науково-дослідних розробок, його положення в галузі, масштаби та якість активів у порівнянні з аналогами і т. ін.).

Вартість, отримана з урахуванням усіх коректувань, є підсумковою (остаточною) вартістю підприємства-об'єкта оцінки.

Пример. На основі наведеної в таблиці 10.7 інформації розрахуйте найбільш імовірну вартість об’єкта оцінки за допомогою методів порівняльного підходу.

Таблиця 10.7 – Вихідні дані про діяльність об'єкта оцінки та об’єктів-аналогів

Експертами визначено, що надійність результатів, отриманих за допомогою мультиплікаторів, становить:

– ціна/виручка – 20%;

– ціна/чисті активи – 30 %;

ціна/балансова вартість активів – 50 %.

Рішення. Розрахуємо цінові мультиплікатори для підприємства-аналога № 1:

1) = ;

2) = ;

3) = .

Розрахуємо цінові мультиплікатори для підприємства-аналога № 2:

1) = ;

2) = ;

2) = .

Найбільш імовірну вартість об’єкта оцінки розрахуємо як середню арифметичну з можливих варіантів:

ВП = =

= 2625 × 0,2 + 8680 × 0,3 + 7230 × 0,5 = 6744 (тис. грн).