Класифікаційна характеристики інформації, яка приймає участь в оцінці потенціалу підприємства

Об’єктивність оцінки потенціалу підприємства значною мірою залежить від інформованості оцінювача та його здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Сучасний інформаційний ринок характеризується постійним зростанням обсягу інформаційних ресурсів, які мають різноманітні джерела та місця зберігання. Постачальниками інформаційних ресурсів виступають державні органи законодавчої та виконавчої влади, засоби масової інформації, інформаційні центри та служби, безпосередньо підприємства-об’єкти оцінки та ін. Тому за умов постійного розширення інформаційних потоків важливу роль відіграє правильний вибір тієї чи іншої інформації, яка є дійсно необхідною для здійснення оціночної діяльності.

Важлива роль в забезпеченні оціночної діяльності інформаційними ресурсами належить державним органам, основним завданням яких в цьому напрямку є формування нормативної бази оцінки вартості об’єктів власності.

Державне регулювання оціночної діяльності, відповідно до ст.23 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Основним органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України, який має також забезпечити широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

До саморегулівних організацій оцінювачів в Україні відноситься Українське товариство оцінювачів та Український інститут оцінки, які здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності, а саме [26]:

– контроль за виконанням положень (національних стандартів) оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпеченням належної якості оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - її членами;

– рецензування звіту про оцінку майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації оцінювачів;

– участь у розробленні нормативно-правових актів з оцінки майна;

– участь у професійній підготовці оцінювачів;

– участь у складі Екзаменаційної комісії та Наглядової ради з оціночної діяльності при Фонді держмайна України;

– сприяння розвитку інформаційних технологій в оцінці майна, широкому інформуванню суспільства про особливості ціноутворення на майно та майнові права;

– встановлення інших вимог щодо сумлінного виконання своїми членами оцінки майна, забезпечення виконання ними вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

На сьогоднішній день в Україні процес формування нормативної бази оцінки активно продовжується. Так, якщо ще декілька років тому вітчизняні оцінювачі мали користуватися лише Нормами професійної діяльності оцінювача, які були розроблені в 1995 р. спеціалістами Українського товариства оцінювачів, а також спиратися на Міжнародні стандарти оцінки майна, Європейські стандарти оцінки та методологічні документи Фонду держмайна України, які мали використовуватися для визначення вартості об’єктів приватизації, то сучасна нормативна база вже містить більш легітимні документи:

– Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів;

– Національний стандарт № 1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав”, який визначає базові принципи та вимоги оцінки будь-якого типу майна, а також вимоги щодо порядку проведення оцінки та правил складання звітів про оцінку;

– проект Національного стандарту №2 «Положення з оцінки нерухомого майна»;

– на стадії розробки знаходяться проекти національних стандартів із оцінки нематеріальних активів, оцінки цілісних майнових комплексів, оцінки фінансових інтересів у вигляді часток в статутному фонді господарських товариств, а також пакетів акцій, оцінки машин і обладнання [51];

– Методика оцінки вартості майна під час приватизації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554, яка базується майже виключно на ринкових принципах оцінки майна, встановлює єдині підходи до оцінки державного та комунального майна у всіх випадках його відчуження, які передбачені законодавством України;

– інші нормативно-правові акти, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Слід зазначити, що формування вітчизняної нормативної бази оцінки ґрунтується на Міжнародних стандартах оцінки (МСО), які містять базові визначення, пов’язані з оцінкою, та основні принципи здійснення оціночної діяльності [47].

Необхідність видання таких міжнародних стандартів була обумовлена прискореними темпами глобалізації інвестиційних ринків, з одного боку, та запобіганням виникнення непорозумінь через наявність різних точок зору серед національних організацій, які займаються оціночною діяльністю, з іншого боку.

За таких умов наприкінці 1970 рр. члени технічного комітету Королівського інституту чартерних сервейерів (КІЧС - RICS), тобто землемірів, що мають право проводити оцінку у Великобританії, і представники оціночних організацій США почали діалог, який привів в 1981 р. до заснування Міжнародного комітету із стандартів оцінки активів (МКСОА - TIAVSC). В 1994 р. Комітет змінив свою назву і зараз відомий як Міжнародний комітет із стандартів оцінки (МКСО), до основних завдань якого відносяться розробка та публікація Стандартів оцінки для оцінки майна, сприяння їх ухваленню у всьому світі, забезпечення гармонізації стандартів різних світових держав.

Історія видання МСО у країнах СНД починається з 1994 року і продовжується до теперішнього часу. Останнє, шосте видання МСО російською мовою мало місце в 2003 році та стало завершенням проекту Стандартів МКСО, завдання якого полягали в підготовці набору всеохоплюючих і сталих міжнародних стандартів для полегшення здійснення міжнародних угод, пов’язаних з майном, а також у забезпеченні фінансової стабільності як на рівні окремих країн, так і на міжнародному рівні.

