Тема: 3

«Капітал, виробничі фонди та нематеріальні ресурси»

План

1) Державний земельний кадастр і економічна оцінка землі.

2) Основні напрями раціонального використання землі та підвищення її ефективності.

3) Досвід господарств зони в ефективному використанні землі.

1. Згідно із ч. 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Таким чином, земельний кадастр - це звіт систематизованих науково обґрунтованих і достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Призначення його полягає у забезпеченні органів державної влади та місцевого самоврядування, зацікавлених громадян і юридичних осіб відомостями про природний стан і правовий режим земель з метою їх раціонального використання та охорони.

Стаття 195 ЗК України встановлює основні завдання ведення державного земельного кадастру. Ними є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Стаття 196 ЗК України визначає складові державного земельного кадастру. Це кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель, грошова оцінка земельних ділянок, державна реєстрація земельних ділянок, облік кількості та якості земель. Перелічені види земельно-кадастрової діяльності суб'єктів земельно-кадастрових правовідносин спрямовані на створення відповідно до чинного законодавства України документованої кадастрової інформації.

Державний земельний кадастр ведуть Держкомзем, Державний комітет АРК по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласні, Київські і Севастопольські міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного і районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Складовою державного земельного кадастру є державна реєстрація земельних ділянок. Державний реєстр земель складається з двох частин - книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди, землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку. Порядок та умови державної реєстрації земельної ділянки визначені в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженою наказом Держкомзему від 4 травня 1999 р. № 43. Згідно з п. 3.3 Інструкції державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснюють районна, міська, селищна, сільська рада; договорів оренди - виконавчий орган міської, селищної, сільської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; державних актів на право власності на землю - місцеві державні органи земельних ресурсів Держкомзему України. Забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право на землю, покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів Держкомзему України. У додатках до Інструкції вміщено форми і таблиці книг реєстрації документів про право на землю.

Всі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді оновлюваної спеціальної базової документації, яку складають щороку. Вона може бути текстовою ікартографічною. Це схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, кількість, якість і продуктивність земель державної, приватної і комунальної власності.

Дані Державного земельного кадастру обов'язково враховують при плануванні, використанні та охороні земель, вилученні та наданні земельних ділянок, проведенні землеустрою, здійсненні державного контролю за використанням і охороною земель та інших заходів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів: водних, лісових, тваринного і рослинного світу та ін.

2. Проблема раціонального, ефективного використання і охорони земельних ресурсів завжди була в центрі уваги економістів – аграрників. Досліджуючи цю проблему вчені прийшли до висновку, що раціональне (ефективне) використання землі – це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування та охорону, спрямовану на запобігання необгрунтованого вилучення земель сільськогсподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.[1]

Серед вітчизняних, провідних зарубіжних науковців, вчених, які вивчають питання підвищення ефективності використання земельних ресурсів є: Третяк А.М., Дорогунцов С.І., Лаврик У.В., Андрійчук В.Г., Алексійчук В.М., Дем’яненко М.Я, Антонов В.П., Карнаухова О.С., Лойко П.Ф. та ін.

Важливість проблеми підвищення ефективності використання, відтворення і збереження земельних ресурсів Черкаської області зумовлена не тільки наявною тенденцією поглиблення значних структурно – динамічних змін у використанні, відтворенні і охороні цього найважливішого природного ресурсу, але й існуючою можливістю підвищити рівень віддачі земельних ресурсів. Регулювання цього процесу є можливим за допомогою дії системи еколого – економічних важелів.

Будь-яка робота, направлена на покращення використання землі і її охорони не можлива без повної і об’єктивної інформації про кількісний і якісний стан земельних ресурсів. Потрібно оновити картографічні матеріали землевласників і землекористувачів. Важливо також отримати поглиблену інформацію про грунтовий покрив, рельєф території, природну рослинність, забрудненість території тощо. Без наявності такої інформації, створення умов раціонального (ефективного) використання земель будуть марними.

В першу чергу держава повинна дбати про ефективне використання землі, здійснювати контроль за цільовим її призначенням.