Еволюція міжнародних стандартів обумовлена постійними змінами зовнішнього середовища та необхідністю забезпечувати відповідність фундаментальних визначень оцінки сучасним динамічним умов його розвитку.

Між тим, коло інформації, яка використовується в процесі оціночної діяльності, не обмежується лише нормативною базою оцінки. Вся інформація, яка може бути корисна під час визначення вартості об’єкта, класифікується за такими основними ознаками [40, 57]:

1) залежно від джерел виникнення:

– зовнішня інформація характеризує загальноекономічні, галузеві, регіональні умови функціонування об’єкта. Обсяг і склад такої інформації розрізняються залежно від цілей оцінки. Так, для визначення інвестиційної вартості необхідно здійснити аналіз макроекономічної ситуації та визначити рівень активності інвестиційного ринку, інвестиційну привабливість галузі, умови галузевої конкуренції та інші фактори з метою виявлення їх впливу на діяльність потенційного об’єкту інвестицій. Інформацією такого роду є дані про рівень інфляції, темпи економічного розвитку галузі, держави, рівень політичної стабільності, можливі ринки збуту, стадію їхнього життєвого циклу, рейтинги інвестиційної привабливості підприємств галузі, законодавчі обмеження щодо входу на галузевий ринок і т. ін.

Визначення вартості активів з метою їхньої переоцінки не вимагає проведення глибокого макроекономічного аналізу та прогнозування макроекономічних показників, але потребує більш детального вивчення податкового законодавства та його впливу на фінансові результати діяльності об’єкта.

Основними джерелами зовнішньої інформації є програми уряду, законодавство, дані Держкомстату, інформаційні галузеві бюлетені, дані інформаційних служб, засоби масової інформації, бази даних мережі Internet, результати маркетингових досліджень відповідних відділів підприємства-об’єкта оцінки та його бізнес-план, а також особисті контакти оцінювача;

– внутрішня інформація характеризує безпосередньо діяльність об’єкта та його внутрішні бізнес-процеси. До складу такої інформації входять ретроспективні дані про історію діяльності підприємства, загальна стратегія його розвитку та її складові, характеристика виробничого, кадрового потенціалу, ділова репутація, дані фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та інші офіційні форми бухгалтерської звітності, а також внутрішня звітність підприємства-об’єкта оцінки). Джерелами внутрішньої інформації є бізнес-план підприємства, результати опитувань персоналу та керівників, дані функціональних підрозділів, фінансова звітність, а також внутрішня документація, що регламентує порядок здійснення діяльності об’єктом.

2) за функціями управління:

– планова інформація – інформація про параметри діяльності об’єкта на майбутній період;

– нормативно-довідкова інформація містить різні нормативні та довідкові дані (як правило, ця інформація частково є зовнішньою (стосується загальногалузевих тенденцій розвитку та державного регулювання діяльності) частково – внутрішньою (ретроспективна аналітична інформація про параметри діяльності, виробничі норми та нормативи та ін.);

– облікова інформація – це інформація, яка характеризує діяльність підприємства за певний період часу та фіксується в фінансові і статистичній звітності;

– оперативна (поточна) інформація – це інформація, яка характеризує поточні внутрішні бізнес-процеси в даний період часу;

3) за часовим аспектом:

– ретроспективна (інформація про минулий стан об’єкта та зовнішнього середовища);

– поточна (інформація про стан об’єкта та оточуючого середовища на момент оцінки);.

– прогнозна (інформація про майбутні очікування тих чи інших параметрів діяльності об’єкта та зовнішнього середовища).

Інформація, що використовується в процесі оцінки, повинна відповідати таким вимогам:

– релевантності – відповідності кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки;

– достатності (повноти) – означає, що інформація повинна містити мінімальний, але достатній для ухвалення правильного рішення склад (набір показників).

– комплексності – комплексне урахування зовнішніх і внутрішніх умов функціонування об’єкта;

– актуальності – визначається ступінню збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання і залежить від динаміки зміни її характеристик і від інтервалу часу, що пройшов з моменту виникнення даної інформації;

– своєчасності – означає надходження інформації не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, погодженого з часом вирішення поставленої задачі;

– точності – визначається ступінню близькості одержуваної інформації до реального стану об'єкта, процесу, явища і т.п.;

– вірогідності – визначається властивістю інформації відбивати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю.

Питання для обговорення

1. Чому в процесі оцінки потенціалу підприємства виникає необхідність урахування зміни вартості грошей у часі?

2. Які функції складного відсотка використовується в оціночній практиці?

3. Який зв’язок існує між функціями складного процента?

4. В чому полягає сутність методів доходного підходу? На якому принципі вони ґрунтуються?

5. Що таке ставка дисконту?

6. Охарактеризуйте залежність методів розрахунку ставки дисконту від типу грошового потоку, який використовується як база оцінки.

7. Що таке ставка капіталізації? Чим вона відрізняється від ставки дисконту і в яких випадках використовується?

8. В чому полягає сутність порівняльного підходу до оцінки вартості об’єкта власності? На застосуванні якого принципу він базується?

10. За яких умов доцільно використання порівняльного підходу?

11. Які базові положення майнового підходу до оцінки вартості об’єкта власності?

12. В яких випадках доцільне застосування методів майнового підходу?

13. В чому полягає державне регулювання оціночної діяльності в Україні?

14. Назвіть саморегулівні організації в галузі оціночної діяльності на Україні. В чому полягають їх функції?

15. Охарактеризуйте діючі нормативно-правові акти, які регламентують порядок здійснення оціночної діяльності в Україні.

16. Що таке Міжнародні стандарти оцінки? Чому виникла необхідність їхньої розробки?

18. Як класифікується інформація, що використовується в процесі оцінки вартості об’єктів власності?

19. Які вимоги висуваються до інформаційної бази, створюваної в процесі оцінки?

Тестовий контроль

1. Яка функція застосовується для розрахунку накопиченої суми рівних амортизаційних відрахувань:

а) майбутня вартість одиниці;

б) зростання одиниці за період;

в) фактор фонду відшкодування;

г) внесок на амортизацію одиниці.

2. Яка функція застосовується для визначення залишку основного боргу в процесі погашення позики, що самоамортизується:

а) внесок на амортизацію одиниці;

б) поточна вартість аннуітету;

в) поточна вартість одиниці;

г) майбутня вартість аннуітету.

3. Функції « майбутня вартість аннуітету » и «періодичний внесок до фонду нагромадження» є:

а) незалежними;

б) зворотними відносно одна одної;

в) доповнюючими одна одну;

г) альтернативними.

4. Підхід, відповідно до якого найбільш імовірною величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу аналогічного об’єкта:

а) доходний;

б) порівняльний;

в) витратний;

г) майновий.

5. Який принцип лежить в основі витратного підходу:

а) ієрархії;

б) рівноваги;

в) конкуренції;

г) заміщення.

6. Який підхід до оцінки власності заснований на економічному принципі очікування:

а) порівняльний;

б) витратний;

в) доходний;

г) усі перераховані.

7. Ставка дисконту - це:

а) процентна ставка, що використовується для перерахування майбутніх потоків доходів у єдину величину поточної вартості;

б) процентна ставка, за допомогою якої здійснюється розрахунок відносної цінності грошових коштів, одержуваних в різні інтервали часу;

в) ставка прибутковості за наявними альтернативними варіантами інвестицій, яка задовольняє вимогам інвесторів;

г) усе перераховане вірно.

8. Особливістю порівняльного підходу є:

а) орієнтація на ретроінформацію та досягнуті результати фінансово-господарської діяльності;

б) орієнтація на перспективи розвитку підприємства;

в) орієнтація на потік майбутніх доходів;

г) орієнтація на витрати, необхідні для відтворення аналогічного підприємства.

9. Що з нижченаведеного не є компонентом загальної ставки дисконту при виведенні її за допомогою методу кумулятивної побудови:

а) безризикова ставка;

б) премія за інвестиційний менеджмент;

в) премія за ризик;

г) рівень систематичного ризику.

10. Яке з нижченаведених положень неправильне:

а) ставка капіталізації – процентна ставка, що використовується для перерахування майбутніх потоків доходів у величину поточної вартості;

б) ставка капіталізації – це процентна ставка, що дозволяє перетворити величину прибутку за один період часу у величину вартості;

в) ставка капіталізації – різниця між ставкою дисконту і середньорічними темпами росту прибутку;

г) ставка капіталізації – різниця між ставкою дисконту й очікуваними середньорічними темпами росту грошового потоку.

11. Основним органом, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в України, є:

а) Верховна Рада;

б) Фонд державного майна;

в) Державний комітет із статистики;

г) Українське товариство оцінювачів.

12. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні визначаються:

а) Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;

б) Національним стандартом України № 1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав;

в) Нормами професійної діяльності оцінювачів;

г) Міжнародними стандартами оцінки.

13. Зовнішньою інформацією, яка використовується в процесі оцінки, є:

а) характеристика ринків збуту продукції підприємства-об’єкта оцінки;

б) стратегія розвитку підприємства;

в) фінансова звітність підприємства;

г) ретроспективна інформація про діяльність об’єкта.

14. Інформація, яка характеризує діяльність підприємства за певний період часу та фіксується в фінансові і статистичній звітності, називається:

а) нормативною;

б) оперативною;

в) обліковою;

г) плановою.

15. Відповідність кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки. – це вимога:

а) актуальності інформації;

б) достатності інформації;

в) вірогідності інформації;

г) релевантності інформації.