Інтенсивність цільвого використання земельних ресурсів значно різниться в розрізі грунтово-кліматичних зон та адміністративних одиниць

3. Науково обґрунтована система ведення сільського господарства охоплює всі сторони найбільш раціональної організації сільськогосподарського виробництва, заснованого на приватній власності на землю та досягненнях науково-технічної революції і передового досвіду.

Під системою розвитку сільського господарства як важливою складовою частиною вирішення проблеми забезпечення населення держави продуктами слід розуміти комплекс організаційних, економічних і технологічних заходів по раціональному використанню сільськогосподарських угідь - землі, водойм, лісів. Необхідною умовою є забезпечення оптимального рівня їх використання і збереження відповідно до конкретних земельних, природних і економічних умов виробництва, які в комплексі створюють умови подальшого нарощування виробництва валової і товарної продукції з одиниці земельної площі при мінімальних витратах праці і коштів.

Сільське господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Продукти сільського господарства - завжди ліквідний товар, оскільки вони складають основу продовольчої безпеки держави.

Розвиток сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості землі внаслідок впровадження механізмів економічної ефективності виробництва. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.

Ефективність виробництва залежить не тільки від рівня знову створеної вартості, а й від обґрунтованої реалізації, розподілу, споживання і нагромадження.

Результат виробництва на рівні сільгосппідприємства виражається в обсязі валової продукції, валового доходу, чистого та валового прибутків. Зіставлення розміру затрат з витратами ресурсів відбувається на рівні ефективності виробництва продукції, яка залежить від спеціалізації і розміщення сільгосппідприємств.

Відповідно до ґрунтово-кліматичних умов в Україні здавна склалася чітка територіальна спеціалізація і розміщення землеробства і тваринництва. Наприклад, у Сумській області, яка розміщена в зоні Лісостепу, сільське господарство має зерновий і цукровий напрямок, тваринництво - молочний. В південних районах високий рівень розвитку має вирощування буряку і на цій основі виробництво цукру, у ряді районів півночі товарне значення має також картоплярство. Напрямок спеціалізації сільського господарства ще з давніх часів визначив розвиток відповідної переробної промисловості.

Провідними ланками системи ведення сільського господарства є землеробство і тваринництво. Землеробство застосовує науково обґрунтований комплекс заходів з раціональної організації території господарств, раціональних сівозмін і систем обробки ґрунту, використання добрив, гербіцидів для боротьби з хворобами, бур'янами і шкідниками сільськогосподарських культур, рівня організації насінництва. Тваринництво використовує раціональні способи розведення і відгодівлі тварин, запобігання їх захворюваності й ін.

Таким чином, науково обґрунтована система ведення господарства передбачає комплексний підхід до розробки заходів з розвитку сільськогосподарського виробництва, правильне поєднання і раціональне ведення провідних галузей рослинництва і тваринництва з урахуванням кліматичних і економічних умов. Завдання полягає в збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей і господарства в цілому.

Такий підхід до обґрунтування і послідовного здійснення системи ведення сільського господарства потребує забезпечення збалансованого з потребами сільськогосподарського виробництва розвитку всіх інших ланок АПК. Зокрема, дуже важливо, щоб промисловість виробляла, а відповідні організації продавали сільськогосподарським підприємствам не просто техніку для обробітку землі, збору урожаю тощо, а потрібні для господарства комплекти машин, що відповідають спеціалізації господарств, мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин та ін. Не менш важливо також збалансувати з рівнем сільськогосподарського виробництва потужності переробних підприємств, обсяги заготівель, а також ємності для збереження сировини і продуктів переробки.

Внаслідок різноманіття ґрунтово-кліматичних і економічних умов виробництва, неоднорідності напрямків і рівнів розвитку сільгосппідприємств система ведення господарства не може бути єдиною для районів і навіть для господарств; та й адміністративними методами домогтися цього неможливо. Однак це не виключає необхідності розробки узагальнюючих районних, обласних і зональних систем ведення сільського господарства, а також типових систем землеробства і тваринництва для визначення рекомендацій розвитку сільгосппідприємств. Такі системи мають охоплювати всі сторони діяльності, що мають кінцевою метою забезпечення продовольчими товарами потреб держави та гарантування її продовольчої безпеки. Ось для цього і необхідно постійно працювати над розробкою системи ведення сільського господарства і, відповідно, вдосконалювати структуру агропромислового комплексу, економічний механізм і систему керування як сільським господарством, так і агропромисловим комплексом у цілому.

Кожна ланка системи повинна відображати її особливості організаційно-економічного і технологічного порядку, а всі ланки взаємопов'язані між собою виробничими відносинами. Раціональна система ведення господарства вимагає розвитку обслуговуючих і переробних підприємств, поліпшення матеріально-технічного постачання, організації збуту готової продукції. Успішне її освоєння пов'язане з раціональним вирішенням організаційно-економічної частини систем землеробства і тваринництва, а також інших ланок, які безпосередньо впливають на ефективне використання наявних основних виробничих фондів і нових капітальних вкладень.

До речі, розвиваючи ефективне сільськогосподарське виробництво, не можна забувати про матеріальні критерії розвитку, серед яких перше місце належить торгівлі продуктами. Мається на увазі не тільки торгівля з країнами близького і далекого зарубіжжя, а насамперед розвиток нашого українського аграрного ринку, для чого слід було б передбачити:

1) послідовне проведення робіт зі створення сучасної інфраструктури аграрного ринку України, включаючи інформаційну систему, товарні біржі й оптові ринки, системи страхування торговельних операцій та інші інститути ринку;

розробку і здійснення програми по розвитку продуктових сегментів, насамперед, зернового, цукрового, плодоовочевого, масложирового і м'ясомолочного, а також ринку матеріально-технічних ресурсів;

вироблення механізмів державного регулювання торгівлі. Особливо це стосується державної підтримки виробників сільськогосподарської сировини і продовольчої продукції;

забезпечення фінансування й організації міждержавних наукових розробок з аналізу і прогнозування аграрного ринку.

Натомість економічний механізм регулювання процесів формування і розвитку українського аграрного ринку передбачає необхідність зміни критеріїв цінової, податкової, кредитної політики та системи страхування в АПК.

Виходячи з потреб економічного механізму, слід передбачити також підтримку таких напрямків, як селекція і насінництво, племінна справа, захист рослин, проведення меліоративних, ветеринарних, санітарних та інших заходів.

Поряд з цим необхідно передбачити інвестування найбільш перспективних програм і проектів, що передбачають збільшення виробництва зерна, м'ясомолочної та іншої сільськогосподарської продукції і на цій основі забезпечення населення продовольчими товарами.

Список використаної літератури:

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: 2-ге вид. / за ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - К.: Вища школа, 1997. - 743 с.

Основы экономической теории: политэкономический аспект. - 3-е изд. / под ред. Г. Н. Климко. - К.: Знание-Прес, 2001. - 646 с.

Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст і М. Павловський. - К.: Техніка, 1999. - 336 с.

Перехідна економіка: підручник / В. М. Геєць, Є. Г. Панченко. Е. М. Лі-банова [та ін.]; за ред. В. М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

Пинданк Р. Микроэкономика / Р. Пинданк, Д. Рубинфельд. - М.: Экономика; Дело, 1992. - 510 с.

Привалов Ю. Пенсійна реформа в Україні: тенденції та перспективи / Ю. Привалов, Ю. Саєнко, Ю. Самєлкін / відп. ред. Ю. Саєнко. - К.: ПЦ "Фоліант", 2005. - 218 с.

Руженський М. М. Система соціального захисту у транзитивному суспільстві: монографія / М. М. Руженський. - К.: ІПК ДСЗУ, 2005 - 384 с.

Сакс Д. Економіка перехідного періоду / Д. Сакс, О. Пивоварський. - К.: Основи, 1996. - 345 с.

Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины / В. В. Селезнев. - К.: АСК, 2000. - 544 с.

Самюелсон Пол. Макроекономіка / Пол Самюелсон, Вільям Нордгауз. - К.: Основи, 1995. - 544 с.

Словарь современной экономической теории Макмиллана. - М.: ИН-ФРА, 1997. - 608 с.

Стігліц Джозеф. Економіка державного сектора / Джозеф Стігліц. - К.: Основи, 1998. - 854 с.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації. - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с.

Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / за ред. В. М. Гейця. - К.: Логос, 1999. - 500 с.